Коментар Апостола на 24-ту неділю по Зісланні Святого Духа
  • Суб, 22/11/2014 - 13:41

Неділя 24-та по Зісланні Святого Духа

Послання апостола Павла до Ефесян 2,14-22

  1. Текст Еф 2,14-22

14. Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом 15. скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. 19. Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20. побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. 21. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22. на ньому ви теж будуєтеся на житло Бога в Дусі.

  1. Екклезіологічний вимір послання до Ефесян

Послання до Ефесян має, насамперед, виразний екклезіологічний характер. Воно є особливе з огляду на те, що тут знаходимо, у порівнянні з 1Корінтян, розвинуте бачення поняття «Церкви» як живого організму, головою якого є сам Христос. У даному посланні термін «екклезія» (evkklhsi,a) не є вжитий жодного разу на означення тільки місцевої Церкви, але вживається в колективному значенні (багато Церков), і в універсальному сенсі представляє одну Вселенську Церкву (1,22; 3,10.21; 5,23-25.27.29.32). Це може бути пояснене з однієї сторони частково тим, що послання було адресоване кільком Церквам (коли вважати послання до Ефесян окружним листом для всіх Церков Азії), проте з другої сторони правдоподібнішою є та думка, що Павло подає тут розуміння Церкви як єдиного, універсального організму.

            Також в посланні до Ефесян Апостол розвиває та пояснює тему стосовно вдосконалення нової людини, проте це не стосується контексту її індивідуального життя, але воно здійснюється в церковному вимірі (Церква – тіло Христове), яке постійно зростає до своєї повноти (plh,rwma) (1,23).

  1. Контекст 2 розділу до Ефесян:

У другому розділі послання до Ефесян Апостол Павло звертається до християн поганського походження; і говорить про те, що через Ісуса Христа вони є спасенні (1-10), що разом із вибраним народом становлять одне тіло Христове (Церкву) (11-18) та є рівноправні члени цієї єдиної великої сім’ї (19-22). Тут Павло розвиває три думки:

1) Спасіння поган це є дар Божий (1-10);

2) Ізраїльтяни і погани становлять одне в Бозі (11-18);

3) У Церкві всі члени є рівноправні (19-22).   

Вчинки Христа, хоча й мають дуже сильний космічний, тобто надземний вимір, є насамперед звернені до людей; їхня мета – це духовне добро і спасіння кожної людини. До приходу Господа людство, живучи «згідно з владою князя повітря», перебувало в стані гріха (2,1-2) і було противником Бога. З цього списку, як стверджує Апостол, не були виключені також і самі юдеї: «були ми з природи дітьми гніву, як і інші» (2,3). Пояснення з першого розділу допомагає зрозуміти Божий план спасіння і показує як Бог Отець через свого «улюбленого Сина» (1,6) дав людям можливість отримати синівство Боже, до якого всі були призначені з самого початку (1,5). Для цієї мети Бог подав людству «відкуплення» через кров Христа і «відпущення гріхів» (1,7), і дав йому як дар нове життя в Христі (2,4-7), яке можна осягнути не через діла, але через віру (2,8-9). Говорячи про спасіння через віру, Павло вже в 10-у вірші уточнює і знову згадує діла, які вже є як наслідок правдивої віри: «[ми] створені у Христі Ісусі для добрих діл… щоб ми їх чинили» (2,10).

Через діяння Христа юдеї, які перші почали чекати на Нього, стали спадкоємцями Божих обіцянок (1,11-12). Проте, також і погани, після того як послухали слово правди (науку Господа) і повірили в Нього, отримали запоруку Святого Духа, який є завдатком повного та остаточного відкуплення (1,13-14). Після Апостольського Собору в 49 році, коли були прийняті норми, як саме погани можуть ставати християнами, то кількісно вони почали становити більшість у Христовій Церкві. Павло, звертаючись до новонавернених християн з поганства, не заперечує їхньої приналежності до Церкви, лише пригадує, ким вони були і ким стали завдяки своїй участі у спадкоємстві ізраїльського народу: «Тож пам’ятайте, ви, колись погани тілом… що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства… Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою» (2,11-13).

Юдеї та погани, які перед Христом були розділені бар’єром ненависті через закон Мойсея, стають примирені між собою. Христос, насправді, через хрест зруйнував ворожнечу, скасовуючи «закон заповідей» і зробив одних та других одним тілом, яким є Церква. І, власне, в такий спосіб Він став для всіх носієм правдивого миру (2,14-18), бо через Нього і юдеї, і погани мають доступ до Отця в одному Дусі: Дух Святий об’єднує вірних між собою та з Богом (2,18). Як наслідок погани, які навернулися до Христа, не є більше ні чужинцями, ні гостями, але через Таїнство Хрещення стають «…співгромадяни святих і домашні Божі» (19), тобто творять одну спільноту, одну родину. Відтепер вони спільно разом із юдеями через натхнення Святого Духа розбудовують Церкву Христову, як кількісно – через проповідь Божого Слова, так і якісно – через зростання у святості (2,19-22).  

  1. Пояснення окремих віршів Еф 2,14-22

14-15: Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами,

У віршах 14-15, а також 17 Павло говорить про мир і вказує, що, власне цим миром є сам Ісус Христос. Вже у Старому Завіті в месіанських текстах знаходимо подібні вислови, які наголошують, що майбутній Месія буде: «Князь миру» (Іс 9,5) та «І Він буде миром» (Мі 5,4). Таким чином в даному розділі слово «мир» потрібно сприймати в значенні єврейського терміну «шалом» (šalōm), який означає не просто мир як стан спокою, коли немає війни чи різного роду заворушень, а в значенні загального добробуту, достатку, благополуччя, що є також синонімом спасіння. Наслідки Христового миру в даному посланні не вимірюються лише космічним виміром – Господь через жертву на хресті примирює всю вселенну з Богом Отцем, але також, як показує Апостол, даний мир приходить в конкретну соціальну історичну ситуацію життя ранньої Церкви, а саме «наш мир» вказує на «мир між нами», тобто мир в церковній спільноті, яка складається з юдеїв та новонавернених поган.   

Христос через жертву на хресті руйнує стіну, яка була перегородою між юдеями та поганами. У 14 вірші під поняттям «стіна» потрібно розуміти не так фізичну перешкоду – мур, який у Єрусалимській святині відділяв подвір’я поган від ізраїльського (Ді 21,28) –, а радше потрібно брати до уваги широкий контекст, а це є закон Мойсея, згідно якого тільки юдеї могли бути спадкоємцями Божих обітниць. Дійсно, даний закон робив юдеїв привілейованим народом, а Господь натомість, скасовуючи старий закон, об’являє людству Отця, єдиного Бога всіх народів, і з них творить один новий народ – Церкву. Павло, показуючи діло спасіння і відкуплення довершене Христом, не пише безпосередньо проти юдеїв, ані проти закону чи приписів. Його ідея – це показати, що сам Христос є завершенням закону, тому і Він сам стає Законом для всіх. Як наслідок юдейські приписи вже не зобов’язують новонавернених поган, бо вони, так само як і юдеї, вірять в Господа. В Спасителі відбувається об’єднання народів, тобто тих двох типів людського роду.

Що означає вислів «щоб із двох зробити в собі одну нову людину»? Святий Іван Золотоустий у своєму коментарі на послання до Ефесян (Бесіда 5 Еф 2,11-12) пояснює даний фрагмент, наводячи приклад про дві статуї, одну зроблену із срібла, а іншу – із олова; коли ці статуї взяти і розплавити, то з них творяться дві нові статуї, які вже є виготовлені із одного сплаву, і в такий спосіб вони стають одинакові. Бог не приєднував язичників до юдеїв, щоб їх примирити між собою, але навпаки, через жертву на хресті, через воскресіння із мертвих  Він творить нову людину і новий народ, який єднається між собою в новому організмі, яким є Церква.

15: і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест. В екзегетичному світі існують два способи читання даного тексту: перший, у христологічному значенні – фізичне тіло Христа, яке було принесене в жертву на хресті; другий, у екклезіальному значенні – Церква як тіло Христове, в якому є зібрані всі члени, і вони є примирені між собою та живуть у любові. Послання до Колосян, яке є близьке тематично по лінії екклезіології посланню до Ефесян, допомагає краще зрозуміти значення 16-го вірша. У Кол 1,21-22 зустрічаємо вислів «смертне тіло»: «І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги… він примирив на смертнім його тілі», який виразно означає фізичне тіло Христа, а в третьому розділі до Колосян вживається інший вислів «одне тіло»: «і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі» (3,15), який зображає вже одну церковну спільноту представлену багатьма її членами. Отже, християнське життя вірних починається через примирення з Богом, яке звершилося через жертву тіла Христового і продовжується у мирі Христовому, який має бути ознакою соціального тіла всіх охрещених, тобто Церкви (модель життя вірних у любові та взаємній повазі у церковній спільноті є зображена в 1Кор 12,12-27). У 16-у вірші не потрібно зупинятися на виборі одного чи другого варіанту читання, але необхідно перенести наголос, для того щоб побачити відношення, яке існує між один і багато. Господь Ісус (один) засновує Церкву (багато членів), яка творить з Ним єдність, яка є «його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (1,23). Таким чином примирення, яке подав Христос, відбувається у двох напрямках: у вертикальному – з Богом і в горизонтальному – у спільноті вірних.

17-18: Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.

            У другому розділі до 17-го вірша Апостол говорить про те, що Христос зробив для людей (зруйнував стіну, скасував закон, полюбив, оживив, воскресив, посадовив на небі), а тепер вказує, чого саме Він навчав. Ісус розпочав свою проповідь з проголошення Євангелія спасіння і миру. У посланні до Ефесян 6,15 знаходимо вислів «щоб проповідувати Євангелію миру». Мир, який приходить до людей через прийняття Доброї Новини становить центр і основу християнського життя: «Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру» (Рим 14,19); «Бог покликав нас жити в мирі» (1Кор 7,15). 

У 17-му вірші зустрічаємо знову образ, який вже був поданий у 13-му вірші: далекі і близькі. Павло тут пригадує своїм слухачам, новонаверненим з поганства, місце у житті та відношення до Бога, яке мали у свій час вони, погани (далекі) та юдеї (близькі). Проте Христос приносить примирення і мир для всіх без винятку. На особливу увагу заслуговують наголошення зі сторони Апостола, ми – юдеї, ви – погани, ті, що близько і ті, що далеко, тому що через ці очевидні факти поділу він показує чудо їх зустрічі та єдності в Христі і в Церкві, а це, власне, є перший знак спасіння, яке Бог приготував упродовж століть.

Спасіння, тобто доступ до Отця звершується через єдиного Духа, який надихає ціле тіло Христове. В 1Кор 12,13 Павло, говорячи про Церкву, яка складається з багатьох членів, пояснює: «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом». Через дію Духа Святого християни різного етнічного походження стають одним церковним тілом, і під Його натхненням приносять один одному та світові різні духовні дари: мир, любов, правду… Вислів «в однім Дусі» має тринітарний вимір, оскільки вже на початку речення Павло говорить про Христа (Він), а потім згадує про Отця, до якого всі християни мають доступ через Святого Духа.

19-22: Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтеся на житло Бога в Дусі.

            Вірші 19-22 описують нову церковну ситуацію в якій знаходяться новонавернені християни з поганства. Саме вони, прийнявши хрещення, належать до Божої родини і є рівноправними членами нової єдиної сім’ї – Церкви. Тут можна уявити образ повернення додому: погани жили без Бога, без Його законів і віддавалися різного роду гріхам (Рим 1,18-32), але коли прийшла повнота часів, то люблячий Бог, через відкуплення всього людського роду, дає їм можливість повернутися додому. Повернення додому, до правдивого дому – це є біблійний образ, що вказує на повернення людини до Бога, Який є джерелом життя.

            У 20-му вірші Павло, говорячи про апостолів та пророків, під словом пророки має на увазі не осіб, до яких Бог промовляв у Старому Завіті, а християн ранньої Церкви, які через натхнення Духа Святого були пророками свого часу і тлумачили новонаверненим об’явлення Духа та значення дарів.

            Вислів «наріжний камінь» як тут так і в інших місцях Святого Писання має христологічне значення (Іс 28,16; 1Петра 2,6). Ісус Христос є основою, наріжним каменем Церкви і, власне, звідси бере свій початок образ того, що Він є головою Церкви (1,23; 5,23). Далі Апостол Павло, говорячи про Церкву, яка росте, використовує образ будівництва будинку. У тексті стверджується, що вся будівля є «міцно споєна» і це означає, що незгоди та суперечки між юдеями та поганами у Христі знаходять свою досконалу єдність, тому що тільки «він – наш мир» (2,14). Через дію Святого Духа Церква постійно зростає «святим храмом», приймаючи до себе вірних з усього світу та об’єднуючи різні народи, і дарує їм спасіння в Христі.

 

  1. Церква – тіло Христове

Апостол Павло у своїх посланнях наголошує на спасенній місії Христа для людства, яку зараз у світі продовжує в Його ім’я Церква. Подаючи вірним пояснення ким вони стали через приєднання до Христа у Церкві – одним тілом, Павло подає різні образи, щоб допомогти першим християнам автентично зреалізувати дароване їм спасіння. Для того щоб перебувати в єдності з Господом, потрібно також перебувати у любові з своїм ближнім. У 1Кор 12,12-27 він наводить приклад тіла, в якому всі органи працюють для загального добра. В 1Кор в главах 9 і 10-й Апостол показує, що єдність вірних з Господом під час Літургії не може бути відділена від соціального служіння один одному. В посланні до Галатів 3,28 бачимо рівність, яка існує в Церкві: «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі». Вкінці в посланнях до Ефесян та Колосян Павло бажає подати науку про те, що Церква має вимір не лише земний, але й небесний: «І він усе підкорив під його ноги й винищив його понад усе, як Голову Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (Еф 1,22-23; порівняй Кол 1,18).

У Христовому тілі всі вірні через дію Духа Святого стають одним, проте таке об’єднання слід розуміти не в значенні як “злиття ”, тому що у Церкві ми не втрачаємо свою особистість. Якщо б втрачали, то ми б не змогли нічого ні давати, ані приймати. У Христовому тілі ми радше пристосовуємо наші здібності і ділимося талантами, дарами із ближніми. Вони ж у свою чергу щось дарують нам (1Кор 12). Таким чином одні і другі взаємно збагачуються для зросту тіла Христового. Християни через життя у любові в церковній спільноті подають свідчення для світу і проповідують йому Євангелію спасіння і миру.

о. д-р Іван Січкарик

 


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць