Бенедикт XVI: "Він був для мене і святим, і другом..."
  • Срд, 23/04/2014 - 18:16

"Пригадую Івана Павла II з великою вдячністю. Я не міг і не повинен був намагатися його наслідувати, але старався продовжувати його спадщину і його справу, робив це так як  вмів найкраще", - констатував Папа-емерит.

Ті слова записані в книжці "Accanto і Giovanni Paolo II" ("У боку Івана Павла II"), в якій зібрано висловлювання найближчих співпрацівників Папи Римського. Видало її видавництво Ares.

Ось деякі фрагменти інтерв’ю:

Влодзімєж Рендьох: Прізвища кардинала Войтили і кардинала Ратцінгера нерозривно пов’язані з Другим Ватиканським Собором. Чи ви познайомилися під час праці ?

Бенедикт XVI: Перша моя в повній мірі свідома зустріч із кардиналом Войтилою мала місце лише під час конклаву, на якому був обраний Папа Іван Павло I. Щоправда під час Собору ми працювали разом над пастирською Конституцією про Церкву в сучасному світі, однак в різних секціях і тому ми не зустрілися разом. Я чув багато про його філософську і пастирську працю і хотів із ним познайомитися. Зі свого боку Кароль Войтила читав моє "Введення в християнство", а також прочитав його під час великопісних духовних вправ, які в 1976 році проводив для Павла VI і Курії… Перш за я одразу відчув випромінювання його людяності і його молитовна постава говорила мені, як глибоко він з'єднаний з Богом.

В.Р.: Як виглядала співпраця Святішого Отця і префекта Конгрегації Науки Віри?

Співпраця зі Святішим Отцем завжди було наповнена дружбою і довірою. Перш за все відбувалася вона у двох площинах: офіційній і приватній. Префект Конгрегації Науки Віри має в кожну п'ятницю о 18 годині аудієнцію з Папою Римським і представляє йому актуальні проблеми для вирішення. Зрозуміло, що першочергові проблеми, що стосуються науки віри, також дисциплінарні питання: перенесення до світського стану священиків, які про це просять, надання «привілею Павла» для подружніх пар, в яких одна зі сторін нехристиянська і т.д. За кожним разом Святіший Отець отримував у відповідний час істотну документацію, знав отже питання, які потребували конкретних рішень. Таким чином ми завжди могли вести між собою плідну дискусію над богословськими проблемами. Папа Римський був дуже начитаний, знав також найновішу німецьку літературу і для обох сторін завжди було прекрасною річчю пошук в цих справах правильних рішень.

Поруч з тими стисло офіційними контактами були різного виду напівофіційні і неофіційні зустрічі. Напівофіційними я назвав би аудієнції, під час яких в групах із складом, що змінювався, впродовж багатьох років у вівторок перед обідом обговорювалися катехези, які Папа проголошував в середу.

Папа Римський врешті-решт мав звичай запрошувати на обід єпископів, що прибувають з візитом "Ad limina", як також інших осіб, чи групи єпископів і священиків. Була це завжди "робоча їжа", під час якої обговорювали будь-яку богословську тему. Ніколи однак не бракувало також гумористичних елементів. Святіший Отець охоче сміявся, так що ця "робоча їжа" давала можливість радісного перебування разом.

В.Р.: Які, серед багатьох енциклік Івана Павла ІІ, Ваша Святість, вважає найважливішими?

Думаю, що три енцикліки мають особливе значення. Передусім  хотів би згадати "Redemptor hominis", першу енцикліку Святішого Отця, в якій він представив свій особистий синтез християнської віри [...] На другому місці хотів би згадати енцикліку "Redemptoris missio" [...]. На третьому - енцикліку "Veritatis splendor" про моральні проблеми. Потребувала вона багатьох років дозрівання і залишається незмінно актуальна. Конституція Другого Ватиканського Собору "Про Церкву в сучасному світі", захотіла, щоб моральне католицьке навчання на тему особи Ісуса і Його послання мала біблійні підстави. Велике значення має також енцикліка "Fides et ratio", в якій Папа Римський намагається представити нове бачення відносин між християнською вірою і філософським розумом. Врешті, необхідно згадати про "Evangelium vitae", яка розвиває одну із ключових тем цілого понтифікату Івана Павла II : недоторканної гідності людського життя від першої хвилини зачаття.

В.Р.: Які найістотніші риси духовності Івана Павла ІІ?

Духовність Папи Римського характеризувалася перш за все інтенсивністю його молитви, а отже була глибоко укорінена в звершенні Пресвятої Євхаристії і у молитві Літургії Годин. У його автобіографічній книжці "Дар і Таємниця" можна побачити, як міцно таїнство священства визначило сенс його життя і мислення. Отже, його набожність ніколи не могла бути тільки індивідуальна, але була також завжди повна турботи про Церкву і людей [...]. Всі ми знаємо його велику любов до Божої Матері. Віддатися повністю Марії значило віддатися разом із Нею повністю Господу[...].

В.Р.: Ваша Святосте, Ви відкрили беатифікаційний процес, даючи диспенсу від п’ятирічного часу після смерті кандидата на вівтар, як цього вимагає канонічне право. Від якого часу і на якій підставі Ви були переконані про святість Івана Павла II?

Впродовж багатьох років співпраці з ним ставало для мене щораз більш зрозуміло, що Іван Павло II був святим. Потрібно перш за все взяти до уваги його інтенсивні відносини з Богом, його занурення в причасті з Господом, про яке я вже говорив. З цієї єдності випливала радість, серед великих трудів, які мусив зносити і мужність, з якою прийняв своє завдання в справді скрутному часі. Іван Павло II не домагався схвалення, ані також ніколи не озирався навколо себе, хвилюючись про те, як будуть прийняті його рішення. Діяв виходячи зі своєї віри і переконань, і також був готовий зносити удари. Відвага прийняття і проголошення правди, в моїх очах, є першорядним критерієм святості. Всього лише виходячи з його відносин з Богом можна зрозуміти його невтомне пастирське ангажування. Віддався йому так радикально, що не можна цього пояснити в інший спосіб. Його ангажування було невтомне і то не тільки під час великих подорожей, під час яких програма була повна зустрічей, від початку до кінця, але також день за днем, від ранішньої Святої Меси аж до пізньої ночі. Під час його першого візиту в Німеччину (1980 році) я вперше побачив, як він багато працює. Коли Папа повинен був прибути до Мюнхена, я вирішив, що він повинен мати довшу перерву опівдні. Під час цієї перерви Іван Павло II покликав мене до себе. Коли я увійшов він молився бревіарій. Тоді я сказав: "Святіший Отче, Ваша Святість повинен відпочити", а Він мені у відповідь: "Можу це зробити в небі". Тільки той, хто глибоко наповнений свідомістю своєї місії, може таким чином діяти. [...] Але мушу також віддати йому шану за надзвичайну доброзичливість і зрозуміння.

В.Р.: Що відчуває Ваша Святість в своєму серці сьогодні, коли Церква офіційно визнає святість Івана Павла ІІ, якого Ви були найближчим співпрацівником?

Мої спогади про Івана Павла II повні вдячності. Я не міг і не повинен намагатися його наслідувати, але я старався продовжувати його спадщину і його справу так, як я вмів найкраще. Тому також я впевнений, що до цього дня мене супроводжує його доброта і захищає його благословення.

Джерело: www.catholic-media.org


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць