Важкі питання. Чому католики вшановують святих і їх мощі?

ПИТАННЯ: Чому католики вшановують святих і поклоняються їх мощам?

ВІДПОВІДЬ: Питання про вшанування святих і святих мощей (католики вживають слово «поклонятися» тільки по відношенню до Бога, в інших випадках використовується слово «шанування») – особливо часто задають віруючі протестантських конфесій. Вони пояснюють це, як правило, тим, що після пришестя Христа людина залишається глибоко грішною. Лютер говорив: «Etiam dum facit quod in se est, peccat mortaliter». Що б людина не робила, вона грішить смертельно. Зрозуміло, у людини, яка постійно перебуває в смертному гріху, не може бути ніяких заслуг.
Крім того, згідно протестантського віровчення, душа людини не є безсмертною: в момент смерті помирає вся людина, і в кінці часів вона воскресне тілом і душею. І оскільки після смерті душа людини не живе, то, зрозуміло, немає ніякого сенсу молитися до святих.

Звернемося тепер до Святого Письма. Наприклад, до Книги Мудрості Соломона: «Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу; вони, однак, – у мирі» (3, 1-3).

Або згадаємо з Одкровення Івана Богослова: «І коли взяв книгу, чотири істоти і двадцять чотири старші впали перед Агнцем, маючи кожен гуслі і келехи золоті, повні тиміяму, що є молитви святих» (Од. 5,8). Тут мова йде саме про «молитви святих»: про ці молитви ми і просимо, звертаючись до заступництва святих. Молитви святих підносяться до Бога як чаші, повні пахощів, через посередництво «чотирьох істот і двадцяти чотирьох старших», як свідчить Апокаліпсис. І цей факт жодною мірою не применшує єдине посередництво Ісуса Христа між людиною і Богом.

«Один із старших – читаємо далі в Апокаліпсисі, – промовив до мене: «Ці, одягнені в одежі білі, хто вони і звідки прийшли?» Я ж мовив до нього: «Владико мій, ти знаєш.» А він оповів мені: «Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця. Тому вони перебувають перед престолом Бога і служать йому день і ніч у храмі його; і той, хто сидить на престолі, поселиться над ними» (Од. 7,13-15).

Святий Іван писав Апокаліпсис в часи гонінь Доміціана, які слідували за гоніннями Нерона. І перші читачі Одкровення знали, про кого йде мова.

Неодноразово на біблійних сторінках сам Бог закликає просити про молитви святих, тобто тих, хто є праведніші за нас. Візьмемо, наприклад, таку цитату з Книги Йова: «Оце ж візьміть із собою 7 бичків та 7 баранів та йдіть до мого слуги Йова, і принесіть за себе всепалення, і нехай Йов, слуга мій, помолиться за вас, і я зглянуся на нього, і не заподію вам нічого прикрого за те, що ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Йов» (42,8). Йов тут фігурує як заступник, подібно до Авраама, Мойсея, Самуїла, Амоса, Єремії. Пережиті Йовом випробування представлені тут як запорука ефективності його молитви.

Звернемося до 2 Книги Макавеїв: Онія-первосвященик говорить про бачення «чоловіка, прикрашеного сивиною і славою, оточеного чудовою і надзвичайною величчю. І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і за святе місто, Єремія, пророк Божий». Це – перше біблійне свідчення віри в молитви покійних праведників за живих.

У 44 розділі Книги Сираха ми також бачимо явне запрошення прославляти святих.

У Новому Завіті Єлизавета прославляла Богородицю словами «Благословенна ти між жінками». Чому ми не можемо робити те ж саме в молитві «Ave Maria»?

Молитви до святих жодною мірою не замінюють єдиного посередництва Христа: вони є посередниками між нами та Ним. Невипадково всі молитви закінчуються словами: «Через Христа, Господа нашого», або: «Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого …». На перший погляд, коли ми просимо інших про молитву за нас, це теж суперечить єдиному посередництву Ісуса. Але святий апостол Павло, навпаки, навчає християн молитися один за одного.

Абсолютно вірним є те, що ні апостолам, ні ангелам, ні святим не личить поклоніння. Учительський Уряд Католицької Церкви ніколи не наказував «поклонятися» святим чи їх мощам. Поклоніння личить одному лише Богу, а по відношенню до святих ми вживаємо термін «шанування». Це шанування докорінно відрізняється від поклоніння навіть на рівні жестів. У відношенні священних зображень не пропонується колінопреклоніння, яке личить Ісусу Христу в Пресвятих Дарах. В благочестивій практиці Католицької Церкви не існує такого поняття, як «поклоніння мощам». Можливо, деякі судження протестантів і мають підставу на тлі певних зловживань, що мали місце в історії Церкви. Що стосується шанування мощей, то цей аспект відноситься до «народного благочестя» – сукупності традиційних практик, усталених серед віруючих. Мощі шануються як знак святого, про заступництво якого людина просить. Жести, пов’язані з шануванням мощей, – наприклад, дотик до них, – не виражають ставлення до мощей як до таких, а є знаком шанування самого святого, який для нас служить насамперед прикладом для наслідування у вірі і житті. Коли ми звертаємося до молитовної допомоги того чи іншого святого, то просимо про милість Бога, який вільний цю милість нам дарувати чи ні – відповідно до Його благих задумів.

Іноді представники інших конфесій у своїх судженнях про католиків приписують їм неіснуючу термінологію і наділяють деякі жести і традиції неіснуючим значенням. Так йдеться і про «поклонінням мощам», яке пов’язують з магічним сприйняттям і марновірством, що не має нічого спільного з шануванням смертних останків святих.
Дуже цікаве порівняння на тему вшанування святих наводиться в «Римському катехизмі» (Катехизмі Тридентського собору): «Той факт, що цар забороняє будь-кому представлятися монархом і дозволяє віддавати царську честь тільки собі, не означає, що заборонено виражати повагу його посадовим особам». Та й у самій Біблії ми нерідко зустрічаємо патріархів, поборників культу єдиного Бога, які кланяються в знак шанування монархам або підносять до них благання. Наприклад: «Краєм же правив Йосиф, він продавав збіжжя всім людям у краї. Прийшли отож Йосифові брати і вклонилися йому лицем до землі» (Бут. 42,6). Або: «Озирнувся Саул позад, Давид припав лицем до землі й вклонився йому» (1 Цар. 24,9).

Вшануванням святих і мощей ми не тільки не віднімаємо нічого від слави, яка дається Богу, але віддаємо Йому ще більше слави, запалюючи в нашому серці надію і бажання наслідувати святі чесноти.

Дехто стверджує, що молитовне заступництво святих є абсолютно не потрібне, оскільки Бог не потребує посередників, відповідаючи людині. На це заперечення аргументовано відповів уже святий Августин, зауваживши, що часто Бог в Біблії дарує милості якраз за посередництвом покровителя-прохача. Можна навести приклад Авімелеха, якого Бог простив за заступництвом Авраама.

Звернення до молитов і заступництва святих не означає також слабкості нашої віри. Згадаймо євангельську розповідь про сотника: його віру похвалив сам Спаситель, хоча він відправив до Ісуса юдейських старшин, щоб просити про зцілення сина.

Доктрина про єдиного Спасителя Господа Ісуса Христа, який примирив нас з Отцем Своєю Кров’ю, який, спокутувавши за нас, увійшов в небесне святилище і продовжує клопотати про нас, – ця доктрина жодним чином не вступає в контраст з шануванням святих і молитовним зверненням до святих.

Противники шанування зображень святих відсилають насамперед до першої заповіді Бога: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі Єгипетської, з дому рабства. Нехай не буде в тебе інших Богів передо Мною. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм». Ця заповідь була дана через Мойсея Богом для того, щоб уникати ідолопоклонства. Але, коли ця небезпека минула, сам Бог велить зробити зображення, кажучи Мойсеєві: «Господь же мовив до Мойсея: «Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий» (Чис. 21,8). А в Книзі Мудрості пояснюється: спасіння приходило тоді не від змія, а від Того, кого змій символізував: «Бо хто повертавсь до нього, спасався – не тим, що бачив, але Тобою, Спасителю всього» (16,7). На цей символ згодом зсилається і Сам Ісус: «Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним». (Ів. 3,14-15).

Крім того, Бог велить Мойсею розмістити образи херувимів на скинії та Ковчезі Завіту. Цар Соломон також поміщає зображення херувимів в Храмі. А в його власному будинку теж були зображення, наприклад, дванадцяти волів, про які йде мова в 7 главі 1-ї Книги Хронік.

Святий апостол Павло називає Ісуса Христа «образом невидимого Бога» (1 Кол. 1,15). Сам Бог показав Себе в Христі. Християнське шанування зображень не суперечить Першій Заповіді, яка забороняє ідолів. Дійсно, «шанування, що віддається образу, звернене до прообразу», і «той, хто шанує образ, шанує зображену на ньому особистість». Шанування ікон і інших зображень – це «вираження глибокої поваги», а не поклоніння, яке личить одному лише Богові.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

на правах реклами:

Чудове відчуття охоплює кожного, хто переступає поріг славного Собору Софія Київська. Десь поза стінами залишається справжнє, віки розступаються, і постає далеке минуле …