12 лютого цього року в швейцарському Фрібурзі має відбутися зустріч між головою Папського секретаріату сприяння єдності християн кардиналом Куртом Кохом та московським митрополитом Іларіоном Алфєєвим, присвячена першій річниці підписання Гаванської декларації між Папою Франциском та патріархом Кірілом.

Цій майбутній зустрічі присвячена стаття Джорджа Вайґеля на шпальтах видання National Review. Пропонуємо до вашої уваги кілька основних думок із статті пана Вайґеля.

Джордж Вайґель зауважує, що майбутня зустріч між кардиналом Кохом та митрополитом Алфєєвим відбуватиметься в контексті, який сформований майже два десятиліття тому. І цей контекст має глибокі проблематичні моменти, які були висвітлені в інтерв’ю, яке сам Вайґель взяв у колишнього глави Папського секретаріату сприяння єдності християн Едварда Кассіді та неофіційного радника Івана Павла ІІ пані Ірини Іловайської Альберті, у 1997 та 1998 роках відповідно.

Кардинал Касідді, за свідченням Джорджа Вайґеля, наполегливо працював над питанням візиту Івана Павла ІІ в Росію. Свого часу Іван Павло ІІ отримав від російських іммігрантів оригінальну ікону Казанської Богородиці, яка особливо почитається прихожанами РПЦ. Кардинал Кассіді хотів через повернення цієї ікони РПЦ розпочати новий діалог. Кассіді майже вдалося досягнути домовленостей про зустріч патріарха Алєксія ІІ (агент КГБ, псевдо Дроздов), проте в останній момент Алєксій ІІ завжди знаходив причини відмовитись від зустрічі. Часто це відбувалося з допомогою митрополита Кіріла Ґундяєва, на той час відповідального за зовнішні відносини РПЦ. Проте Кассіді не полишав спроб прорватися через нову релігійну залізну завісу.

Вайґель запитав кардинала Кассіді про причини такої поведінки духовенства РПЦ. Причина виявилась одна-єдина – вихід УГКЦ з підпілля в Україні. Кардинал Кассіді тоді висловив думку, що керівництво РПЦ не може знайти оправдання і тому вдалося до тактики: напад - найкраща оборона.

Кассіді говорив, що РПЦ без Києва залишається без коріння, і саме тому РПЦ відіграє значну роль у несприйнятті Росією України як незалежної держави. А українське східне католицтво, яке є життєво важливим для України, самим своїм існуванням несе серйозну загрозу концепціям російського православ’я про власну історію й самобутність.

Кардинал Кассіді розумів суть проблеми набагато глибше, ніж інші, які опікуються екуменічним діалогом з РПЦ впродовж останнього десятиліття.

У 1998 році, під час інтерв’ю, Ірина Іловайська Альберті озвучила інформацію, що у Ватикані були дуже здивовані, коли в 1988 році патріарх Пімен – агент КГБ заявив, що візит Папи на святкування 1000-ліття хрещення Русі є небажаним. Тодішні екуменісти були певні, що створили добрі стосунки із своїми російськими співрозмовниками, поступаючись їхнім вимогам і йдучи на повідку їхніх забаганок. На той час в Римі панівною була ідея, що діалог з РПЦ потрібно зберігати за всяку ціну, навіть ціною приниження. Проте, як виялось, поступки росіянам з боку римських москвофілів ні до чого добро не привели.

Підлабузництво та прийняття необґрунтованих вимог тільки посилює наполягання РПЦ на історичних міфах. Усе це проявило себе в підготовці Гаванської зустрічі патріарха Кіріла та Папи Франциска у лютому минулого року, – вважає Джордж Вайґель.

«Як я вже зазначав у той час, Гаванська декларація продовжує фальсифікувати історію російського православ’я та поточну ситуацію в Україні», - зазначає Джордж Вайґель, а також додає, що термінологія декларації стосовно УГКЦ є така ж, яку Католицька Церква використовує стосовно протестантських деномінацій.

У той же ж час, зазначає Вайґель, те, що між Папою та Кірілом не було не те що спільного молебня, а навіть не було спільно проказаної молитви Господньої вказує на те, що Ватикан продовжує кланятися перед тими, хто в кращому випадку доволі прохолодно ставиться до екуменічних зусиль самого Ватикану. Опис же війни в Україні в Гаванській декларації, як громадянського конфлікту, став приниженням Ватикану перед Путіним. Адже насправді було вторгнення Росії на територію сусідньої незалежної держави.

Глава УГКЦ Верховний Архиєпископ Святослав Шевчук після Гаванської декларації захищав свого давнього колегу з часів, коли вони обоє служили в Буенос-Айресі, шанобливо піднімаючи питання про невдалі моменти в тексті Декларації. Великодушність Верховного Архиєпископа Шевчука частково була винагороджена: Папа закликав європейських католиків до збірки на потреби тих, хто страждає від російськоїї агресії і як зазначив Верховний Архиєпископ Шевчук, принаймні тимчасово, російська війна проти України з’явилась в інформаційному полі Європи.

На думку Вайґеля, було б необхідним, щоб зустріч між кардиналом Кохом та митрополитом Алфєєвим привернула увагу до найбільш смертоносного моменту – ескалації російської агресії на сході України, уникаючи при цьому помилок Гаванської декларації. Але теперішні римські екуменісти, виглядає на те, як колись зазначила Ірина Альберті, не розуміють, що знущання над власною Церквою та мовчазна згода на фальсифікацію історії – це не той шлях, яким можна досягнути прогресу в діалозі між католицтвом та російським православ’ям.

«З моїх власних римських розмов у грудні минулого року, в мене склалося враження, що, принаймні, деякі високопосадовці-дипломати у Ватикані розуміють, що маючи до справи з патріархом Кірілом чи митрополитом Алфєєвим, вони, насправді, мають справу з агентами російських державних служб, а не з представниками Церкви, як цей термін розуміє католицька сторона.  Проте, не зовсім зрозуміло, чи чиновники від екуменізму повністю розуміють, або принаймні мають уявлення про цю реальність і як на неї потрібно реагувати. Якщо ж ватиканські екуменісти є рушійною силою російської політики Франциска, то, здається, це є серйозною проблемою – проблемою для самого екуменізму. Бо, якщо РПЦ тлумачитиме події у Фрібурзі так, як вона це робила в Гавані, то це буде лише ходом на геополітичній шахівниці, за якою сидить гросмейстер Путін. І якщо ватиканські екуменісти тлумачитимуть такі зустрічі, як релігійні, то це завдаватиме шкоди справі християнської єдності, яка може відбутися тільки як єдність в істині», - стверджує Вайґель.

На думку Вайґеля, така ситуація може стати поганою і для самої Росії, яка керується путінським клептократичним режимом, який через щупальця своєї пропаганди, розпростертими по цілому світі, фальшиво рекламує себе, як захисника традиційних цінностей. А в той же ж час, керівництво РПЦ немає ні сили, ні волі говорити правду про путінський режим, а ті, хто намагається це робити скоро, стають маргіналізованими або вигнанцями.

На думку Вайґеля, у цій ситуації найкраще, що католицька сторона може зробити в такому «діалозі», щоб протиставитись фальсифікаціям історичної правди та теперішніх реалій, є надання ясного сигналу, що цілісність й життєздатність УГКЦ та інших Східних Католицьких Церков не є предметом переговорів та наполягати на тому, що братство, проголошене в Гавані, втілюється у чесній розмові й спільній молитві.