Гроші не пахнуть?
  • Пон, 03/10/2016 - 16:06

Цього літа довелося мені вітати в Галичині закордонних гостей – після Міжнародної конференції в Польщі вони вирішили відвідати і наш кутик колишньої Австро-Угорщини. Оскільки йдеться про активних мирян-католиків, які у своїй країні задіяні в житті Церкви, серед іншого їх цікавила можливость співпраці з однією католицькою інституцією в Україні.

Я вже готовий був дати телефонні контакти, але гості, озброєні сучасними цифровими технологіями, самі досить швидко дали собі раду – знайшли сайт цієї інституції. Після кілька хвилинного вивчення інформації у світовому інформаційному павутинні прозвучала назва Міжнародного фонду «Відродження», який практично моментально, знову ж таки з вини цифрової «зброї», було ідентифіковано як відгалуження Соросового Фонду «Відкрите суспільство», після чого розмова різко змінила свою тему.

Львівська кава та штрудель, судячи з усього, смакували гостям, то й мені не хотілося повертатися до цієї розмови. Проте коли кулінарні задоволення минулися, я відважився спитати одного з гостей про причини такої різкої втрати інтересу до можливої співпраці. Гість поглянув на мене здивованим поглядом і відповів: «Отче, невже Ви настільки наївні, що не розумієте простої істини – хто платить – той і музику замовляє?».

І дійсно, яка зацікавленість Джорджа Сороса – американського магната, який фінансує розповсюдження абортів, гендеризму, ідей так званого відкритого суспільства, в якому ніхто не має права стверджувати, що існує об’єктивна істина, у тому, щоб фінансувати католицьку інституцію?

Спроба поговорити з деким з цієї інституції провалилась – наткнувся на сектантське повторювання однієї і тієї ж фрази: ми беремо в них гроші на добрі справи. Будь-які аргументи виявились безсилими. Логіка виявилась на рівні тих, хто оправдовує Гітлера за добрі дороги в Німеччині чи Сталіна за індустріалізацію відсталої Московщини.

І, направду, в суспільстві дикого капіталізму, яким стало українське суспільство, гроші не пахнуть. Деякі провідники християнських громад радо беруть гроші в людей, м’яко кажучи, сумнівної репутації, а потім опускаються до виспівування їм дифірамбів. Оправдовуючись у стилі: а що, я ж не собі ті гроші брав, це для добра громади – церкву відремонтували/побудували, садочок прицерковний функціонує, діти на море поїхали і т.п..

І це – «гроші не пахнуть» – є проблемою не тільки в нас – греко-католиків, це проблема практично в усіх християнських конфесій в Україні – оте, торгування з власною совістю, за умови, що вона є, – «гроші не пахнуть».

Шкода, що так скоро забулася мудра стратегія Блажeннішого кардинала Любомира Гузара: на будівництво Патріаршого собору в Києві грошей від політиків, олігархів та різних фондів принципово не бралися, щоб не потрапити в залежність від політичних чи бізнесових інтересів.

Дехто думає, що суспільство не бачить моральних викрутасів церковних мужів, але не бачать, хібащо, вони самі, коли витворюють собі своє маленьке замкнуте коло спілкування і свій віртуальний світ здобутків і перемог на ниві Христовій. Навіть за галицьких реалій, коли, прийнято начальству і душпастирям нічого погано в очі не говорити, різні неприємні історії душпастирських «підтанцьовувань» вистрілюють тут і там. Чи довго ще чекати на потужний вбух..?   

Гроші пахнуть, ой як пахнуть в тій самій Європі, куди ми начебто йдемо. Там мораль, при всій секуляризації і релятивізації, таки любить заглядати, звідки ж гроші, чиї інтереси ці гроші приховують. Але в Україні для багатьох навіть прилюдних проповідників моральності в поведінці гроші не пахнуть.  Посткомуністичне лицемірство і шизофренічна роздільність у самому собі, на превеликий жаль, усе ще є уділом багатьох душ, навіть тих, хто, буцімто, щиро сповідує вчення Христове.

Що скоріше українські християни зрозуміють, що вбогість, до якої закликає усе Святе Письмо – від пророків Ізраїлю, аж до Христа включно – це незалежність від нічиїх інтересів, а тільки від інтересів Божих, що бути вбогим – це опиратися виключно на Бога, то скоріше справжнє духовне відродження зможе собі прокласти шлях в українське суспільство. А без цієї вбогості всі їхні великі надбання і надалі залишатимуться або духовно пустими, або духовно шкідливими. Бог не благословляє кривавих грошей. Адже що спільного між Христом і Вельзевулом?

P.S. Спеціально для тих інституцій та осіб, які параноїдально бояться за свій імідж: ця стаття не про вас і не до вас спрямована, як рівно ж не спрямована проти вас. Вона про загальні принципи.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць