Генерал (головний настоятель) Товариства Ісуса (більш відомі як оо. Єзуїти) о. Педро Аррупе, був одним з тих, що вижили в атомному пеклі Хіросіми. Його єзуїтська спільнота мешкала на околиці міста. Там в отців Єзуїтів був новіціят. Отець Аррупе був у той час маґістром новиків. Відразу після вибуху отець Аррупе і його співбрати вибігли з своєї домівки.

«Вийшовши з дому, ми піднялися на горбок. На сході в полум’ї ми побачили те, що ще недавно було Хіросімою. […] Ціле місто виглядало як одне величезне вогнище. Перші секунди цього видива заставили нас скам’яніти. […] Ми хотіли відразу кинутися в місто, допомагати людям. Але вогонь нам загородив усі шляхи. […] Пригадую собі, що найперше я пішов в каплицю помолитися Господу про світло у цій жахливій темряві. Всюди смерть і знищення, а ми засуджені на немічність. Я вишов з каплиці з твердим наміром: перетворимо у лікарню наш дім. Всі новики і священики з великим завзяттям підтримали цю ідею» - пригадує собі о. Аррупе.

Щойно стало можливим, хіросімські єзуїти почали просуватися до центру міста.  Ось як це пригадує отець Аррупе:

«Перед нашими очами повстало видіння з Данте. Неможливо це описати. Не можливо це передати. Мертві й поранені лежали вперемішку і ніякий самарянин-рятувальник не змилосердився над ними. Нікого з тих, кого ми бачили, я не зможу забути. В повітрі стоять крики, від яких тріскає серце, а їх відгомін пробиває повітря як жахливе виття. Із горл, які уже захрипли від постійних закликів про допомогу, виходили звуки, які уже навіть не скидалися на людські. Але глибше за весь біль, у нашій свідомості закарбували діти, полишені діти, які боролися зі смертю. […] Яку муку мала витримати дитина, затиснена між балками заваленого будинку, поки їй горіли ноги! […] Багато було тих, хто вмирав повільною, жахливою смертю. […]».

Отці Єзуїти перетворили свій дім на лікарню. Жахіття, спричинені атомною бомбою, були неймовірними. Єдиним лікарським засобом, який вони на той час мали, була борна кислота. Практично усі їхні пацієнти вижили. Лікарі так і не змогли пояснити це чудо. Більшість японських поган – пацієнтів хіросімських Єзуїтів -  стали християнами.

Полковник Пол Тайббс – виконавець цього варварства, навіть довідавшись про жахливі наслідки атомних бомбардувань так ніколи і не покаявся за вчинене. У 2005 році, будучи у віці 92 років, Тайббс в інтерв’ю ВВС заявив: «Кожної ночі сплю нормально. Якби я знову опинився в тій ситуації, я б зробив те саме… Коли бомба попала в ціль, я відчув полегшення. Я зробив свою роботу і відчув це полегшення, бо робота була успішно виконана. Ви цього не можете зрозуміти».

Без сумніву, його заяви нагадують заяви нацистських злочинців, які оправдовували свої злочини твердженнями: «Ми тільки виконували свою роботу – те, що нам було наказано!».