Це останнє відзначення свята Благовіщення у традиції за юліанським літочисленням, але аж ніяк не останнє в контексті традиції дотримання постанов Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. У цей день, 7 квітня, приносимо Богові нашу сердечну подяку за Його безцінний для нас дар, — дар за життя.

В ангельському благовістуванні Пречистій «з Тобою Господь» і справді криється глибинний причинний зміст тієї вдячності Богові, на яку — напевне, далеко не раз у житті — мала би спромогтися кожна людина, сотворена на образ і подобу Божі, що значить, що Бог завжди нерозривно й невід’ємно перебуває з нами.

У Маріїному смиренному, небагатослівному, але багатозначному «так» відображається той Її вияв, який є найбільш милим для нашого Творця, — прийняти і вчинити Його святу волю.

Єдина перешкода для того, щоби знайтися в постійній вдячності Богові, — наша грішна природа, яка заважає нам одержати від цього Божого дарунка справжню й неперехідну насолоду. Сьогодні Господь із власної волі долає цю перешкоду і стає нам близьким — стає «нашої плоті і нашої крові», приймаючи образ людини, у всьому подібний до нас, окрім гріха.

І це відживляє нас та дає нових сил і нової наснаги прямувати шляхами Його святості, не зражаючись і не знеохочуючись власною недосконалістю, але надихаючись прикладом Того, хто є Первенцем воскресіння з мертвих, Істиною, Дорогою і Життям, яке ніколи не проминає та простягається у спасенну вічність.