У зв’язку з війною, але ще й до неї, чимало людей в нашій країні має лише одне бажання - виїхати за кордон, мріючи про золоті мигдалі або ж просто про життя, гідне для себе і своїх дітей.

Згадую, як неодноразово я переконував залишитися в Україні різні подружні пари, навіть середнього достатку, інтелігентних людей. Людей завжди тягне за кордон, а прислів`я каже, що добре там, де нас немає. Ще будучи на навчанні у Римі, пам`ятаю, як я ходив на Різдво і Великдень до Притулку для бідних людей з вулиці, яким опікуються при Ватикані сестри Місіонерки Любові. Скільки там сповідей і розповідей людей, які продали усе, виїхали з України, мріючи про краще життя, а там в Італії хтось комусь продав неіснуючу роботу, чи доглядання  за хворою людиною, яка, по суті, вже була трупом, і так люди залишалися на чужині, на вулиці, одурені своїми ж.

Цей час Адвенту є для мене особливим. Місіонери Облати Марії Непорочної з провінції Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у східній Канаді запрошували мене провести реколекції вже кілька років тому. Частому наполяганню о. Провінціала Мар’яна Гіля ОМІ я не зміг більше відмовляти, і так від першої неділі Адвенту до самого Різдва кожного дня проводжу реколекції, 7 серій реколекцій підряд по 4 дні або ж по 3 дні у менших парафіях.  Це польські парафії. Людей тут набагато більше приходить на реколекції, аніж в наших парафіях в Україні, в деяких з яких, навіть немає Адвентових реколекцій.

Для прикладу, я зараз гостюю у парафії св. Максиміліана Кольбе у Міссісазі, поблизу Торонто. По неділях сюди приходить на Святі Меси близько 8 тисяч осіб, а на реколекції, незважаючи на те, що вони тривають по буднях, - 3 тисячі осіб. Люди записують реколекції на мобільні чи аудіо прилади, просять зробити копію конференцій. Попросили навіть радіо Торонто транслювати реколекційні Меси для тих, хто не може взяти в них участь. Для мене це є нагодою розповідати людям про Україну і просити про молитву за нашу країну. Багато з парафіян запевняють, що моляться, щоб в Україні настав мир і добробут. Переймаються долею України.

Нещодавно познайомився з родиною, яка є рідкісним «явищем» не лише в Канаді, Україні, а й цілому світі. Це подружжя Вальдемара і Галини. Вони живуть разом вже 36 років. Протягом перших 16 років спільного життя вони часто сварились, нарікали, не могли ніяк порозумітись. Все змінилось тоді, коли вони поставили Бога на перше місце у своїй сім`ї.

Вальдемар заснував 7 лікарень в Торонто, однак всі його працівники євангелізовані його прикладом життя. Його надихають слова апостола Павла, що треба вважати інших «вищих» за себе. У лікарні кожен, хто не має достатньо грошей все одно може отримати кваліфіковану медичну допомогу. Часто від Вальдемара можна почути таке: «Мій бос, (тобто Бог) казав, щоб я допоміг тобі, тому я повертаю ці кошти тобі назда, бо знаю, що дуже їх потребуєш і це є моя інвестиція в Небо». Крім того, чоловік вже неодноразово допомагав у відбудові санктуарію Пресвятої Діви Марії в Тиврові.

Подружжя проводить у парафії зустрічі, що мають на меті підготувати до сімейного життя, бо має досвід що значить жити без Бога, і з Ним. Вальдемар і Галина мають дітей і онуків. Уся родина – віруюча і при цьому вони – успішні бізнесмени.   

Канада - молода країна з кількістю населення подібним до України (більше сорока мільйонів). Найстарші будівлі тут нараховують 150-200 років. Населення Канади дуже різноманітне. Тут одночасно можна зустріти і канадця, і китайця, і українця, і росіянина, і араба, і всі якось не дивуються один одному. Сьогодні ходив вулицею, яка є паралельною з тією, на якій  знаходиться наш костьол. На одній вулиці, завдовжки з пів кілометра, знаходиться 4 різних святині: католицький костьол для португальців, греко-католицька церква (хоча в Канаді вони себе називають просто католиками, без «греко»), буддійська святиня і православна катедра.

У Канаді усі релігії рівні. Серед них немає домінуючої, а коли люди складають пожертву на Церкву, то наприкінці року цю пожертву можуть відписати собі від податку.

Ще якихось 10 років тому в  різних містах Канади були свої дільниці: італійська, польська, українська тощо. Сьогодні через експансію китайців люди вже не стільки тримаються свого району, скільки шукають житло подешевше. Адже безробіття в цій країні також існує, і на вулицях також є бідні люди. Сьогодні уряд вже не спішить приймати емігрантів з Європи, за своєю кількістю у країні зараз найбільше сирійців, тому  останнім часом зростає і кількість збудованих мечетей.

Українці відзначаються і у Канаді. На один квадратний метр відразу і греко-католицький храм, і православний, і баптистський, і євангельський українсько-російський. Правда, важко також зрозуміти, коли в таких храмах богослужіння, оскільки окрім назви храму не написано розкладу богослужінь.

Лише у Торонто 14 греко-католицьких парафій,  4 українські школи, українські банки, українські магазини. Чимало українських заробітчан приходять на мої реколекції - запитують про Україну.

Люди в парафіях приймають мене дуже добре. Тема реколекцій – Милосердя Боже. Скрізь люди потребують Божого милосердя - тому і тут також тягнуться вони до нього. Варто зауважити, що немає значення, чи це бідна країна, чи багата, завжди ті самі болі, рани і гріхи у людей. А в українців у Канаді – це ще додатково й туга за своєю країною.

Кожен переживає, що буде з майбутнім Церкви, з дітьми і молоддю. Це турбує і кардинала Томаса Коллінса, з яким мені прийшлось зустрітися, і місіонерів Облатів Марії Непорочної. Не видно молоді у храмах. Захоплюються вони світом. Можливо, це є однією з трагедій Канади, що шістнадцятилітній підліток вже спробував усе, що можна спробувати - і наркотики, і статеве співжиття, і різні течії моди від татуажів до пірсінгів тощо. Але, врешті решт, страждає, бо усередині – пустота. Найбільше самогубств в Канаді саме у віці від 15 до 25 років.

Саме тому Місіонери Облати, а серед них о. Павло Патрик ОМІ, який мав річну практику в Україні, організовують виїзд на Всесвітній День Молоді до Польщі. З облатських парафій Канади поїде більше 700 молодих людей, і тому молодь багато працює, щоб здійснити цю поїздку. Вони збирають пляшки на склотару, випікають булочки до чаю для парафіян, готують обіди, щоб назбирати кошти на виїзд. Отець Павло Патрик організував вже групу з 80 молодих людей зі своєї парафії.

На завершення слід ще раз підкреслити, що люди –  і в багатих країнах, і в бідних – завжди страждають однаково, тому що не мають Бога, адже лише Господь може принести людині справжню радість життя.  І хоча в Торонто при Палаці королеви Єлизавети (королева Великої Британії є монаршою управителькою Канади) є банки з позолоченими вікнами, але, у той же час, є безліч людей бідних, в першу чергу, в духовному сенсі, тому що не знають Бога і, можливо, не бажають про Нього знати. А Він, в черговий раз, приходить і в черговий раз народжується на вівтарі, аби кожен мав доступ до Нього - бо лише Він, єдиний, може дати людині щастя.

Отець Павло Вишковський ОМІ