Важкі питання. Як уникнути тяжких мук чистилища?
  • Втр, 22/12/2015 - 15:19

Запитання: Багато з Отців Церкви вчили, що мало хто після смерті потрапляє відразу до неба, потрібно пройти очищення в чистилищі. Як же людині психологічно прийняти те, що її чекають важкі муки після смерті в чистилищі, про які говорять, що вони набагато страшніші за всі хвороби і страждання на землі? Чи звільняє повна індульгенція від кар чистилища?

Відповідь: Згідно з вченням Церкви, спасається і потрапляє в Рай той, хто перебуває в стані Божественної благодаті. Однак це не означає, що в Рай потрапляють негайно: шлях до нього лежить через чистилище.

Чистилище – це не покарання, а милість. Як свідчить Катехизм Католицької Церкви, «ті, хто вмирає в благодаті й дружбі Божій, але не зовсім очищеними, хоча їм і забезпечено вічне спасіння, після смерті зазнають очищення, щоб знайти святість, необхідну для вступу в радість небесну».

Церковне Передання, посилаючись на деякі тексти Святого Письма, говорить про очисний вогонь: «Що стосується деяких менш тяжких гріхів, треба думати, що до суду існує очисний вогонь, згідно з словами Того, Хто є істина, що каже, що якщо хто зневажатиме Духа Святого, то не проститься йому ні в цьому світі, ні на тому (Мт. 12, 31-32). Виходячи з цього судження, ми можемо зрозуміти, що деякі гріхи можуть бути відпущені в цім світі, а деякі інші – в майбутньому.

Апостол Павло говорить, що «кожного діло виявиться, бо день покаже, тому що у вогні об'являється, і вогонь діло кожного випробує, яке воно є. У кого діло, яке він будував, устоїться, той отримає нагороду. А в кого діло згорить, той матиме шкоду. Сам він спасеться, але так, як через огонь». Хоча догмат про чистилище Католицька Церква прийняла тільки в XV столітті, і на Заході, і на Сході Церква завжди вірила, що душі тих, хто покаявся не до кінця або тих, що  померли хоча й не в смертному гріху, але в недосконалостях, після смерті повинні пройти очищення, і тому їх підтримують заупокійними молитвами.

Святий Бернардин Сієнский, учитель Церкви, писав про чистилище як про «благодать». По-перше, в чистилищі людина нездатна грішити, по-друге, – в чистилищі є повна впевненість у спасінні, по-третє – там є любов Бога, по-четверте, писав святий Бернардин, чистилище відвідують ангели і святі. «Хоча ті, хто перебувають у чистилищі, терплять тяжкі муки, їхнє становище краще і щасливіше, ніж у тих, хто живе в цьому світі», – підсумовує святий Бернардин.

Проте чистилище є місцем очищення. Відповідно до Святого Письма, в рай «не ввійде ніщо нечисте» (Од. 21,27). Свята Катерина Генуезька говорила, що якби Бог не створив чистилище, то душі самі попросили б про це, тому що, поставши перед судом Божим, вони самі вирушають у чистилище, бачачи себе заплямованими і відчуваючи, що не можуть любити Бога всім серцем, як того бажають. Душі чистилища засуджують свій гріх і хочуть повністю знищити його зі свого життя. Через своє сильне прагнення очиститися вони бажають тільки того, чого бажає Сам Бог, тобто повністю приймають Його волю і в міру очищення щоразу більше відчувають присутність і близькість Господа. Їхній біль – це біль людини, яка любить всім серцем, але поки що не має можливості здійснити своє бажання. Святі порівнюють страждання в чистилищі зі спрагою людини, в якої джерело під рукою, але їй треба зачекати, поки принесуть посудину, щоб набрати води. Ось чому душі чистилища потребують молитви, про що говориться і в Катехизмі Католицької Церкви.

Свята Катерина говорила також, що страждання в чистилищі сильніші за будь-які земні страждання. У своєму трактаті про чистилище вона пише також, що Бог допустив, щоб вона переживала ці муки чистилища вже тут, на землі.

Чистилище є не осудом, але потребою душі, що перебуває у благодаті, але має в собі якусь недосконалість, що залишилася після відпущення гріхів у сповіді. Цій потребі душі відповідає милосердя Бога, що дає можливість такого очищення.

Чи можна уникнути чистилища? Так, це можливо, якщо мати на землі святе життя і приймати з рук Господа всі послані нам випробування. Святі вважали численні страждання в земному житті особливою милістю Божою, яка позбавляє від мук чистилища.

Згідно з Катехизмом Католицької Церкви, індульгенція – це відпущення перед Богом тимчасової кари за гріхи, провина за які вже спокутувана в Таїнстві Сповіді. Цю кару неварто сприймати як якусь помсту, але як вияв милосердя Бога. Гріх тягне за собою подвійний наслідок. Тяжкий гріх позбавляє нас спілкування з Богом і цим закриває доступ до вічного життя: це «вічна кара за гріх». З іншого боку, будь-який гріх, навіть малий, веде до невпорядкованої прив’язаності до творінь, і від цієї прив’язаності необхідно очиститися або на землі, або після смерті. Індульгенцію дає Церква, яка має від Ісуса Христа владу зв'язувати і дозволяти.

Практика індульгенцій в зародковому стані існувала вже в перші часи життя Церкви. Для примирення з Церквою вірним, що каються, але впали в єресь, пропонувалося паломництво до гробниць мучеників. Церква завжди мала переконання, що, подібно до заслуг Христа, плоди яких виливаються на всіх вірних, заслуги святих також є скарбом для всіх, відповідно до спілкування святих, яке ми сповідуємо в Символі віри.

Індульгенцію можна отримати не тільки для себе, але й для покійних, для відпущення їм тимчасової кари в чистилищі. Таким чином ми покликані брати участь у спасительній діяльності Ісуса Христа, що взяв на Себе провину за наші гріхи. Усі ми через нашу участь у Страстях Христових сприяємо нашому благу і благу всієї Церкви. Про це святий апостол Павло писав у Посланні до Колосян (1,24): «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква».

Ще одна обов'язкова умова для отримання загальної індульгенції – це, крім Таїнства Сповіді, повна відчуженість від смертного і від повсякденного гріха. Якщо в душі є прив’язаність, схильність до якого-небудь гріха, то відсутня головна умова для отримання індульгенції.