Вже не раби, але брати. Послання Святішого Отця Франциска на Всесвітній День Миру 1 січня 2015 року
  • Птн, 02/01/2015 - 23:46

1. На початку нового року, який ми приймаємо як благодать і дар Божий людству, я хочу звернутися до кожної людини, а також до кожного народу і країни світу, до глав держав і урядів і до лідерів різних релігій з моїми гарячими побажаннями миру, супроводжуючи їх молитвами про те, щоб припинилися війни, конфлікти і страждання, причиною яких є як сама людина, так і епідемії, що вже давно відомі й знову з’являються, та руйнівний вплив стихійних лих. Я особливо молюся про те, щоб, відповідаючи на наше спільне покликання співпрацювати з Богом і з усіма людьми доброї волі заради зміцнення злагоди і миру в світі, ми вміли протистояти спокусі вести себе негідно нашої людяності.

У Посланні на перше січня минулого року я зазначив, що «бажанню повноцінного життя … властива незнищенна жага братства. Це почуття братерства підштовхує до спілкування з іншими, в яких ми знаходимо не ворога або конкурентів, а братів, яких слід прийняти і обійняти». Оскільки людина є істотою соціальною, – якій призначено реалізовувати себе в рамках міжособистісних відносин, що будуються в дусі справедливості та любові, – для її розвитку важливо, щоб властиві їй гідність, свобода і незалежність повсюдно визнавалися і дотримувалися. На жаль, все більше розповсюджується виразка експлуатації людини людиною, що  важко ранить життя суспільства і покликання людства створювати міжособистісні відносини, пройняті повагою, справедливістю і любов’ю. Це огидне явище, що веде до нехтування гідності та основних прав іншого, до позбавлення його свободи і приниження гідності, знаходить численні форми, про які я хочу поділитися короткими роздумами, щоб у світлі Слова Божого ми всі могли вважати себе «вже не рабами, але братами».

Слухаючи задум Бога про людство

2. Джерелом теми, яку я обрав для цього Послання, стало Послання святого Павла до Филимона, в якому апостол просить свого співробітника прийняти Онисима, колишнього раба самого Филимона, який став тепер християнином і, отже, на думку Павла, вартий, щоб його вважали братом. Апостол язичників пише так: «Бо може для того він був розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його, не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого» (Флм. 1,15-16). Ставши християнином, Онисим став Филимону братом. Таким чином, навернення до Христа, початок нового життя учнівства у Христі, знаменує собою нове народження (пор 2 Кор. 5,17; 1. Петро 1,3), яке відроджує братерство як головні узи сімейного життя і основу соціального життя.

У Книзі Буття (пор. 1,27-28) ми читаємо, що Бог створив людину чоловіком і жінкою і благословив їх, щоб вони плодилися і розмножувалися; Він зробив з Адама і Єви батьків, які, здійснюючи благословення Бога плодитися і розмножуватися, народжують перше братство, тобто братство Каїна і Авеля. Каїн і Авель – брати, оскільки народилися з однієї утроби (a delphus), і тому мають одне і те ж походження, єство і гідність своїх батьків, створених за образом і подобою Бога.

Але братство висловлює також різноманіття і відмінність, яка існує між братами, навіть пов’язаними з народженням і що мають єдину природу і рівне достоїнство. Отже, як брати і сестри, люди за своєю природою пов’язані з іншими людьми, від яких відрізняються, але з якими розділяють одне і те ж походження, єство і гідність. Саме в силу цього братство утворює мережу відносин, що мають важливе значення для творення людської сім’ї, створеної Богом.

На жаль, між першим створенням, про яке розповідається в Книзі Буття, і новим народженням у Христі, яке робить віруючих братами і сестрами «первородного між багатьма братами» (Рим. 8,29), лежить гріх, який неодноразово перериває братство, що виникає з тварної природи людини, і постійно спотворює красу і благородство нашого буття як братів і сестер з однієї і тієї ж сім’ї. Каїн не тільки не терпить свого брата Авеля, але і вбиває його через заздрощі, зробивши перше братовбивство. «Каїн, убивши Авеля, демонструє таким трагічним способом радикальне відречення від свого покликання бути братом. Їхня історія (пор Бут. 4, 1-16) виявляє важке завдання, вирішувати яке покликані всі люди: бути єдиними, піклуючись один про одного».

Також в історії сім’ї Ноя і його синів (пор. Бут. 9,18) саме нечестивість Хама щодо батька спонукає Ноя проклясти нешанобливого сина і благословити інших, – тих, які шанували його, – створивши таким чином нерівність між братами, народженими з одного лона.

В оповіданні про витоки людської сім’ї гріх віддалення від Бога, від образу батька і брата стає вираженням відмови від спілкування і перетворюється на культуру поневолення (пор. Бут 1,25-27), з неминучими наслідками, які будуть проявлятися з покоління в покоління: відкидання іншого, погане поводження з людьми, попрання гідності та основних прав, узаконення нерівностей. Отже, необхідно постійно звертатися до Заповіту, оновленого  жертвою Христа на Хресті, будучи впевненими в тому, що «де збільшився гріх, там зарясніла благодать … Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5,20.21). Він, «улюблений Син», прийшов, щоб відкрити любов Отця до людства. Кожен, хто слухає Євангеліє і відповідає на заклик до навернення, стає для Ісуса «братом, сестрою і матір’ю» (пор. Мт. 12,50; Мк. 3,35), а значить, і «сином усиновленим» Його Отця (пор Еф. 1,5).

Однак неможливо стати християнами, синами Отця і братами у Христі, лише за владним Божим розпорядженням, без здійснення особистої свободи, тобто без добровільного навернення до Христа. Божественне синівство слідує за імперативом звернення: «Покайтеся, і нехай хреститься кожен з вас в ім’я Ісуса Христа для прощення гріхів; і отримаєте дар Святого Духа» (Дії 2,38). Всі ті, хто відповів вірою і життям на цю проповідь Петра, увійшли в братство першої християнської громади (пор 1 Петро 2,17; Дії 1,15.16; 6,3; 15,23): юдеї та греки, раби і вільні люди (пор. 1 Кор. 12,13; Гал. 3,28), відмінність походження та соціального статусу яких не применшує гідності кожного і не виключає когось із приналежності до народу Божого. Таким чином, християнська громада є місцем спілкування, де воно ведеться в дусі братолюбства (пор. Рим. 12,10;. 1Сол. 4,9; Eф. 13,1; 1 Петра 1,22; 2 Петра 1,7).

Все це показує, що Добра Новина Ісуса Христа, Який творить «все нове» (Одкр. 21,5), здатна також зцілити відносини між людьми, включаючи стосунки між рабом і його господарем, виявивши те, що їх об’єднує: усиновлення і узи братерства в Христі. Сам Ісус сказав Своїм учням: «Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить пан його; а вас назвав друзями, тому що сказав вам усе, що почув від Мого Отця» (Ів. 15,15).

 Різноманітні лики рабства вчора і сьогодні

3. З незапам’ятних часів різним людським суспільствам відомо явище поневолення людини людиною. В історії людства були епохи, коли інститут рабства був прийнятий повсюдно і регулювався законом. Згідно з цим законом вирішувалося, хто народжений вільним, а хто – рабом, а також за яких умов людина, народжена вільною, могла втратити свою свободу або відновити її. Іншими словами, сам закон допускав, що деякі люди – інколи викрадені і закуті в ланцюги – могли або повинні були вважатися власністю іншої людини, яка могла ними вільно розпоряджатися; тобто вони ставали людьми, яких могли продати і купити, передати і придбати, неначе  вони були товаром.

Сьогодні, внаслідок позитивної еволюції людської совісті, такий злочин проти людства як рабство, формально поставлено в світі поза законом. Право кожної людини не бути в рабстві або підневільному стані було визнано в міжнародному праві як імперативна норма.

І все ж, незважаючи на те, що міжнародне співтовариство прийняло численні угоди з метою покласти край рабству у всіх його формах і пустило в хід різні стратегії, щоб боротися з цим явищем, сьогодні, як і раніше, мільйони людей – діти, чоловіки і жінки всякого віку – позбавляються свободи і змушені жити в умовах, порівнянних з рабськими.

Я маю на увазі багатьох працівників і робітниць, в тому числі і малолітніх, нещадно експлуатованих в різних секторах, на офіційному і неофіційному рівнях, від домашньої праці до роботи на сільськогосподарських угіддях, від обробної промисловості до гірничопромислового сектора, як в країнах, де трудове законодавство не відповідає нормам і мінімальним міжнародним стандартам, так і в країнах, – хай навіть вони перебувають там нелегально, – законодавство яких захищає трудящих.

Я маю на увазі також умови життя багатьох мігрантів, які на своєму трагічному шляху страждають від голоду, позбавляються свободи, у них відбирають майно, їх піддають фізичному і сексуальному насильству. Я думаю про тих з них, хто, досягнувши пункту призначення після поїздки в суворих фізичних умовах, перебуваючи в стані страху і невпевненості, перебувають  деколи в нелюдських умовах. Я думаю про тих з них, кого різні соціальні, політичні та економічні умови спонукають жити нелегально, і про тих, хто, бажаючи дотримати закони, погоджуються жити і й трудитися в недостойних умовах, особливо, коли національні законодавства створюють або допускають залежність працівника-мігранта від роботодавця, наприклад, обумовлюючи легальність перебування в країні робочим контрактом … Так, я думаю про «рабську працю».

Я думаю про людей, вимушених займатися проституцією, серед яких є дуже багато малолітніх, і про сексуальних рабинь і рабів; про жінок, яких змушують вступати в шлюб, про тих, кого продають з метою шлюбу, і про тих, кого передають у спадок одному з родичів після смерті чоловіка, не даючи їм права висловити свою згоду або незгоду.

Я не можу не думати про тих неповнолітніх і дорослих людях, які стають об’єктом торгівлі для експлантації органів, для вербування в солдат, для жебракування, для таких незаконних видів діяльності, як виробництво або продаж наркотичних речовин або для замаскованих форм міжнародного усиновлення.

Нарешті, я думаю про всіх тих, кого викрадають і тримають в полоні терористичні групи, використовуючи їх у своїх цілях як бійців або, – якщо це дівчати чи жінки, – як сексуальних рабинь. Багато хто з них зникають, деяких перепродують кілька разів, катують, калічать або вбивають.

 Деякі глибинні причини рабства

4. Сьогодні, як і в минулому, причина рабства корениться в концепції про людину, яка допускає можливість поводитись з нею як з об’єктом. Коли гріх розбещує серце людини і віддаляє її від свого Творця і від собі подібних, ці останні більше не сприймаються нею як істоти з рівною гідністю, як брати і сестри в людстві, вона дивиться на них як на об’єкти. Людська особистість, створена на образ і подобу Бога, за допомогою сили, обману або фізичного чи психологічного примусу перетворюється на товар, зводиться до чиєїсь власності, позбавляється свободи і змушена жити під охороною того, хто нею володіє. З нею поводяться як із засобом, а не як з метою.

Поряд з цією онтологічною причиною – відмова бачити в іншому людину – інші причини допомагають пояснити сучасні форми рабства. Серед них я б назвав насамперед бідність, відсталість й ізоляцію, особливо, коли вони поєднуються з відсутністю доступу до освіти або з умовами, що характеризуються мізерною – якщо не сказати неіснуючою – можливістю працювати. Нерідко жертвами торгівлі та поневолення стають люди, які шукали виходу з крайньої бідності, часто вірячи обманним обіцянкам роботи, і замість цього потрапили в руки кримінальних мереж, які управляють торгівлею людьми. Ці злочинні організації спритно використовують сучасні інформаційні технології, щоб заманювати дітей і молодих людей у всьому світі.

Також корупція тих, хто готовий зробити все, щоб розбагатіти, повинна бути включена в число причин рабства. Дійсно, рабство і торгівля людьми вимагають співучасті, яка часто проходить через підкуп посередників, деяких співробітників сил правопорядку і державних чиновників або різних цивільних і військових установ. «Це відбувається, коли центром економічної системи є золотий тілець, а не людина, людська особистість. Так, в центрі кожної соціальної або економічної системи має бути людина, образ Бога, створений для того, щоб він був знаменателем  Всесвіту. Коли людину зміщують і замінюють золотим тільцем, виникає цей переворот цінностей».

Іншими причинами рабства є збройні конфлікти, насильство, широко поширена злочинність і тероризм. Багатьох людей викрадають, щоб продати, або завербувати як бійців або піддати сексуальній експлуатації, в той час як інші змушені емігрувати, залишивши все, чим вони володіють: землю, будинок, майно і навіть членів сім’ї. Ці мігранти змушені шукати альтернативу таким жахливим умовам, навіть ризикуючи власною гідністю і життям, вступаючи таким чином у порочне коло, яке робить їх жертвами убогості, корупції та їх згубних наслідків.

 Спільні зусилля з викорінення рабства

5. При вигляді феномена торгівлі людьми, незаконного переміщення мігрантів та інших відомих і невідомих ликів рабства часто складається враження, що воно має місце серед загальної байдужості.

Хоча це, на жаль, здебільшого правда, мені б хотілося нагадати про титанічну мовчазну працю, яку протягом багатьох років ведуть численні  монаші згромадження, особливо жіночі, на користь жертв. Ці установи працюють у важких умовах, де панує насильство, і намагаються розбити невидимі ланцюги, які тримають жертв прив’язаними до їх торговців і експлуататорів; ланцюги, ланки яких зроблені як з тонких психологічних механізмів, що ставлять жертви в залежність від їх мучителів за допомогою шантажу і погроз щодо них і до їх близьким, але також і через матеріальні засоби, такі як вилучення документів, що засвідчують особу, і фізичне насильство. Діяльність монаших згромаджень ведеться головним чином в трьох напрямках: допомога жертвам, їх реабілітація в психологічному і освітньому плані і реінтеграція в країні призначення або походження. Ця величезна праця, що вимагає мужності, терпіння і наполегливості, заслуговує високу оцінку з боку всієї Церкви і суспільства. Але одних цих зусиль, звичайно, не може бути достатньо для того, щоб покінчити з виразкою експлуатації людини. Необхідні також потроєні зусилля на інституціональному рівні в області профілактики, захисту жертв і судового переслідування винних. Крім того, як злочинні організації використовують глобальні мережі для досягнення своїх цілей, так і зусилля з викорінення цього явища вимагає спільних і не менш глобальних зусиль з боку різних учасників, які складають суспільство.

Держави повинні гарантувати, щоб їх національні законодавства з питань міграції, праці, усиновлення, делокалізації підприємств і збуту продуктів, виготовлених за допомогою експлуатації праці, дійсно проявляли повагу до гідності людини. Необхідні справедливі закони, орієнтовані на людину, які захищають її основні права і відновлюють їх, якщо вони порушені, реабілітуючи жертву і забезпечуючи їй безпеку й ефективні механізми для контролю за виконанням цих правил, в яких немає місця для корупції та безкарності. Необхідно визнати і роль жінок у суспільстві, діючи також у сфері культури та комунікації для отримання бажаних результатів.

Міжурядові організації, відповідно до принципу субсидіарності, повинні здійснювати координацію ініціатив по боротьбі з транснаціональними мережами організованої злочинності, які керують торгівлею людьми і нелегальним переміщенням мігрантів. Стає необхідною кооперація на різних рівнях, яка включала б у себе національні та міжнародні інститути, а також організації громадського суспільства та бізнес-спільноти.

Підприємства зобов’язані забезпечити своїм співробітникам гідні умови праці та гідну заробітну плату, а також контролювати, щоб форми поневолення і торгівлі людьми не мали місця в ланцюжках збуту. Соціальна відповідальність підприємства повинна супроводжуватися соціальною відповідальністю споживача. Справді, кожна людина повинна усвідомлювати, що «придбання – це завжди не тільки економічна, але й моральна дія».

Організації громадського суспільства, зі свого боку, мають завдання пробуджувати свідомість, стимулюючи кроки в напрямку, необхідному для протистояння культурі поневолення і для її викорінення.

В останні роки, підтримуючи крик болю жертв незаконної торгівлі людьми і голос монаших згромаджень, які супроводжують їх на шляху до звільнення, Святий Престол помножив заклики до міжнародного співтовариства, щоб різні учасники боротьби з рабством об’єднали свої зусилля і співпрацювали, щоб покласти край цій виразці. Крім того, були організовані кілька зустрічей з метою привернути увагу до явища торгівлі людьми та сприяти співпраці між різними учасниками, серед яких фахівці з академічного світу та з міжнародних організацій, правоохоронних органів різних країн – походження, транзиту і місця призначення мігрантів – і представники церковних груп, що діють на користь жертв. Я сподіваюся, що діяльність у цьому напрямку триватиме і зміцнюватися в наступні роки.

 Глобалізувати братерство, а не рабство і не байдужість

6. У своїй справі «сповіщення істини про любов Христову в суспільстві» Церква постійно займається справами милосердя, виходячи з істини про людину. Її завдання полягає в тому, щоб показати всім шлях до навернення, яке спонукає змінити погляд на ближнього, визнати в іншому, ким би він не був, брата чи сестру в людяності, визнати властиву їм гідність у правді та свободі, як це показує історія Жозефіни Бахіти, святої, яка народилася в регіоні Дарфур в Судані, викраденої работоргівцями та проданої жорстоким господарям у віці дев’яти років, яка, пройшовши через ряд скорботних подій, стала потім «вільної дочкою Бога» за допомогою віри, пережитої в монашому посвяченні і в служінні іншим, особливо малим і слабким. Ця свята, що жила між XIX і XX століттями, може служити і сьогодні зразком надії для численних жертв рабства і підтримати зусилля всіх тих, хто присвячує себе боротьбі проти цієї «виразки на тілі сучасного людства, – виразки на тілі Христа».

З цієї точки зору я хочу закликати кожного проявляти, в рамках власної ролі й особливої відповідальності, братське ставлення до тих, хто перебуває в стані рабства. Давайте запитаємо себе – як суспільство або як окремі люди, – чи відчуваємо ми виклик, коли серед буденних справ зустрічаємося або маємо справу з людьми, які можуть бути жертвами работоргівлі, або коли ми повинні вирішити, чи придбати  продукти, які, після тверезих роздумів, були виготовлені за допомогою експлуатації інших людей. Деякі з нас через байдужість або тому, що поглинені повсякденними турботами, або ж з економічних причин закривають на це очі. Інші, навпаки, вирішують зробити щось позитивне, брати участь у громадських об’єднаннях або здійснювати звичайні жести – ці жести мають дуже велике значення! – звернутися зі словом, привітати, сказати «добрий день» або посміхнутися: все це не вартує нам нічого, але може дати надію, відкрити шлях, змінити життя людині, яка живе як невидимка, а також змінити наше життя щодо цієї реальності.

Ми повинні визнати, що перед нами явище загальносвітового масштабу, боротьба з яким перевершує можливості якогось одного суспільства або країни. Щоб викорінити його, потрібна мобілізація сил, порівняних своїми розмірами з масштабами самого явища. Тому я наполегливо закликаю всіх людей доброї волі і всіх тих, хто – близько чи далеко, а також на самих вищих рівнях влади – є свідками виразки сучасного рабства, не ставати спільниками цього лиха, не відводити погляд перед стражданнями своїх братів і сестер в людстві, позбавлених свободи і гідності, але мати мужність доторкнутися до страждаючої плоті Христа, Який дає побачити Себе в незліченних обличчях тих, кого Він Сам називає «один з моїх братів найменших» (Мт. 25, 40.45).

Ми знаємо, що Бог запитає у кожного з нас: «Що ти зробив з твоїм братом?» (пор. Бут. 4,10). Глобалізація байдужості, яка сьогодні лежить тяжким вантажем на житті багатьох наших сестер і братів, вимагає, щоб всі ми стали творцями глобалізації солідарності і братерства, яка може повернути їм надію і дозволить відновити з мужністю шлях через проблеми нашого часу і нові перспективи, які несе з собою і які Бог вкладає в наші руки.

З Ватикану, 8 грудня 2014 року

Джерело: http://popefrancis.org.ua


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць