Мандрівка сторінками Книги книг: ближче знайомимося з Біблією
  • Чтв, 16/01/2020 - 11:42

У вересні минулого року в Музеї Біблії в Вашингтоні, США, відбулася зустріч християнських релігійних лідерів з понад 30-х країн світу, які оголосили 2020 рік «Всесвітнім роком Біблії». Варто зазначити, що це перший біблійний захід не локального, але глобального масштабу.

Ця ініціатива покликана вказати на цінність Божого Слова для всіх християн та покласти край біблійній бідності, адже на сьогоднішній день Святе Письмо ще не перекладене на понад 1600 мов. Біблійна ініціатива «Всесвітній рік Біблії» ставить перед собою шість головних завдань: молитися, перекладати, публікувати, поширювати, навчати та мотивувати людей читати Боже  Слово.

Також і наша редакція бажає приєднатись до цього корисного та необхідного сьогоднішньому людству починання. Тому розпочинаємо недільну рубрику «Мандрівка сторінками Книги книг. Що Боже Слово говорить нам сьогодні?», яку готуватиме о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ.

Цикл цих передач, присвячених Священним Писанням, відкриваємо загальним вступом про Біблію та її значення для людей усіх часів. В цьому нам допоможе о. Тарас Овсяник, який є студентом Папського Біблійного Інституту в Римі.

Чим є Святе Письмо? Як воно поділяється та з яких частин складається? З цього запитання розпочинається наша презентація:

Святе Письмо, Біблія, іншими словами, – це найбільш поширена книга на землі, яка також ще посідає не один десяток інших рекордів. Проте її цінність полягає зовсім не у своїй поширеності, популярності чи універсальності , але про це згодом. Власне слово «Бібілія», що має своє грецьке походження, означає просто «книга», проте у своїй суті Святе Письмо не є однією книгою, радше збіркою чи бібліотекою кількох книг. Її парадокс полягає в тому, що це певна книгозбірня різних авторів та епох, натхнених Святим Духом, сьогодні розглядається, як щось суцільне та нероздільне. Подібно до створеного Богом світу, де одні народжуються, інші – вмирають, де ми розмовляємо різними мовами, належимо до різних культур, проте називаємося людьми. Цінність особи не залежить від її історії чи приватної драми, натомість від дійсності бути створеним Богом. Подібно і Біблія, маючи свою історію і в чомусь, можливо, драму, не несе самобутню в цьому цінність, натомість вона є об’явленням Бога. Сьогодні християнська католицька Біблія складається з 73 книг, що називається біблійним каноном. Цей канон був догматично потверджений на Тридентійському Соборі у XVI ст., хоча був відомий ще з перших віків християнства. 73 книги Святого Письма розділяються між собою на дві великі частини: Старий Завіт, 46 книг, що включають розповіді від створення світу до народження Ісуса Христа, та Новий Завіт, 27 книг, що розповідають про життя Ісуса Христа, апостолів, перших християн та події, що ведуть до другого пришестя Христа у славі, що ми інколи називаємо кінцем світу. Тобто сьогодні ми живемо у часі Нового Завіту, який не завершувався в І ст.. Святе Письмо у своїй більшості написано двома стародавніми мовами: грецькою для Нового Завіту та біблійним івритом для Старого Завіту, за виключенням кількох глав, котрі написані арамейською розмовною семітською мовою того часу, та кількох запозичених слів з інших стародавніх мов цього регіону.
Хто є автором Біблії і що означає, що Святе Письмо є натхненою Книгою?

Текст, що міститься в Біблії, є богонатхненним, тобто таким, що має божественне походження. Не вдаючись у дискусії, що тривали століттями щодо богонатхненності, нам важливо сьогодні зрозуміти, що натхнений саме текст, а не букви, коми, папір чи навіть мови. «Dei Verbum» – догматичний документ ІІ Ватиканського Собору навчає, що натхненником і автором Святого Письма є лише Господь, Котрий для упорядкування священних книг вибрав конкретних людей, до котрих звертався, використовуючи вповні їхні здібності та засоби так, що діючи в них і через них, вони писали як справжні автори відповідно до Його бажання, і тільки це. Автори книг не є пасивними переписувачами під диктовку Святим Духом, натомість автором, в котрому діє та котрого надихає Святий Дух. Кожен автор має свій стиль, жанр, спосіб вираження, словниковий запас та манеру висловлювання, що лише вкотре підтверджує натхненність Святим Духом у християнській чесноті свободи.

Чи Святе Письмо є Книгою порад, приписів, підручником з історії чи чимось значно більшим?

Святе Письмо не є книгою з порадами, це не є посібник як жити, що робити, як правильно чинити, чого слід уникати. Це все не є послання  Біблії. Ми не можемо її розглядати просто як інструкцію від Бога для свого народу. Це надто примітивно і несправедливо як у стосунку до Бога, так і Бога до людини. Бог створив нас вільними людьми і прагне з нами стосунків у любові, а не сліпого виконання припису. Ми не ходимо до церкви, щоб там отримати пораду як правильно жити і чинити у певних випадках. Це є добра річ і вона має місце в християнському житті, проте Біблія та християнство не про це. Біблія є Доброю новиною. Порада стосується того, що буде, того, що ми не чекаємо в нашому житті майбутньому. Натомість новина має стосунок до минулого, до того, що вже сталося, що відбулося, і саме зараз я хочу це знати, і це є важливо. Смерть та воскресіння Ісуса-Бога є нашою Доброю новиною, подією, що вже відбулася. Добра новина не є універсально доброю для всіх, не всі хочуть її чути. Можемо повторити вслід за апостолом Павлом у І Посланні до Коринтян, що слово про хрест є безглуздям, глупотою тим, що загибають, а нам, що спасаємося, силою Божою. Ця Добра новина, що, можливо, не завжди виглядає мені доброю згідно з особистими категоріями добра, насправді є силою для мене, а не порадою. Ту саму ситуацію, що сталася, кожен бачить і переживає по-своєму. Ми по-різному її переказуємо і по-різному ставимося до героїв тої чи іншої події. Ми не всі однаково сприймаємо Святе Письмо. Кожного разу по-різному промовляють до нас ті самі слова. Єдиний сенс новини – це змінювати нас. Ми не дізнаємось новину, щоб знати, для цього існує інше слово – плітки, які слугують лише, щоб знати, посідати інформацію та маніпулювати нею. Натомість новина є настільки сильним повідомленням, що я міняюсь усередині, міняю своє життя, я по-іншому починаю сприймати реальність. Після справжніх новин я просто не можу бути байдужим до ситуації. У новині кожен має свою роль, навіть як слухача. Це є певна активна роль. Ми є адресатами. Кожен з адресатів має особисту передісторію, на фоні котрої ця новина буде сприйматися по-різному. Передісторія кожного християнина є гріх, від котрого приходить звільнити нас Христос, через свою смерть та воскресіння запросити до вічного життя з Ним. Ми маємо необхідність почути цю новину, переживати її особисто та поділитися радістю від неї. Цією новиною маємо цікавитися ми самі. Новина не є чимось, що входить через силу чи фактум у наше життя. Вона є результатом також наших пошуків та зацікавлень. Святе Письмо не може бути порадником та інструкцією. Це надто зневажливе та применшене ставлення до об’явлення Бога. Таким чином ми починаємо інструментуалізувати Бога, класти Його в рамки історії, а самим виходити на перший план як ті, що використовуємо інструменти. Натомість новину не можна використати, її можна лише пережити. Справжні новини не критикуються, а приймаються. Ми, як християни, не покликані до критики світу, створеного Богом, та подій, що відбуваються в ньому, чи тих, які записані у Святому Письмі.
Біблія відкриває сенс Божої подоби. Але що це означає?

Добра новина не полягає в певних обмеженнях, як ми часто хибно сприймаємо Біблію, що ставить моральні рамки на людське життя, ставить умови, що якщо будеш жити як прописано, то після смерті отримаєш нагороду. Це цілком скривлене та жорстоке уявлення про Бога, що не є Богом любові та свободи. Об’явлення Бога у Святому Письмі – це ніяк не обмеження, а запрошення до вічного життя, до Божого Царства, яке почалося ще 2000 років тому, і воскреслий Христос був перший хто туди ввійшов і кличе своє створіння до життя з Ним. Біблія – це найбільша та найдобріша подія, що відбулася в історії та триває сьогодні. Якщо ми сприймемо Біблію як пораду, то не зможемо сприйняти її як Добру новину, новину як те, що відбулося. Створення світу, гріхопадіння, відкуплення через смерть та воскресіння Божого Сина. Без цієї новини ми просто-напросто не зможемо сприйняти спосіб, в який Господь буде довершувати своє творіння в останні часи. Говорячи сучасною мовою, ми загубимося в цьому світі, якщо перетворимо Біблію на інструмент життя, яким вона не є та бути не може. Усі ми є створені на образ і подобу Божу. Бути подобою Бога означає не просто носити Його подобу на собі та у свій спосіб, але повністю відображати Бога, свого роду бути Його дзеркалом у всьому світі, не діяти від себе, як мені заманеться чи як каже інструкція, натомість перебувати у постійних відносинах з Ним, Тим, Хто є життям. Євангелист Іван у 5 главі свого І Соборного послання говорить: «А це свідчення, що Бог – життя вічне нам дав, а життя це Його в Сині. Хто має Сина, той має життя. Хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючі в ім'я Божого Сина маєте вічне життя». Світ не має життя у собі. Це Господь дарує життя світові. Бог не є річчю чи явищем, котре можна посідати чи використовувати. Він є кимось, Особою, з Котрим можна бути у відносинах, незалежно від місця та часу, де ми перебуваємо. З іншої сторони, ми також не можемо сприймати Біблію як інформативну книгу, підручник з історії. Вона не дає інформації про Бога, бо інформація вже розуміє під собою, що вона написана кимось, зроблений опис певних речей. Тобто автор описує явища чи подію і ми отримуємо інформацію. Натомість хто може описати Бога? Хто є вищий, що може дати нам інформацію про Бога? Ясна річ, що ми отримуємо певного роду відомості з Біблії, проте це не є основна мета Святого Письма. Біблія – це об’явлення Бога для нас, яким Він є. Іншими словами, яке зображення ми носимо в собі, яким зображенням ми живемо та в який спосіб ми його відображаємо у цьому створеному Ним світі.
Якою є одна із головних характеристик Біблії?

Біблія є книгою мудрості, а не інформації. Різниця між мудрістю та інформацією полягає в тому, що мудрість відкриває спосіб, в який ми маємо використовувати ту чи іншу інформацію. Інформація – це певна база для новин, але ніяк ще не новина. Зводячи Святе Письмо до рівня інформативного джерела про Бога, ми надто редукуємо Божу істину та не дозволяємо поширюватися Божій новині. Повторимося ще раз: не ми самі судимо інформацію та надаємо їй значення. Це робить мудрість, мудрість, яка у Святому Письмі є часто персоніфікованою. Вона є тим інструментом, яким Господь творить світ. Книга Приповідок у 8 главі нам про це говорить: «Від віку я була створена, від початку, від правіку землі». Посідати певну інформацію ще не означає вміти робити правильний вибір чи навіть бути здатними до цього. Знати про Бога, не означає знати Бога і вміти бути Його відображенням. Мудрість у Святому Письмі не стосується абстрактних ідей. Христос є всією мудрістю та знанням. Відкривати мудрість означає дозволити Господеві бути в моєму житті, дозволити Йому керувати моїми рішеннями, адже Він є Богом, Який створив цей світ і мене, а справжнє відображення Бога є якраз тим моментом, коли людина перестає грати роль Бога, а дозволяє Йому діяти та бути в її житті. Ми не можемо використовувати інформацію для себе. Це не має сенсу. Саме повне втілення Божої мудрості у моєму житті і цьому світі є новим творінням. Господь не приймає рішення замість мене, не дає чітку інструкцію чи пораду, перекреслюючи мою свобідну волю та Його подобу в мені. Прийняття Божої мудрості в моє життя є справжнім сенсом читання Святого Письма. «Отак мудрість пізнай для своєї душі, якщо знайдеш її, то ти маєш майбутність і надія твоя не знищиться» – говорить нам та сама Книга Приповідок вже у 24 главі.
Священні Писання – це стосунки з Господом Богом:

Тож Святе Письмо не є ні історією, що розповідає, дає нам інформацію про Бога, ні порадником чи інструкцією щодо нашого життя. Біблія є відносинами з Богом, живим, справжнім Богом, який створив мене і кличе до відносин, що реалізуються в любові. Святе Письмо є Його об’явленням, яке я маю приймати як Добру новину, новину, якою повинен цікавитися, переживати, запитувати та вивчати. Новина, яка не закінчується в собі, проте веде мене до того, що я маю примати Божу мудрість у своє життя і в такий спосіб стаю новим творінням згідно з промислом Божим. Біблія є книгою відносин та живого спілкування з Господом. Різдвяний час – це момент воплочення Божого Сина як великої світової містерії, новина, що вже сталася, проте не залишає мене байдужим. Я маю необхідність нею цікавитися, тому що вона міняє моє життя, відкриває той Божий план щодо мого спасіння. Тож нехай ця різдвяна подія не залишить нікого з нас байдужим та стане тою нагодою, коли я почну чи продовжу свої стосунки з Господом через сторінки Святого Письма. Повторюючи за Папою Франциском: Пізнавайте Святе Письмо, щоб стати учасниками Божої любові.

Джерело: https://www.vaticannews.va/

Розшифрування аудіо: Католицький оглядач