Послання Святішого Отця Франциска з нагоди XXIV Всесвітнього Дня Хворого 2016
  • Чтв, 04/02/2016 - 12:35

Довіритися Ісусові милосердному, як Марія: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йн 2,5)

Дорогі брати і сестри,

XXIV Всесвітній День Хворого дарує мені можливість особливим чином бути поряд з вами, дорогими хворими, і з тими, хто про вас турбується.

Оскільки ми будемо урочисто святкувати цей День у Святій Землі, цього року пропоную роздумувати над євангельською розповіддю про весілля в Кані Галилейській (Йн 2,1-11), де Ісус здійснив своє перше чудо в присутності своєї Матері. Вибрана тема – довіритися Ісусові милосердному, як Марія: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йн 2,5) дуже добре поєднується також з Надзвичайним Ювілеєм Милосердя. Центральна євхаристійна літургія Дня відбудеться 11 лютого 2016, в день пам’яті Блаженної Діви Марії з Люрду, прямо у Назареті, де «Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йн 1,14). У Назареті Ісус розпочав свою місію спасіння, приписавши собі слова пророка Ісаї, як нам розказує євангелист Лука: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4,18-19).

Хвороба, особливо якщо вона тяжка, завжди призводить до кризи людського існування і викликає глибокі запитання. Інколи на початку можливий момент бунту: чому це сталося саме зі мною? Можна впасти у відчай, думати, що все втрачено, що вже нічого не має сенсу…

У таких ситуаціях віра в Бога, з одного боку, переживає випробування, але в той же час вона віднаходить увесь свій позитивний потенціал. Не тому, що завдяки вірі зникає хвороба, біль чи ті питання, які вони породжують, а тому, що віра дарує нам ключ, з яким можемо відкрити більш глибокий сенс того, що переживаємо; ключ, який допомагає нам побачити, як хвороба може стати шляхом до більшої близькості з Ісусом, який іде поруч з нами, несучи Хрест. Цей ключ нам передає Марія, яка добре знає цей шлях.
На весіллі у Кані Галилейській Марія турботливо помічає дуже важливу для наречених проблему: закінчилося вино, символ радості і свята. Марія бачить труднощі, в певному сенсі, приймає їх за власні, і з розумінням справи відразу ж діє. Не просто дивиться, зовсім не спішить висловити свої судження, а звертається до Ісуса і подає йому проблему як вона є: «Вина в них нема» (Йн 2,3). І коли Ісус нагадує їй, що ще не настав час для Нього показати себе (див. Йн 2,4), вона каже слугам: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йн 2, 5). Тоді Ісус учинив чудо, перетворивши велику кількість води у вино – у вино, яке відразу ж виявилося найкращим за все святкування. Чому ми можемо навчитися з чуда у Кані Галилейській для Всесвітнього Дня Хворого?

Весільна трапеза у Кані Галилейській – це ікона Церкви: в центрі Ісус милосердний, що виконує знак; навколо Нього – його учні, перші паростки нової спільноти; поряд з Ісусом і його учнями – Марія, Матір, що молиться і охороняє. Марія бере участь у спільній радості, вона робить свій внесок, щоб її збільшити, задля добра наречених і усіх запрошених вона стає посередником між ними і своїм Сином. Ісус не відкинув прохання Матері. Скільки у цій події є надії для усіх нас! У нас є Матір, яка має пильні і добрі очі, як і її Син; материнське серце, повне милосердя, як і у Нього; руки, які хочуть допомогти, як і руки Ісуса, що розламували хліб для голодних, торкалися хворих і зцілювали їх. Це наповнює нас впевненістю, допомагає відкритися любові і милосердю Христа. Заступництво Марії дозволяє нам відчути ту втіху, за яку апостол Павло благословляє Бога: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення» (2 Кор 1,3-5). Марія – це «втішена» Матір, яка втішає своїх дітей.

У Кані Галилейській вимальовуються відмінні риси Ісуса і його місії: Він – це Той, хто приходить на допомогу нужденним, тим, хто переживає труднощі. І справді, під час свого месіанського служіння він багатьох зцілить від хвороб, каліцтв і злих духів, подарує зір сліпим, а кривим – можливість ходити, поверне здоров’я і гідність прокаженим, воскресить мертвих, бідним звіщатиме добру звістку (див. Лк 7,21-22). Прохання, яке Марія висловила на весільній трапезі, підказане її материнському серцю Святим Духом, допомагає нам побачити не тільки месіанську силу Ісуса, а і його милосердя.

Турбота Марії відображає ніжність Бога. Ця турбота присутня у житті багатьох людей, що перебувають поряд із хворими. Ці люди здатні зрозуміти навіть малопомітні потреби, тому що дивляться очима, сповненими любові. Як часто мати, що пильнує біля ліжка хворої дитини, або дитина, що піклується про літніх батьків, чи онук, що турбується про діда чи бабусю, направляють свою молитву до рук Божої Матері! Для наших близьких, що страждають через хворобу, ми, передусім, просимо про здоров’я; сам Ісус через свої зцілення показував присутність Царства Божого: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають» (Мт 11,4-5). Але любов, що живиться вірою, спонукає нас просити про щось більше за фізичне здоров’я: молитися за мир, життєвий спокій. Ця любов йде від серця, вона є Даром Божим, плодом Святого Духа. Господь ніколи не відмовляє тим, хто просить Його з вірою.

У сцені, що відбувається у Кані Галилейській, окрім Ісуса і Марії, присутні «слуги», які отримують від неї вказівку: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йн 2,5). Безумовно, чудо здійснює Христос; тим не менше, аби воно звершилося, він хоче заручитися допомогою людей. Він міг би одразу зробити так, щоб у посудинах опинилося вино. Але він розраховує на співпрацю людей і просить слуг, щоб вони наповнили їх водою. Наскільки для Бога значимі та дорогоцінні ті, що служать іншим! Ця справа, більше за будь-яку іншу, уподібнює нас до Ісуса, який «прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мк 10,45). Ці анонімні персонажі у Євангелії навчають нас багатьом речам. Вони не лише виконують його волю, але й роблять це щедро: вони й виповнили їх по вінця (Йн 2,7). Вони довірились Матері, і одразу ж добре виконали те, про що їх просили, без скарг і розрахунку.

У цей Всесвітній День Хворого ми через заступництво Марії, матері Ісуса та нашої матері, просимо Його Милосердного дати нам усім цю готовність служити тим, хто потребує, зокрема, нашим братам і сестрам хворим. Часом це служіння може бути виснажливим та важким, але ми впевнені, що Господь перетворить наші людські зусилля у щось божественне. Ми теж можемо бути руками та серцем, що допомагають Богу здійснити свої чудеса. Як та вода, якою наповнили посудини на весіллі у Кані Галилейській, перетворилася у краще вино, ми, здорові чи хворі, можемо вручити Господу наші втому і страждання. Поруч зі скромною допомогою хворим, самою хворобою, люди щодня беруть хрест і слідують за Вчителем (Лк 9,23); і навіть якщо зустріч зі стражданням завжди буде тайною, Ісус допомагає нам розгадати її сенс.

Якщо ми будемо йти за голосом тієї, що говорить нам: «Що лиш скаже вам, – робіть», то Ісус завжди перетворить воду нашого життя на добре вино. Так, Всесвітній День Хворого, що урочисто відзначається у Святій Землі, допоможе здійснити побажання, яке я висловив у буллі «Misericordiae Vultus» («Обличчя Милосердя») на Надзвичайний Ювілей Милосердя: «Нехай би цей Ювілейний Рік, прожитий у милосерді, уможливив зустрічі з цими релігіями та з іншими шляхетними релігійними традиціями; нехай він зробить так, що ми станемо відкритіші до діалогу, аби краще одне одного пізнати і взаємно зрозуміти; нехай видалить кожну форму замкненості й гордування, і нехай відкине кожен вид насильства і дискримінації» (MisericordiaeVultus, 23). Кожна лікарня і будинок престарілих можуть стати видимим знаком і місцем для розповсюдження культури зустрічі і миру, де досвід хвороби та страждання, як і професійна та братня допомога, роблять свій внесок у подолання будь-яких обмежень та поділів.

Такий приклад нам дають дві сестри, яких було канонізовано у травні минулого року: Марія Альфонсина Даніл Гаттас і Марія від Ісуса Розіп’ятого Бауарді, обидві – доньки Святої Землі. Перша з них засвідчила послух та єдність, чітко показавши, наскільки важливо жити відповідальністю одне за одного та служінням іншому. Друга жінка, скромна та неграмотна, жила Святим Духом і стала знаряддям зустрічі із мусульманським світом.

Всім, хто служить хворим та тим, що страждають, бажаю жити духом Марії, Матері Милосердя. «Солодкість Її погляду нехай супроводжує нас у цей Святий Рік, аби ми всі зуміли відкрити радість від ласкавості Бога» (там само, 24) і щоб вона лунала у наших серцях та справах. Давайте довіримо заступництву Богородиці свої тривоги і негаразди, поряд із радістю та розрадою, звернемо до неї наші молитви, щоб подивилася на нас милосердним поглядом, особливо у моменти болю, щоб зробила нас гідними споглядати Образ милосердя, Сина Її Ісуса, віднині і довіку.

До цієї молитви в намірі усіх вас долучаю моє Апостольське Благословення.
Ватикан, 15 вересня 2015 р., в день пам’яті Богоматері Страждальної
Франциск

Комісія УГКЦ з питань душпастирства охорони здоров’я


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць