Християнину не може бути «#всеодно» чи «#меніоднаково»
  • Суб, 27/06/2020 - 02:29

#невсеодно #вартознати #танеоднаковомені

"Та не однаково мені,

Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені"
(Тарас Шевченко, "Мені однаково")

 

         Сьогодні часто можна почути різного роду і на різні теми дискусії: що можна, а що не можна? Що є гріхом, а де немає гріха? Чи то добре чи то зле? Такі дискусії ведуться в домівках, на вулиці, за столом, у телевізійних шоу, а особливо в інтернеті, який витримує все. Відкриваючи свою сторінку у соціальній мережі Facebook, кожен зустрічається з автоматичним запитанням: Що у Вас на думці? Свої думки висловлюють діти, підлітки, молодь, дорослі і старші; свою позицію декларують люди освічені і не дуже, мислячі і заангажовані певними ідеологіями, бо ж кожен має право висловити свою думку, свою позицію, своє переконання. І як не дивно, люди останніми часами почали вважати себе експертами у всіх ділянках життя – у політиці, економіці, медицині і, звичайно, у церковних, релігійних питаннях.

І християни, як люди, які незважаючи на свою віру, залишаються членами суспільства, дуже часто стоять перед вибором, можна сказати, що постійно роблять вибір у тих чи інших речах. Інколи дуже важко розібратися в певних речах: чи можна, чи правильно, чи так добре і чи так думати чи казати є по-християнськи? Спосіб мислення сучасного світу накидає людині «незрозумілу» свободу, згідно якої кожен має право думати, говорити і чинити так, як він вважає правильно, а не так як є правильно об’єктивно, тобто кожен має «свою» правду.  Для певної категорії людей такий спосіб дуже і дуже підходить: думаю, кажу і роблю так, як я хочу, а не так як би мало бути чи як треба і чому мені хтось має накидати свою думку, позицію чи переконання. Біда в тому, що і християни підпадають під такий спосіб мислення і часто шукають причин, щоб оправдати ту чи іншу думку, позицію, переконання, ідею, які противляться Євангелію, християнському вченню Ісуса Христа чи вченню Церкви.

Існує такий філософський принцип: «Якщо я не живу так, як думаю, то я почну думати так, як живу». Ще раз уважно перечитайте цю фразу!!! Можемо її перефразувати так: якщо я не стараюся жити за принципом і законами Євангелія Ісуса Христа і за правилами християнської віри, чого я навчився і в дусі чого я зростав, виховувався, то я з часом почну придумувати нові правила, нове своє особисте «євангеліє», нові закони, які би оправдали мій спосіб життя і таким чином заспокоїли мою совість, яка час від часу буде мені нагадувати, що так неправильно думати, говорити чи діяти. У філософії є такий термін як «релятивізм» (відносність), згідно якого кожен має свою правду, свою думку, своє переконання і все об’єктивне можна піддати сумнівам, тобто кожен має «свою» правду.

Але релятивізм противиться здоровому глузду і правдивій філософії (філософія означає любов до мудрості, а людині властиво думати, пізнавати правду), бо існує інший філософський принцип і правило: «Одна і та сама річ – не може бути або не бути в один і той самий час, на одному і тому самому місці: або вона є або її нема». Тобто, якщо хтось каже що зараз падає дощ, а інший каже, що дощу немає, то не можуть двоє людей мати рацію: дощ або падає або не падає і тому один з двох має рацію, в нього є правда, а інший помиляється. А сучасний релятивістський спосіб мислення провокує і дозволяє на таку позицію: аби був мир, то хай кожен має свою правду і живе спокійно! І виглядає, що так добре всім, але це не по-християнськи і не по-людськи, тому що правда є ОДНА, а людина може помилятися. Тому покликанням людини є пізнавати правду – яка полягає у згідності людського розуму з об’єктивною реальністю.

Для нас християн критерієм правди є Євангеліє Ісуса Христа, заповіді Божі, які ґрунтуються на природному законі, закладеному Творцем і записаними у серці людини. І, щоб пізнати де є правда і як правильно думати, говорити чи чинити – нам, християнам – потрібно звертатися до Святого Писання і узгоджувати з Словом Божим.

Але попри модну і популярну позицію «кожен має свою правду» або ж «в своїй хаті своя правда», ми християни повинні прагнути чогось іншого, не модного, щоби була «ОДНА» ПРАВДА і своїй хаті «БОЖА» ПРАВДА, яка є дійсно правдою, яку не можливо піддати сумнівам, бо Господь не помиляється.

Так, наприклад, останніми часами християни зустрічаються з «гарячими» темами  «сурогатного материнства», так званого «права на аборт», «ґендерної ідеології» та її просування в систему освіту через «сексуальне» виховання у школі, атакою на Церкву Христову і на християнські цінності у суспільстві, заборони викладання предмету «Християнська етика» чи «Основи сім’ї»… Як думати, яку позицію займати, як висловлюватися і що захищати, де правда?

Багато людей, які не можуть розібратися у шаленому потоці інформації та тиску засобів масової інформації переходять зі сторони впертого «релятивізму» (ті, що захищають «свою», суб’єктивну, а не Божу об’єктивну правду) і потрапляють у сторону байдужості, тобто займають позицію «моя хата скраю», «це мене не стосується». Такий стан байдужості часами і частково є виправданим, бо людина не бачить реальних плодів своїх старань, не бачить змін і тоді опускає руки, не хоче далі боротися за правду, за добро, за гідність людини і життя, за цінності. Людина починає опускати руки і розчаровуватися через свою неспроможність щось змінити і потрапляє у стан апатії до всього і до всіх, у стан байдужості і їй починає бути «все рівно»… Але ж байдужість вбиває високі ідеали.

Так хочеться тут, у цій ситуації, процитувати як відповідь на цю непросту ситуацію слова Патріарха Йосифа з його послання «Великого бажайте» (1,2): «Що ж можна великого бажати, очевидно, маючи перед очима Бога? Леліяти далекосяжні пляни, жити і працювати для них, ставити собі високу мету, виповнювати великі завдання, осягати геройські чесноти, набувати глибоку науку і високе мистецтво, стати пориваючим проповідником і досвідченим провідником, бути духовним добродієм людства, співдіяти з Божими поривами, не губити їх і не тратити сил на дрібниці і переминаючі речі, не спинюватися на марницях, поширювати і закріплювати Христову Церкву, а передусім – здобути велику святість, бо призвав нас Бог не до нечистоти, але до святості (1 Сол 4, 7), – оце те велике в головних зарисах, якого повинен бажати Христовий ученик…» а також «Одушевлятися великим, високим і мати заєдно перед очима гідну мету – само собою підносить людину; слушно говориться, що вона росте із своїми плянами. Велике не затемнює погляду маловажними речами, але поширює його. Навпаки, хто грязне в тілесних похотях, котиться вниз, що раз глибше і глибше. Такі стають остаточно ворогами Христа, "їх кінець – загибель, їх бог – черево" і слова їх в соромі, – вони думають про земське (Фил 3, 19). Тому каже Христос: "Не шукайте, що вам їсти або що пити, бо того шукають люди цього світу" (Мт 6, 29), – хто бажає великого, той глядить на речі в далекій перспективі, а тоді воно має бути великим і корисним, не на десять, сто, тисяч літ, але на цілу вічність. Коли світські люди чваняться, що вони будують величаві пляни, накреслюють захоплюючі програми, підносять величаві кличі так, що їх голоси варті того, щоби їх взяти в губу, за що їх величають мистці і оспівують поети, – то в порівнянні з Христовим вони [є] нічим. Кожний людський чин – часовий і переминаючий, а Христова програма – це програма на вічність, яка підносить людину так високо, що вище ніхто вже її не може підняти».

Будьмо здорові! Не опускаймо рук у труднощах і не тратьмо надії на краще майбутнє, яке можливе лише з Божою допомогою, не будьмо байдужими щодо спільного добра і захищаймо Божу правду. З Богом у серці, з молитвою на вустах, працюймо невтомно для більшої слави Бога, для добра Церкви Христової, для добра нашої батьківщини України!

о. Йосафат Бойко, ВС

(Вісник «Місіонери Слова» 3(53)2020)

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць