Мандрівка сторінками Книги книг: Книга Юдити
  • Чтв, 09/07/2020 - 22:15

Дорогі брати та сестри! Сьогодні перед нами мандрівка ще однією девтероканонічною Книгою, якої немає у єврейському біблійному каноні і яка також є повчальним оповіданням, де побачимо багато історичних неточностей, що для автора не мали жодного значення, однак, яке висвітлює ряд богословських тем. Зокрема на прикладі протистояння показує, хто є правдивим Богом та привідкриває перед нами таємницю покликання жінки у світі.

Отож, Книга Юдити та її загальна текстова композиція. Незвичним для читача стає те, що прочитавши майже половину Книги, тобто перших сім розділів, важко зрозуміти, чому саме цей текст називається Книгою Юдити, адже на сторінках усіх сімох розділів не трапляється найменшої згадки про жінку на ім’я Юдита. Вона з'являється у тексті лише у 8-му розділі. На основі цього все біблійне оповідання, яке складається із 16-ти розділів, можна поділити на два більші блоки, хоча доречнішим буде виокремити три частини розповіді. Від 1-го до 3-го – це розділи, що описують постать та владу ассирійського царя Навуходоносора і його прагнення заволодіти всією землею та зайняти місце бога на землі. Від 4-го до 7-го розділу – це розповідь про військові приготування ассирійців для війни з юдеями, опрацювання військової стратегії ассирійським полководцем Олоферном, який був одним із найближчих прибічників царя Навуходоносара, та приготування євреїв до самооборони. Далі 3-тя частина, 8-16-ий розділи, де описується народження та здійснення задуму визволення єврейського народу з небезпеки, яке Господь Бог здійснює рукою сміливої і богобоязливої жінки Юдити. Вона насмілюється податись у ворожий табір, спокусити Олоферна своєю вродою та відтяти йому голову після того, як цей уп’ється вином.

Перш ніж перейти до основної теми Книги Юдити, зупинимось на одній із вищезгаданих історичних неточностей. Розповідь розпочинається із опису ассирійського царя Навуходоносора, який бажав замінити людям Бога, докладаючи чималих зусиль для того, аби всі його піддані саме йому віддавали божественні почесті. Як пригадуєте, в Книгах Царів ми вже зустрічались із Навуходоносором, який, однак, не був ассирійським царем, але вавилонським. Це саме він 587 р. до Р. Хр. знищив місто Єрусалим, зруйнував Єрусалимський храм, забравши із нього всі коштовності, а юдейський народ взяв у полон вавилонської імперії. На перший погляд може здаватись дуже дивним, що біблійний текст дозволяє собі таку грубу історичну помилку, проте автор не мав на меті подати читачеві достовірні історичні факти про тогочасний юдейський народ і тих, які проживали навколо нього, але запропонувати певні богословські теми для роздумів, що можуть бути корисними як для тогочасних юдеїв, так і для людей усіх часів і народів.

Повернімося до тексту перших 7-ми розділів, головною характеристикою якого є відсутність згадки про Юдиту, як також і про будь-яку іншу жінку, та розповідь про життя та військову діяльність тогочасних чоловіків: Навуходоносора, Олоферна, Арфакса та різних синів Ізраїля. У цій частині біблійного оповідання розповідається про сутички між сильними світу цього, про постійні війни та напруження, про боротьбу за владу та першість, про насильство та відхід від правдивого Бога. І зауважмо, що ця розповідь змальовує світ чоловіків або, іншими словами, світ, в якому нема жінки. Очевидно, не йдеться про фізичну відсутність жіночої статі, адже без цього людський рід просто перестав би існувати, але про ситуацію, де жінка не є автентичною жінкою, де заперечується її рівність із чоловіком, де вона не має права голосу, де її позицію і думку не беруть до уваги, де жінка є лише мовчазною тінню, фактично не присутньою у громадському житті. Коли загалом проаналізувати світову історію, то неважко помітити, що патріархальний устрій був майже завжди домінуючим. Домінування чоловіка над жінкою є зумовлене гріхопадінням перших прародичів. У Книзі Буття читаємо слова Бога до Єви: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою» (Бут. 3, 15). Але зауважмо, що це домінування, панування над жінкою не є Божим задумом, але наслідком гріха. Жінка, сотворена Господом для того, аби бути допомогою, підпорою, помічницею чоловікові, аби її любили, а не домінували над нею. Тому автор Книги Юдити хоче звернути увагу читачів перш усього на потребу повернути жінці належний їй статус та значення, яке вона мала при сотворенні світу і яке належить їй згідно із задумом та волею Господа Бога. А також, щоби з правильного ставлення до жінки, позбавляючи її голосу в суспільстві, заперечуючи її рівність із чоловіком, домінуючи над нею, замість того, аби її любити, суспільство ризикує перетворитись на майданчик озлоблених чоловіків, що позбавлений гармонії, розуміння, краси та любові.

Отож, без правильного погляду на жінку світ може перетворитись на поле бою і крові, де переважаючими цінностями є лише влада, слава, першість, домінування над іншими. Звернімо увагу на те, в який спосіб у 8-му розділі автор впроваджує у розповідь головну героїню Книги: «За тих днів почула про те Юдита, дочка Мерарі, сина Окса, сина Йосифа, сина Озієла, сина Елкії, сина Ананії, сина Еліява, сина Натанаїла, сина Саламієла, сина Сарасадая, сина Ізраїля» (Юд. 8,1). Це безпрецедентний випадок. У Біблії більше не знайдемо тексту, який би подавав генеалогію жінки. Бо для семітської культури важливим було лише походження чоловіка, а про жінку вистачало лише сказати хто був її батьком, аби вона не залишалась цілковито анонімною. Цим генеалогічним переліком предків Юдити автор робить «коперніканський переворот» для тогочасних юдеїв. Він показує, що вона є дочкою Ізраїля, тобто того, з кого вийшли 12 поколінь вибраного народу. У Біблії подібним ставленням відзначався також Ісус Христос, Який навіть пішов далі, назвавши грішницю дочкою Авраама. Отож, ця генеалогія є бажанням автора пригадати тогочасним євреям, а також і нам про значення жінки і про її рівність із чоловіком у гідності, що і жінка вийшла від Господа Бога. А також пригадати про небезпеку перетворити наше суспільство на світ без жінок.

Коли Олоферн із своїм майже 200-тисячним військом обступив юдейське місто Ветулію, перекривши його населенню воду, мешканці за кілька днів почали нарікати на владу і казати, що, мабуть, краще було б здатись, як це зробили численні інші міста, і таким чином врятувати собі життя. Вислухавши ці нарікання, слово взяв начальник міста Озія, мовивши: «Бадьортеся, браття! Ще п'ять день тримаймось мужньо, і Господь, Бог наш, змилується протягом їх над нами; він не покине нас зовсім. А як мине цей час, і помочі не буде нам, зроблю за вашими словами» (Юд. 7, 30-31). Це був своєрідний ультиматум Богові, мовляв, якщо хочеш, щоб ми залишались Тобі вірними, щоб не піддались ворогові та не прийняли його релігію – врятуй нас, і маєш на це все лише п’ять днів. Така поведінка обурила Юдиту, яка покликала до себе начальників міста і промовила до них: «Не добре було те слово, що ви сказали того дня перед народом, та що поставили клятву між Богом і собою, кажучи, що видасте місто ворогам, коли Господь у ті дні не прийде вам на допомогу. Отож, хто ви такі, щоб спокушати Бога нині та щоб виноситись між людськими синами понад Бога?... Не гнівіть Господа, Бога вашого. Якщо він не захоче за цих 5 день допомогти нам, він має змогу захистити нас, коли йому завгодно, або вигубити нас перед лицем ворогів. Тож не встрявайте в замисли Господа, Бога нашого, бо Бог не є, як люди, щоб його можна налякати погрозами, ані як син чоловічий, щоб він приймав умови. Ось чому чекаймо терпляче від нього рятунку, прикличмо його собі на допомогу, і він голос наш почує, якщо йому завгодно» (Юд. 8, 11-12; 14-17).

Ця спокуса дуже часто присутня і в нашому житті, адже ми часто дозволяємо собі спокушати Бога. Призадумаймось над нашим життям, над нашою молитвою. Чи вона бува не є позначена саме таким стилем спокушування Бога? Правдива віра – це коли людина молиться про допомогу, але при цьому ввіряється Господеві, не вимагаючи нічого і не ставлячи Богові обмежень та ультиматумів. Прикладом автентичної віри є Юдита, яка не сумнівалась, що Бог врятує, що Він дозволяє певні випробування народу не безпідставно, що Він може рукою слабкої жінки зробити те, що не під силу навіть багатотисячному війську. Постать головної героїні вчить нас також тому, як живити правдиву віру постійною молитвою. Не йдеться про безперервне проказування молитов і псалмів, але про живий і постійний контакт із Богом.

На початку 10-го розділу автор вживає дуже цікавий лінгвістичний зворот, описуючи закінчення молитви Юдити: «Якже Юдита закінчила ці слова, перестала взивати вголос до Бога Ізраїля» (Юд. 10, 1). Він не каже, що Юдита перестала молитись, але перестала вголос взивати до Бога. Тобто її молитва, як пам’ять про Господа, так контакт із Ним, була безперервною в її житті. А крім цього вона була не лише – «Подай, Господи», але була підготовчою, супровідною та подячною молитвою.

Дорогі брати та сестри! Саме такою молитвою повинен відзначатись кожен християнин, який бажає мати міцну та непохитну віру в Господа Бога.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць