«Ангела відпоручника було зіслано з неба привітати Богородицю, та коли він побачив Твоє втілення, Господи, то, глибоко вражений, так промовив до Неї своїм безтілесним голосом: Радуйся!»

Ангел, про якого мова в першому Ікосі, це, звичайно, Архангел Гавриїл, який благовістив Пречистій Діві Воплочення Божого Сина і Її роль у цьому Божому плані спасіння людського роду. Ім’я «Гавриїл» означає «Божа сила». Архангел Гавриїл згадується кілька разів на сторінках Священного Писання як той, хто доносить і пояснює Божі плани людині. Так, Гавриїл з’являється пророкові Даниїлові, заповідаючи йому народження Спасителя-Месії (Дан. 8–9), а у Новому Завіті він приносить радісну благовість про народження Предтечі його батькові Захарії (Лк. 1, 11.19–20).

Акафіст наголошує, що Ангел не приходить сам від себе, а його «зіслано», іншими словами, Гавриїл є Божим посланцем. При цьому він приносить благовість — добру новину. І це не дивно. Бо з неба, від Бога можуть походити лише хороші вістки, лише любов, життя, надія і спасіння. Ми виражаємо це в наших літургійних молитвах, коли під час заамвонної молитви священник виголошує в імені зібраної спільноти подяку Богові, визнаючи, що «всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе, Отця світла».

Це наближення ангела і його діалог із Дівою Марією на початку Нового Завіту спонтанно пригадує нам інший діалог, описаний на перших сторінках Старого Завіту, а саме — діалог в раю між нашою праматір’ю Євою та змієм-спокусником. Справді, в чергових рядках Акафісту ця інтуїція буде підтверджена словами, в яких Марія названа «осушенням Євиних сліз». На початках людської історії наша праматір Єва, нерозважливо вступивши в діалог зі спокусником, спровадила на нас прокляття і смерть. Тепер Пречиста Діва, в розмові з Божим посланцем, віддаючись беззастережно і смиренно Богові, спроваджує на людський рід благословення і життя.

Як же залежить в людській історії доля осіб, спільнот, народів і усього людства від того, з ким ми спілкуємося в глибині нашого єства! Людина — це створіння, покликане до спілкування, до діалогу. Питання тільки: з ким ми входимо у діалог у нашому житті: чи зі спокусником, як Єва, чи — з Божим Посланцем — як Марія. Ким ми є у даному моменті нашого життя: «Євою», чи «Марією»?

Коли ми чуємо намову до непослуху Богові і Його заповідям, коли в нас намагаються посіяти кукіль недовіри до Бога і підозріливості до Його планів щодо нас, коли навіюють почуття тривоги, страху, безнадії, — то за цим «голосом», без сумніву, укритий спокусник. Коли ж до нашого серця промовляють Божим словом, яке кличе до вірності Богові, до участі у Божому ділі спасіння, коли звіщають нам надію навіть посеред випробувань і утисків, тоді це — Божий посланець спілкується із нами.

Пречиста Діва є для нас взірцем чуйного серця, яке вміє розрізняти голос Бога та Його посланців і голос диявола та його темних духів — демонів. Нехай Вона зробить нас не тільки чуйними слухачами Бога, але і вірними виконавцями Його святої волі!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії