Слово Глави УГКЦ на 11-ту неділю по П'ятидесятниці
  • Пон, 09/09/2013 - 12:45

Проповідь в монастирі Згромадження сестер служебниць у Львові.

Слава Ісусу Христу!
Преподобні сестри,
сьогодні ми чуємо притчу про царя, який зводить рахунки із своїми слугами. Але як почуємо про ті суми, якими тут оперується, то сучасний слухач, який тільки вперше почув цю притчу, мабуть, був дуже здивований.

Каже, що той слуга, якого цар покликав, був йому винен 10 тисяч талантів, а на той час це була фантастична сума. Бо талант був найбільшою грошовою одиницею. Десять тисяч талантів на той час не мав ніхто, бо увесь річний дохід, який мав імператор з Галилеї, становив 600 талантів. А йдеться тут про 10 тисяч. Той чоловік не міг би тих грошей віддати панові, навіть якби він прожив 100 життів. Отож борг, який він мав перед царем, був незмірно більшим від його здатності його повернути. Можна навіть дивуватися, як такі гроші можна було потратити, треба було також жити кілька життів.

Що тут найбільше хоче нам Ісус Христос сказати: що той борг, який слуга мав перед царем, є незмірно більшим, аніж борг його співслуги, що був йому винен цілком небагато – 100 динаріїв. У той час 100 динарі їв можна було заробити за сто днів, бо один динарій був денною платнею робітникові. Тобто дуже реалістично за одну третину року він би йому ті гроші повернув чесною працею. Якщо порівняти цих два борги, то борг того співслуги був одна п’ятсоттисячна від того боргу, який простив йому його господар.

З цього Євангелія випливає багато дуже важливих істин щодо нашого з вами життя. Перша – це є те, що наш Небесний Отець є Богом, Який нас прощає. До ідентичності християнина належить свідомість того, що всі ми є з вами прощені Богом. Та ціна, яку заплатив Отець за наше прощення, є незмірно більша від того, що ми могли б надолужити нашому Небесному Отцеві. Бо ціна нашого прощення є не 10 тисяч талантів, але є ціна Неоціненного, як про Нього кажуть євангелисти, це є ціна крові нашого з вами Спасителя.

Тому у цей Рік Віри як важливо нам розуміти, коли ми віримо в Бога, то отримуємо прощення в усьому тому, що ми перед Ним завинили. Ми до кінця навіть не усвідомлюємо навіть ціни того прощення, яке нам дарує Небесний Наш Отець. У Символі Віри ми кажемо: «ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів».

Але друга істина, що звучить із того ж Євангелія, це усвідомлення того, що ми отримали прощення перші. І те, що ця прощальна ініціатива походить від Бога, зумовлює спосіб стосунку віруючого до свого ближнього. Немає такої вини, якою би завинив мій ближній переді мною, яку би можна було зіставити з тою виною, якою я завинив перед Господом Богом. Той, хто не вміє прощати, просто нездатний сприйняти прощення від того Бога, Який це прощення пропонує.

Святий Іван Золотоустий, коментуючи цей текст, говорить, що до одного великого дару життя і спасіння Господь Бог додає нам дар прощення наших провин і гріхів. І хто не вміє прощати своєму ближньому, втрачає і одне, і друге. Як і той недобрий слуга, він втратив те перше прощення, а потім і друге. А вкінці позбувся всього – і особистої свободи, і жінки, і дітей, а найбільше того прощення, яке дарував Його Небесний Отець.

Третя, дуже глибока, істина випливає з того, що наш ближній є тим, кого посилає нам наш Небесний Отець, щоб ми тим прощенням могли з ним поділитися. Християнин не тільки той, хто вірить в прощення, а той, хто ним ділиться з іншим. Хто перший був прощений, повен бути здатним прощати свого ближнього.

Преподобні сестри, справді, наше відношення до Господа Бога часто є нами не правильно усвідомлене. Ми думаємо, що те прощення своїх гріхів ми заслужили нашою поведінкою, побожними практиками. І саме оте відчуття, що своє прощення я можу заслужити своєю поведінкою, є причиною нашої гордості і зневаги наших немічних ближніх. Але сьогоднішнім Своїм словом Господь хоче нам сказати, що нічого не можемо заслужити перед Божим Обличчям, бо не маємо здатності самі себе оправдати.

Тому сьогодні, у цей момент, коли стоїмо перед Божим Обличчям, подякуймо Йому за все, за Його діло Сотворення і Спасіння. Як каже апостол Павло: «що ти маєш такого, чого б не отримав». Подякуймо Йому за всі ті дари, які маємо, а найбільше за дар віри в одне хрещення на відпущення гріхів, той дар, який ми святкуємо цього року, як Рік Віри, як дар 1025-ліття Хрещення Руси-України. Але ми мусимо бути здатними той дар вдержати, його не розтратити дорогою, не розгубити. Тому нагодою для цього є наш співбрат, наша співсестра.

Саме тому, сестри, любіть одне одного, щоб не втрати те прощення, яке Бог вам дарував так щедро!
Слава Ісусу Христу!
Амінь!

 

фото/аудіо http://news.ugcc.org.ua