Мандрівка сторінками Книги книг: Книга Йова
  • Чтв, 30/07/2020 - 11:42

Дорогі брати та сестри! Сьогодні переходимо до поетичних книг Святого Письма, які часто називаються сапієнціальними, що походить від латинського слова «сапієнція» – «мудрість», тобто такими, які передають певну мудрість і повчання. Роздумаємо також над Книгою Йова, в якій автор бажає показати, що терпіння в житті людини не завжди є Божою карою за людські гріхи, а може бути Божим допущенням, своєрідною перевіркою віри та вірності людини Господеві в несприятливих обставинах її життя та місцем зустрічі із Господом. Традиційно вважається, що центральною тематикою Книги Йова є терпіння праведника, адже на сторінках цього тексту перед нами постане Йов – щирий, праведний, богобоязливий і такий, що цурався зла, як про нього тричі говориться вже у пролозі. Однак у Книзі ми не знайдемо відповіді на болюче і хвилююче багатьох запитання: Чому страждає праведник? Чому злі речі трапляються в житті добрих людей? І взагалі, в чому ж полягає причина страждань? Тому сучасний погляд на цю Книгу є дещо інший. Більша увага зосереджена не на вищезгаданих запитаннях, а на стражданні, яке часто стає місцем діалогу та стосунків людини з Богом. Сьогодні більше зосереджуються на тому, що Книга Йова вказує на страждання, як на каталізатор двосторонніх стосунків – Бога та людини.

Літературна редакція Книги є досить неоднорідною, бо ж пролог та епілог написані прозою, а середня частина, що є лев’ячою часткою тексту, написана у віршованій формі. В українському тексті, з огляду на переклад,важко було зберегти віршований стиль, який дуже добре видно в оригіналі, написаному єврейською мовою. Відмінність стилів зумовлена також і тим, що текст писався і доповнювався впродовж декількох століть. Вступ і закінчення є найстаршими частинами Книги Йова, ймовірно написаними у Х-ІХ ст. до Р. Хр. Натомість інші частини додавалися поступово, аж до останньої редакції, яка, на думку біблістів, припадає орієнтовно на V-ІІІ ст. до Р. Хр., тобто вже після вавилонського виселення юдеїв. Останньою частиною є, швидше за все, 28 розділ, де описується і висловлюється похвала Божій мудрості. Жанр Книги – це драма та диспут, адже більшу частину тексту займають діалоги головного героя із його друзями. Структура Книги відображає її поетапне написання. Можемо сказати, вона складається із певних шарів, які належать до різних часових епох.

Отож, текст можна поділити таким чином: перших два розділи – це пролог; від 3-го до 27-го – це розділи, де вміщені діалоги Йова із друзями; 28-ий розділ, як вже було згадано, – це похвала Божій мудрості; від 29-го до 31-го розділу – це заключний монолог Йова; від 32-го до 37-го – це розділи, де передається монолог Елігу. Перед останньою частиною є 38-ий і 42-ий розділ до 6-го стишка, що є промовою Бога. Ця частина є кульмінацією Книги, своєрідною старозавітною теофанією, тобто об’явлення Бога людині. В останньому розділі, в 42-му, від 7-го до 17-го стишка – це є епілог.

Тепер перейдемо до самого тексту, зокрема до прологу, в якому бачимо, що події оповідання відбуваються у двох вимірах – на землі, де страждає, діалогує, вірить та надіється старозавітній Йов і його родина та друзі, і в небі, де перед Богом зібрались сини Божі та сатана. Автор неодноразово вживає антропоморфізми, тобто одягає Бога у людське тіло та людську поведінку, щоб таким чином дозволити читачеві Його краще зрозуміти. У 1-му розділі читаємо, що Йов жив у землі Уц, що на Південному Сході Мертвого моря, на території Едому. Едомляни, як відомо, були нащадками Ісава, брата Якова, а звідси випливає, що Йов не був юдеєм, нащадком Якова. Цей факт спонукає до думки про те, що тема страждання і пов’язаних і з ним наслідків, не є виключно юдейською проблемою. Це універсальна проблема, яка торкається всього людства. Тому Йов не є історичною постаттю, але представляє кожну людину, яка страждає, незалежно до якого народу, віросповідання чи культури вона належить. Дуже часто словосполучення «многостраждальний Йов» у багатьох культурах асоціюється саме із людиною, яка безневинно терпить, яка не заслуговує на страждання у своєму житті, адже діє праведно і щиро. Етимологія імені не є до кінця зрозумілою дослідникам Святого Письма, тому це ім’я перекладають по-різному. Одні кажуть, що Йов перекладається як «де мій батько», в якому криється глибоке богослов'я, вказуючи на те, що Йов шукає батька, апелюючи до самого Бога. Інші, натомість, перекладають це ім’я як «недруг», що вказує на те, що Йов насмілюється сперечатись із Господом, вступити із Ним у дискусію.

Варто звернути окрему вагу на діалог Бога із дияволом, описаний у перших двох розділах. «Одного дня прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом. Прийшов і сатана між ними. Господь спитав сатану: «Звідкіль ти прийшов?» Відповів сатана Господеві й мовив: «Кружляв я по землі й ходив довкола неї». Господь сказав сатані: «А чи звернув ти увагу на слугу мого Йова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла». Сатана відказав Господеві й промовив: «Хіба даремно Йов боїться Бога? Хіба ти не огородив його та його дім і все його майно навколо? Ти благословив працю рук його, і стада його ширяться по країні. Та простягни лиш руку твою і діткнися всього його майна: побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі!» Господь сказав сатані: «Гаразд! Усе, що він має, - у твоїй руці. Тільки на нього самого не простягай руки твоєї» (Йов 1,6-12). Як бачимо із тексту, сам Господь називає Йова щирим і праведним, богобоязливим і таким, що цурається зла, даючи зрозуміти, що страждання в житті людини не завжди пов’язані із її гріховним життям чи з гріхам її найрідніших. Причина може бути значно глибшою і не завжди зрозумілою для людини.

У часах написання Книги побутувало переконання, що Бог є справедливим, а якщо так, то праведник не може страждати, бо це було б несправедливістю. Проте постать Йова ставить перед читачами великий знак запитання. Як же зрозуміти страждання праведного Йова, який досконало ходив перед Господом, зберігаючи всі Його настанови? Тому ця Книга розбиває старозавітні ілюзії про караючого Бога, Який не бариться у Своєму гніві, та про джерело людських страждань, якими завжди вважався гріх самої людини. Однак, звернімо теж увагу на слова самого Бога, якими він теж дозволяє сатані випробувати Йова: «Гаразд! Усе, що він має, - у твоїй руці. Тільки на нього самого не простягай руки твоєї». А також із 2-го розділу під час наступної розмови Бога та диявола читаємо: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади» (Йов 2, 6). Отже, як бачимо, Господь дозволяє, щоб зло доторкнулось Йова. Не Бог є автором зла у світі, але сатана, адже він спричинився до усього того, що трапилось у житті Йова. Господь лише дозволив це випробування. Важливо наголосити, що Бог, даючи сатані цю владу, виявляє велику довіру до Йова. Господь переконаний, що його вірний слуга вистоїть пере цими великими труднощами. Тому на страждання варто поглянути не лише як на Боже допущення, але також як на великий кредит довіри з боку Всевишнього, адже Він вірить, що людина вистоїть навіть у час страждань і не відвернеться від Нього.

Вищенаведені слова Бога до сатани, якими Господь дозволяє відібрати від Йова все його велике майно, потім дітей, а навіть і здоров’я, підкреслюють одну дуже важливу деталь – Бог ставить перед дияволом дуже чіткі межі: «Тільки на нього самого не простягай руки твоєї», а в іншому місці: «Лише життя його пощади». Це переконує нас в тому, що Бог не дає злому духові повної влади над людиною, є певна межа, за яку сатана не може переступити. Ці слова вказують, що страждання у людському житті мають Богом окреслені межі або, іншими словами, Господь ніколи не дозволить, щоб ми зазнали більших випробувань, аніж готові перенести та в них вистояти.

«Вийшов сатана геть з-перед Господа й ударив Йова лютою проказою від стіп до голови. Взяв Йов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Йов своїми устами» (Йов 2, 7-10). Отож, Йов , який був одним із найбагатших людей свого часу, втративши весь свій маєток, своїх дітей та своє здоров’я, не зневірився у Господі та не почав на Нього нарікати, залишився твердим у своєму переконанні, що Господь усім управляє і що Він гідний довіри навіть у найтемніші часи нашого життя. Із ним залишилась лише його дружина та кілька друзів, але і ті не поділяли його позицію і спонукали до хули на Творця і до смерті.

Дуже часто в часі страждань людина залишається самотньою, самотньою у своєму випробуванні, а ті, які є найближчими, які мали би підтримати, віддаляються та спонукають іноді навіть до гріха. Усі ці перипетії, які трапились із праведним Йовом, дозволили йому глибше задуматись над значенням страждання в людському житті, а, найголовніше, увійти в зовсім інший вимір спілкування з Богом. Йов насмілюється викликати Бога на суд, на розмову, про що читаємо на початку 9-го розділу. А це свідчить про початок інших взаємин. Йов не боїться Бога, але щиро до Нього молиться, молиться не завченими на пам’ять формулюваннями, але словами свого страждального єства, виходить за межі традиційної побожності. Можемо сказати, що його розмова з Богом, його молитва власне завдяки пережитим стражданням удосконалюється і стає щирою, уважною, справжньою. Страждання, що є місцем істини, зняття з обличчя масок, стає для Йова місцем особливої зустрічі з Господом, ще більшого зближення із Ним та поглиблення двосторонніх стосунків із Ним. «Знаю, що ти все можеш; усе, що задумаєш, зробити спроможен» (Йов 42,2). Цими словами підсумовує Йов свій досвід із Господом у стражданні та свій діалог із Ним.

На закінчення наших коротких роздумів над багатою богословським змістом Книгою Йова, треба вказати на те, що текст не дає відповіді на споконвічне запитання: Чому існують страждання? Чому терплять невинні? Автор тексту хоче наголосити, що страждання є таємницею і неможливо відповісти на наше «чому?». Воно може бути наслідком гріха, але не завжди, адже іноді терпіння є моментом випробування, виявом великої Божої довіри до людини. Автор вказує, що страждання має сенс, навіть якщо ми цього не розуміємо. Що воно є частиною людського життя, але із ним життя людини не закінчується. Що терпіння має межі, які сам Господь встановлює. Що вірність Богові під час випробувань терпінням буде винагороджена, адже в останній главі читаємо, як Господь поблагословив Свого праведного слугу, подвоївши його статки, давши йому дітей та внуків, яких він міг бачити, і подарувавши йому ще 140 років життя після всіх цих страждань.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць