Маточки і тичинки | Католицький Оглядач 
Маточки і тичинки
  • Суб, 09/06/2018 - 15:19

Господь пропонує нам королівську трапезу законного шлюбу як передсмак Небесного Бенкету. Пропозиція Диявола – недоїдки зі смітника розпусти як самоціль. Так було тисячоліттями. І, якими б вишуканими не були страви приготовленої Богом трапези, люди часто відгукуються на пропозицію Диявола, намагаючись набити чрево бридкими недоїдками. Причому не лише в індивідуальній площині.

Людина слабка і може падати. Людина може заглушити голос сумління, відмовитися читати написаний у власному серці закон. Та все це дрібниці у порівнянні з падінням цілої культури, коли добро і зло міняються місцями на  рівні суспільних норм. Коли хтось один їсть зі смітника – це погано. Але значно гірше, коли такий спосіб життя стає загальноприйнятим.

Те, що сьогодні відбувається, має чимало прецедентів в історії. Утім кожен випадок колективного падіння володіє унікальними рисами. Сучасний – тим більше. Культ розпусти, який утвердився у наш час, вирізняється особливою інфантильністю і несе в собі потенціал того, що поверхнево здається діаметрально протилежним. Любителів недоїдків чекає серйозний розлад травлення і, можливо, анорексія.

Хрестоматійною є картина хіхікання учнів, коли вчитель на уроці біології розповідає про маточки і тичинки. Оце інфантильне хіхікання добре помітне в актуальному дискурсі сексуальності. Людей, які орієнтуються на здорові норми, часто звинувачують у "відсталості". На насправді сучасні поборники "прогресу" самі заслуговують бути названими ретроградами, позаяк сліпо вірять у старі ідеї (передусім у сам "прогрес"). Серед цих ідей важливе місце займає емансипація. Щоправда віра в емансипацію сексуального, яку демонструє чимало сучасних людей, у тому числі наших співвітчизників, супроводжується отим хіхіканням, що вже само по собі руйнує упевненість у тому, що "сексуальне сьогодні" краще за "сексуальне вчора". Адже сексуальність – це, принаймні, дуже серйозно.

Один із найбільш ідіотських прикладів хіхікання – це коли у відповідь на апологію здорових принципів статевої моралі тобі пригадують СРСР, у якому "не було сексу". От чесно: що вони хочуть цим сказати?

Що таке "секс", якого "не було"? Вочевидь, не статеве співжиття саме по собі. Можливо, "секс", про який ідеться, – це розпуста? Та її в СРСР ніби вистачало (після сексуальної революції 1917-1920х років і в умовах системної боротьби з релігією поверхневе радянське "пуританство" мало незначний ефект). Чи, нарешті, мається на увазі обмежене вживання слова "секс"?

Чесно кажучи, я й сам, будучи народженим у період Перебудови, за все життя вжив слово "секс" у популярному сенсі якихось декілька разів. І, тим паче, не вживаю вислів "займатися сексом". Займатися можна спортом, колекціонуванням поштових марок, вишиванням бісером. Але сексуальність – занадто важлива сфера нашого єства, аби у ній можна було чимось "займатись".

Окрім того, sex – це, насамперед, стать. Скажіть "займатися статтю", і ви зрозумієте тупість вислову "займатися сексом". І найважливіше: етимологічно латинське "sex" указує на половинчастість, результат поділу надвоє (слов'янський аналог – слово "пол"). Статева близькість – це намагання подолати власну половинчастість, інтегрувати дві статі-половини в єдине ціле. Це вже не sex, адже VI + VI = XII, sex + sex = integritas. "Займатися сексом" мало би означати щось близьке до "залишатися у своїй половинчастості", тобто щось принципово протилежне істинній меті статевої близькості.

Коротко кажучи, статеве життя українців не стало повнішим від того, що вони почали частіше вживати слово "секс". І воно явно не стало повнішим від того, що на місце комуністичної ідеології прийшла лібералістична, внаслідок чого зникли або стали крихкими окремі традиційні норми, котрі за інерцією хоч якось зберігалися у радянські часи. Воно не стало повнішим від порнографії, від того, що в моду ввійшла значна оголеність жінок, від прогресуючої сексуалізації дітей та підлітків, від того, що тема сексуального проникла у ті сфери публічності, у яких її експліцитність навряд чи є виправданою.

Візьмемо ту ж оголеність. Річ навіть не в безглуздості демонстрації жінкою "принадних частин" свого тіла комусь окрім власного чоловіка. Винесемо критерій моногамності за дужки і поглянемо на ситуацію під "утилітарним" кутом зору. Потяг чоловіка до жінки є динамічним. Привідкриття тайни, рух уперед, динаміка "роздягання". А роздягати можна лиш те, що є одягнутим. Наявність на вулицях занадто оголених (чи "обтягнутих") жінок може породжувати перманентні мікроімпульси статевого потягу. Але в цілому, якщо дивитися глобально, це притуплення статевого потягу, обрубування його коренів. Російський філософ і богослов о. Павло Флоренський писав: "Прекрасное тело одеждами не сокрывается, но раскрывается, и притом прекраснее, ибо раскрывается в своей целомудренной стыдливости. Напротив, тело, бесстыдно обнаженное, закрыто познанию, ибо потеряло игру своей стыдливости, а она-то и есть таинственная глубина жизни и свет из глубины". Публічна оголеність – це руйнування жіночого магнетизму.

Подібне ми можемо сказати про надмірну присутність у публічному просторі сексуальної тематики. Мені здається достатньо виправданим говорити, що статевість (сам принцип статевого поділу) з одного боку і еротичне тяжіння з іншого є фундаментальними засадами не лише людини, але й усього сущого. Міфологічні і філософські системи рідко обходились без апеляції до цієї проблематики. Вершиною опису в Старому Завіті любові Бога до людини і людського тяжіння до Бога є еротичні образи Пісні Пісень. Було б несправедливо вимагати, аби сексуальне лишалося виключно "у спальні" і не отримувало публічної артикуляції.  Але коли тематику сексуального експлуатує Святе Письмо або якийсь давньогрецький чи християнський філософ, то це доречна експлуатація, яка стосується фундаментальних засад сущого. Коли ж образ статевого акту використовується у рекламі будівельної техніки, це зовсім інше. Те ж саме можемо говорити про порнографізм продуктів масової культури, звичайні розмови, зміст повідомлень від ЗМІ тощо. "Коли сексуальним стає усе, значить уже ніщо не є сексуальним" (Жан Бодрійяр). Образи Пісні Пісень, описуючи любов Бога і людини, підносять еротичне тяжіння між чоловіком і жінкою (означуване облагороджує саму метафору). Натомість те, що ми спостерігаємо навколо, руйнує це тяжіння, позбавляючи його інтимності. Церква недаремно боролася проти "сороміцьких" пісень, приказок і тому подібного. Цим вона не "репресувала" сексуальність, а, навпаки, захищала її.

Диявол дуже хороший маркетолог (інакше його пропозиції лишались би без відповіді). Але проблема не лише у спритності Диявола, але й у тому, що люди легко відмовляються від дарованого їм Богом інтелекту. Обікравши власний інтелект, вони дозволяють Дияволу обкрадати свою сексуальність, із характерним хіхіканням радіючи новим етапам "визволення", "прогресу", "емансипації".

 

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць