Послання Святішого Отця Франциска на Великий піст 2014 року
  • Срд, 05/03/2014 - 12:58
Послання Святішого Отця Франциска на Великий піст 2014 року
 
Зубожів, щоб збагатити нас Своїм убозтвом (пор. 2 Кор. 8,9)
 
Дорогі брати і сестри,

З нагоди Великого Посту я пропоную деякі роздуми, щоб вони могли послужити особистому та спільнотному шляху навернення. У цих роздумах я виходжу зі слів св. Павла: «Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, що Він, будучи багатим, збіднів заради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8,9 ). Апостол звертається до християн Коринту, щоб заохотити їх бути щедрими у допомозі вірним Єрусалиму, які відчували потребу. Що кажуть нам, сьогоднішнім християнам, ці слова св. Павла? Що означає сьогодні для нас цей заклик до бідності, до вбогого життя у євангельському сенсі?

Благодать Христа

Апостол говорить насамперед про те, як саме діє Бог: Він відкриває Себе не через мирську владу і багатство, але через слабкість і бідність: «Будучи багатим, збіднів заради вас...». Христос, предвічний Син Божий, рівний у силі й славі Отцеві, обрав стати бідним; Він зійшов серед нас, став близьким кожному з нас; Він принизив, «понизив» Себе Самого, щоби бути у всьому подібним до нас (пор. Флп. 2,7; Євр. 4,15). Велика вона, таємниця Божого втілення! І причиною всього цього є Божа любов, – любов, яка виражається в милості, щедрості, у бажанні бути близьким; любов, яка не вагаючись віддає себе в жертву заради люблених творінь. Милосердя, любов означає розділяти в усьому долю коханої людини. Любов робить схожими, створює рівність, руйнує стіни і відстані. І Бог зробив це з нами. Справді, «людськими Своїми руками Він трудився, людським розумом Він мислив, людською волею діяв, людським серцем любив. Народжений від Діви Марії, Він воістину став одним з нас, уподібнившись нам у всьому, крім гріха» (II Ватиканський Собор, пастирська Конституція, 22).

Мета Ісуса, що став бідним, полягає не в бідності заради неї самої, але, говорить св. Павло, «... щоб ви збагатились Його убозтвом». І це не гра слів або вираз, розрахований на ефект! Навпаки, це синтез логіки Бога, логіки любові, логіки Втілення і Хреста. Бог не кинув нам спасіння зверху, як милостиню, подібно до тих, хто в пориві лицемірної любові до ближнього кидає йому від своїх надлишків. Любов Христа не така! Коли Ісус сходить у води Йордану і приймає хрещення від Івана Хрестителя, то Він робить це не тому, що потребує покаяння,  навернення; Він робить це для того, щоб поставити Себе серед людей, які потребують прощення, серед нас, грішників, і прийняти на Себе тягар наших гріхів. Він обрав саме цей шлях, щоб утішити нас, врятувати нас, звільнити нас від нашої бідності. Величезне здивування викликають у нас слова апостола про те, що ми були звільнені не за допомогою багатства Христа, але за допомогою Його бідності, хоча св. Павло прекрасно знає про «недосліджене багатство Христа» (Еф. 3,8), «Спадкоємця всього» (Євр. 1,2).

Що ж таке ця бідність, за допомогою якої Ісус звільняє нас і робить багатими? Це Його спосіб любити нас, бути близькими до нас, як добрий самарянин, який підійшов до чоловіка, кинутого напівмертвим на узбіччі дороги (пор. Лк. 10,25).

 Тим, що дає нам справжню свободу, істинне спасіння і справжнє щастя, є Його співчутлива, ніжна і милосердна любов. Бідність Христа, що збагачує нас, полягає в тому, що Він став плоттю, прийняв на Себе наші слабкості, наші гріхи, повідомивши нам нескінченну милість Бога. Бідність Христа є найбільшим багатством: Ісус багатий Своєю безмежною вірою у Бога Отця тим, що Він довіряє Себе Йому кожної миті, шукаючи завжди і тільки Його волі та Його слави. Він багатий, як багата дитина, яка відчуває себе любленою, любить своїх батьків і не сумнівається ні на мить в їхній любові й ніжності. Багатство Ісуса полягає в тому, що Він є Сином; унікальні стосунки з Отцем є вищим привілеєм бідного Месії. Коли Ісус закликає нас прийняти Його «​​легке ярмо», то це означає, що Він закликає нас збагатитися Його «​багатою бідністю» і «бідним багатством», розділити з Ним Його синівський і братній Дух, стати синами у Сині, братами в Первородному Браті (пор. Рим. 8,29).

Колись було сказано, що є тільки один істинний сум – не бути святим (Леон Блуа); ми могли б додати до цього, що є тільки одні істинні злидні – жити не як сини Божі й брати Христа.

Наше свідчення

Ми можемо подумати, що цей «шлях» бідності був шляхом Ісуса, тоді як ми, що йдемо після Нього, можемо врятувати світ відповідними людськими засобами. Це не так. У будь-яку епоху і в усякому місці Бог продовжує рятувати людей і світ через бідність Христа, Котрий робить Себе бідним в Таїнствах, в Слові та у Своїй Церкві, яка є народом бідних. Багатство Бога не може проходити через наше багатство, але завжди і тільки через нашу бідність, особисту, спільнотну, яка оживляється Духом Христа.

У наслідуванні нашого Вчителя ми, християни, покликані зглянутися над  потребами наших братів, приймати їх близько до серця, як свої, і робити конкретні дії для того, щоб полегшити їх.

Убогість не те ж саме, що бідність; злидні – це бідність без віри в майбутнє, без солідарності, без надії. Можна розрізнити три типи злиднів: злидні матеріальні, злидні моральні й злидні духовні. Злидні матеріальні це те, що зазвичай називається бідністю, і вона стосується тих, хто живе в недостойних для людини умовах: позбавлених основних прав і благ першої необхідності, таких як їжа, вода, гігієнічні умови, праця, можливість розвитку і культурного зростання. Перед цією убогістю Церква пропонує своє служіння, свою дияконію, щоб піти назустріч потребам і зцілювати ці рани, що спотворюють лик людства. У бідних і знедолених ми бачимо лик Христа; люблячи бідних і допомагаючи їм, ми любимо Христа і служимо Йому.

Наші зусилля спрямовані також на те, щоб припинити у світі попрання людської гідності, дискримінацію і деспотизм: все це у багатьох випадках лежить біля витоків злиднів. Коли владу, розкіш і гроші перетворюють на ідолів, то цим ставлять їх вище вимоги справедливого розподілу багатств. Тому необхідно, щоб людська совість звернулася до цінностей справедливості, рівності, поміркованості та солідарності.

Не меншу тривогу викликає моральна вбогість, яка робить людину рабом гріха і пороку. Скільки горя відчувають сім'ї від того, що хтось з їхніх членів, часто молодих, поневолені алкоголем, наркотиками, пристрастю до азартних ігор, порнографією! Скільки людей втратили сенс життя, позбавлені перспектив на майбутнє і втратили надію! А скільки людей змушені жити в цих злиднях через несправедливі соціальні умови, безробіття, яке позбавляє їх достоїнства і можливості годувати сім'ю, через відсутність рівності в правах на освіту і медичну допомогу. У цих випадках моральну вбогість можна цілком назвати початком самогубства. Ця форма вбогості, яка є також причиною економічного краху, завжди пов'язана з духовним убозтвом, наздоганяє нас, коли ми віддаляємося від Бога і відмовляємося від Його любові. Якщо ми вважаємо, що не потребуємо Бога, Який у Христі простягає нам руку, якщо ми вважаємо себе самодостатніми, то вступаємо на шлях погибелі. Єдиний, хто дійсно рятує і звільняє, – це Бог.

Євангеліє є справжнісінькою протиотрутою від духовного убозтва: християнин покликаний нести всюди звільняючу звістку про те, що існує прощення за заподіяне зло, що Бог перевершує наш гріх, що Він любить нас безкорисливо, завжди, і що ми були створені для спілкування і для вічного життя. Господь закликає нас бути радісними оповісниками цієї звістки про милість і надію! Як це прекрасно – відчувати радість від розповсюдження цієї благої вістки, ділитися довіреним нам скарбом, щоб втішати зламаних серцем і давати надію безлічі братів і сестер, занурених у темряву. Це означає йти за Ісусом і наслідувати Його, що шукає з любов'ю бідних і грішників, як пастух шукає загублену вівцю. З’єднані з Ісусом, ми можемо сміливо відкривати нові шляхи євангелізації та людського розвитку.

Дорогі брати і сестри, нехай цей час великої Чотиридесятниці застане всю Церкву готовою ревно свідчити євангельське послання тим, хто живе в матеріальній, моральній та духовній убогості, – послання, суть якого полягає в сповіщенні любові милосердного Батька, готового обійняти у Христі кожну людину. Щоб ми могли робити це тією мірою, якою уподібнюємося Христові, Який зробився бідним і збагатив нас Своєю бідністю. Великий Піст – це час, сприятливий для самозречення; і нам буде корисно запитати себе, від чого ми можемо відмовитися, щоб допомогти іншим і збагатити їх нашою бідністю. Не будемо забувати про те, що справжня бідність заподіює біль: не можна відректися від чогось без покаяння. Я не довіряю милостині, яка нічого не коштує і безболісна для того, хто дає.

Дух Святий, завдяки Якому ми «бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо» (2 Кор. 6,10), хай підтримає ці наші наміри і зміцнить у нас увагу і відповідальність щодо людської вбогості, щоб ми могли стати співчутливими і служити справі милосердя. З цим побажанням я запевняю в моїх молитвах про те, щоб кожен віруючий і кожна церковна громада пройшли плідно великопісний шлях, і прошу вас молитися за мене. Нехай благословить вас Господь і нехай береже вас Богородиця.

З Ватикану, 26 грудня 2013 року.

Свято св. Стефана, диякона і першомученика

ФРАНЦИСК

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць