Мандрівка сторінками Книги книг: Про книгу Чисел
  • Пон, 30/03/2020 - 19:20

Дорогі брати і сестри! Крокуючи далі сторінками Книги книг, сьогодні приглянемось до наступної частини Священних Писань – Книги Чисел, що є четвертою у Мойсеєвому П’ятикнижжі. Перш усього варто зазначити, що первинною назвою цієї Книги було – У пустелі. Оскільки саме з цих слів розпочинається розповідь цієї частини Біблії, а також саме пустеля була тим місцем, де розгортались усі, описані Книгою, події. Після перекладу грецькою мовою Книгу У пустелі названо Книгою Чисел. І ця назва не є випадковою, адже в її розділах є дуже багато чисел, а крім того, вона розповідає про два переписи вибраного народу. Перший перепис, про який читаємо на перших сторінках тексту цієї частини, був здійснений з наказу самого Бога і мав за ціль показати військову потугу народу. Саме тому наказано переписати лише чоловіків від 20 років і старших. Такий перепис був необхідним, адже Господь задумав перевести Свій народ із Синайської пустелі до землі на півночі біля кордонів Палестини, до Ханаану, де йому доведеться зустрітись з іншими, часто вороже налаштованими, народами. А у 26-му розділі читаємо розповідь про другий перепис, який відбувся вже після 40-річного блукання народу Синайською пустелею і мав на меті показати реальну картину вибраного народу після всіх подій на шляху до обіцяної землі.

Говорячи про Книгу Чисел, варто наголосити, що її можна розділити на три частини. Перша, яка охоплює перших десять розділів, розповідає про життя і труднощі вибраного народу в Синайській пустелі, про певні релігійно-культурні приписи, зокрема, про святкування Пасхи в першу річницю виходу з єгипетської неволі. Від 11-го до 25-го розділу автор розповідає про перехід Божого люду від Синаю до земель Кадешу та Моаву і події, які трапляються на цьому шляху. А заключні розділи, від 26-го до 36-го, – це події в Зайорданні, в основному на території ворожого поселення Моаву.

Як уже було сказано на початку, проведено перепис народу. «Оце перечислені, що їх зрахували Мойсей і Арон та дванадцять князів Ізраїля, по одному з кожного батьківського дому. Усіх же порахованих синів Ізраїля, за батьківськими домами їхніми, від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни в Ізраїлі, усіх нараховано 603 550» (Чис. 1, 44-46)  Мабуть, не йдеться про точну кількість осіб, а дещо прибільшену, щоб показати, якою великою військовою потугою був Богом ведений народ. Однак, без сумніву, йшлося про велику силу народу, тому важко навіть уявити як така велика група рухалась разом та вдавалось задовольнити всі базові потреби цих людей. Висновок один: Бог завжди дбає про Свій народ, незважаючи ні на що. Окремо у 3-му і 4-му розділах Книги подається перепис левітів, яких було 22 000, та розповідається про їхні обов’язки серед народу. Цікавою є також розповідь 6-го розділу, де йдеться про обітницю назореїв. Назорейство – це була старозавітня форма аскези, про що наголошує саме слово «назорей» – відділений, посвячений. Назореями могли бути як чоловіки, так і жінки, що бажали посвятитись Господеві, прийнявши на себе певні зобов’язання, наприклад, не вживати жодного напою з виноградних плодів, жодного п'янкого напою, не обстригати волосся, сумлінно дотримуватися ритуальної чистоти тощо. У Книзі Суддів ми зустрінемо одного назорея – Самсона, який, щоправда через неуважність, доторкнувшись до мертвої тварини, не дотримав своєї посвяти і Бог відвернувся від нього. Згідно із тогочасними звичаями, назорейство могло тривати також як окреслений період часу.

Хочу звернути вашу увагу на головну тему Книги Чисел. На її сторінках описано те, як Господь Бог вчить Свій народ слухати Його і довіряти Йому. Бог навчав народ послуху, зокрема за допомогою хмари, яка символізувала Його присутність серед народу. Коли хмара здіймалась над наметом зборів, то людям потрібно було вирушати в дорогу, а коли хмара спускалась, то це був знак, що потрібно було зупинитись та отаборитись. В 11-му розділі читаємо такі слова: «Сини Ізраїля собі стали плакати: хто, мовляв, дасть нам м'яса їсти? Пригадуємо собі рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки, дині, пір, цибулю, часник; а тепер душа наша прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед нашими очима» (Чис. 11, 4-6). Але в загальній перспективі Бог турбується про Свій народ, адже щоденно разом із ранньою росою зсилав людям манну, що їм падала з неба. Їм не потрібно було прикладати надзвичайних зусиль для того, аби здобути собі їжу, аби насититись. Однак людям важко позбутися своєї рабської ментальності. Вони згадують той стиль життя, ту їжу, яку вони мали в неволі. Вони бояться майбутнього. Для них кращим є те поганеньке минуле, ніж незнане майбутнє, гарантом якого, однак, є сам Господь Бог. Їм вистачило б лише довіритись Йому і йти за Господом. Вибраному народові пощастило із лідером. Мойсеєві не було просто виконувати це завдання, довірене Богом. Бо навіть серед близьких Мойсей часто мав опонентів, які нарікають не лише на нього, але і на Бога. Однак, бажаючи заступитись за повірений йому народ, Мойсей пригадує Господеві Його обіцянку, яку той дав Авраамові, і переконує дати людові ще один шанс, не губити його за невірство та нарікання. Тоді Господь сказав до Мойсея: «Прощаю на твоє слово!» Однак ці постійні нарікання народу будуть мати свій наслідок. Читаємо у 14-му розділі: «Тож скажи їм: Як живу я – слово Господнє, – зроблю з вами так, як ви наговорили в мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене. – Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, (поклявся) вас оселити, – крім Калева, сина Єфунне та Ісуса Навина. Дітей же ваших, що про них ви казали, мовляв, вони здобиччю стануть, – їх я введу туди, і вони спізнають землю, якою ви нехтували» (Чис. 14, 28-31). Як бачимо, наслідком тієї недовіри до Бога буде смерть у пустелі. Ніхто із тих, що згрішили перед Господом, згрішили наріканнями та браком віри, не успадкують обіцяної землі. Однак із цікавих фактів цієї Книги є те, що і сам Мойсей не ввійшов до обіцяної землі, а лише мав нагоду побачити її здалеку. Що ж трапилося? Чому Господь не дозволяє цьому довголітньому проводиреві вибраного народу насолодитись краєм, до якого він так довго прямував сам і вів Божий народ? Про це розповідає 20-ий розділ Книги Чисел. Народ у пустелі вкотре нарікав на Бога через брак води. Господь, бажаючи знову виявити людові Свою силу, наказав Мойсеєві та Аронові зібрати всіх людей біля скелі та промовити до неї, запевняючи в тому, що після його слів з неї потече вода. Отож, вони зібрали народ, як звелів Бог, після чого звів Мойсей руки і вдарив жезлом об скелю двічі і линула сила води. І напилася всі – громада і скотина. Господь же сказав Мойсеєві та Аронові: «За те, що ви не вірили мені, коли треба було показати мою святість в очах Ізраїля, не введете ви цю громаду в землю, що її я дав їм» (Чис. 20, 12). З цих слів бачимо, що Мойсей мав лише промовити до скелі, а він вдарив по ній жезлом і то вдарив двічі. Цей його жест був виявом недовіри. Чисто по-людськи його можна зрозуміти, адже ці постійні нарікання, напруга, дивна вказівка щодо видобування води із скелі. Однак Господь бажав, аби лідер народу, той, який провадить люд до обіцяної землі, був прикладом вірності, зразком непохитної довіри до Бога. Ця його недовіра стане причиною того, що і він не ввійде до землі, медом і молоком текучої.

Підсумовуючи, можна сказати одне, що вся Книга Чисел розповідає про те, як Господь вдається до різноманітних дій, аби лише навчити Свій улюблений народ довіряти Йому, не нарікати у хвилини випробувань і труднощів, вдовольнятись тим, чим Господь обдаровує, тим, що людина отримує щодня з Божої руки. Події цієї біблійної розповіді відбувались у XIII ст. до Р. Хр. Скільки часу проминуло, а в історії нічого не змінилось. Скільки нарікань на Бога є також і сьогодні. Скільки нетерпеливості і браку довіри. Як важко і нам сьогодні позбутись цієї рабської ментальності й повірити, що невідоме нам майбутнє, але майбутнє з Богом, без сумніву, є значно кращим за минуле у рабстві гріха, яке, можливо, задовольняло наші базові інстинкти та потреби.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"