«Бурею глибоких сумнівів охоплений, збентежився праведний Йосиф і, знаючи Тебе дівою, подумав, що Ти, непорочна, була кимсь зведена; але, пізнавши, що Ти зачала від Духа Святого, промовив: Алилуя!»

Можемо лише здогадуватися, що крилося за цим коротким висловом, яким автор Акафісту описує стан праведного Йосифа: «буря сумнівів»: шок, страх, тривога, непевність, підозрілість… . Ця буря, здавалося, зараз переверне шкереберть усе його життя, руйнуючи всі його надії, плани, сподівання. А водночас він мусить діяти, приймати рішення, робити якісь кроки! Майже нестерпна ситуація

Мабуть, кожному із нас знайомий подібний стан, коли перед нами постає незрозуміла дійсність, коли з’являються обставини, яких не можна пояснити раціонально або на підставі дотеперішнього досвіду, коли надходять новини, з якими ми собі не можемо ніяк порадити… У таких моментах ясне небо нашого життя затягується хмарами тривоги, сумнівів, непевності, страху. Тоді ми схильні снувати свої припущення, шукати аргументів «за» і «проти», перебирати в думках численні варіанти причин і можливих подальших рішень.

Досвід Пречистої Діви і св. Йосифа показує нам, що часто в нашому житті ми зможемо збагнути суть того, що з нами і нашими ближніми відбувається лише тоді, коли зробимо більше місця Богові, коли дозволимо Йому нас просвітити і провадити. Нам треба відмовитися від «керівної ролі» у нашому житті і передати ініціативу Богові. Саме так сталося зі св. Йосифом, коли він западає у сон. У сні людина не вмирає, проте віддає ініціативу комусь іншому, дає себе провадити лабіринтами подій і явищ, не претендуючи на виключний і повний контроль над своїм життям. Іншими словами, ми мусимо навчитися дозволяти Богові бути Богом у нашому житті. Якщо наважимось на це, відкриємо цілком нову для себе дійсність, в якій панує спокій, світло, розуміння і надія. Бо в нашу дійсність входить Бог.

Для праведного Йосифа цей досвід став його власним «Благовіщенням» — зустріччю з Богом, Який є близьким, люблячим Отцем, а тому гідним повної довіри і взаємної любови. Коли приймаємо такого Бога до свого життя, стаємо здатними приймати наших ближніх з усім, що вони вносять у відносини із нами.

Тепер і для св. Йосифа, подібно як для Богородиці, настає ключовий момент: прийняти Божу волю, дозволити, щоб Бог провадив його дорогами життя, чи — настояти на своєму, триматися своїх переконань, стереотипів, планів? Йосиф відповідає не так словами, як ділами: «Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов…» (пор. Мт. 2, 14.21). Дорога Божої волі, на яку свідомо став праведний Йосиф, довела його до сповнення його життєвого покликання — до святості.

Від Богородиці і від св. Йосифа вчімося смиренно слухати Бога у нашому житті та з повною дитячою довірою приймати Його волю. Нехай вони навчать нас у будь-яких обставинах життя казати Богові устами, серцем і життям: «Хваліте Бога! — Алилуя!»

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії