Кілька слів про великодний кошик
  • Пон, 10/04/2017 - 15:41

Як приготувати великодній кошик, що туди класти? Що можна, а що не можна туди вкладати? Чи є у великоднього кошика якась християнська символіка? А що робити зі залишками освяченої їжі?

У нашій народній традиції одним з серйозних моментів очікування Великодня є приготування великоднього кошика і освячення їжі в церкві, щоб потім на великодньому сніданку усією родиною споживати освячене. І вже тут в самому старті розпочинається традиційно український набір забобонів.

Що класти до кошика. Традиційний «народний» набір передбачає речі, які ні зі свяченням пасок, ні з Великоднем, а навіть з християнством нічого спільного не мають. Так часто люди кладуть до кошика ніж – за народним забобоном саме ним потрібно різати свячене. Також цей ніж використовують для магічних операцій, особливо «цінують» ніж, який був «освячений» сім разів. Тож ніж у пасхальному кошику є знаком того, що людина не є нормальним християнином, а лише поганином, прикритим християнською личиною.

Також є «розумники» що до великоднього кошика кладуть горівку, вино чи навіть пиво. Але ні це не є нормальним. Священик, освячуючи поживу на Великдень, не освячує алкогольних напоїв. Він не має наміру освячувати це. А оскільки священик не має наміру цього зробити, то й ніякі алкогольні напої на Великдень не будуть освячені. Тому не слід класти до великоднього кошика алкогольні напої, будь-якої міцносіті чи якості.

Властиво, якщо подивимося до тексту, які передбачені українсько-візантійським Требником для освячення (тобто молитви, які священик молиться для освячення їжі), то можемо чітко побачити три категорії продуктів: хліб, м’ясо, набіл.

Тобто, перше за все у кошику має бути хліб. За стародревнім нашим звичаєм у часі Великодних свят це є паска – солодкий хліб, та баба – несолодкий хліб. У більшості випадків зазвичай до великоднього кошика кладуть властиво паску, зрідка у деяких регіонах кладуть ще й бабу.

Наступне це – м’ясо. Літургійні тексти освячення продуктів на Великдень передбачають власне агнця – ягня. Та вівчарство не є характерним для більшості наших регіонів, тому зазвичай кладуть інші м’ясні вироби – ковбаса, шинка, полядвиця, бочок, шпондерок чи щось інше.

Набіл включає молочні вироби – сир, молоко, сметану, а також яйця.

Солодка паска, яку несемо до освячення в церкву, а потім споживаємо за великодним столом є символом Небесного Хліба – Христа, символом солодкості райського життя, яке нам уможливив Христос своєю перемогою на хресті. Вона також символізує і духовну солодкість Євхаристійного Хліба.

М’ясні страви пригадують нам старозавітні жертви, особливо жертви Авеля та Авраама, а також годоване теля, що його отець звелів заколоти з нагоди повернення блудного сина. У старих часах м’ясо вживалося багато рідше, аніж тепер, м’ясна їжа уже самою своєю присутністю означала святковість столу.

Молочні страви нам пригадують про те, що Бог своєму народові обіцяв землю медом і молоком текучу. У Старому Завіті – це Ханаан, Земля Ізраїльська. У Новому Завіті – це Вічна Батьківщина – Небо.

Крашанки, писанки – це символ нового життя, яке нам дарує Бог через Відкупительну Жертву Христа. Яка б гарна не була шкарлупка яйця, якби вона гарно не була розмальована, вона мусить розбитися, щоб з нього вилізло курча. Це символ нашого християнського буття. Яким би гарним не здавалося туземне життя, воно мусить відійти на другий план, зникнути у тлінні, щоб діти Божі могли зодягнутися у нетлінне життя, дароване їм Богом.

За старим народним звичаєм до великоднього кошика кладуть також бурячки (цвіклі) або хрін, сіль, як додатки відповідно до м’яса та хліба. Звісно, можна й інші продукти, але це не є  нагальною потребою. Окрім того, якось несимпатично виглядають у великодньому кошику пачівки майонезу, бляшанки оливок і тому подібне.

Стара наша традиція передбачає гілочку вічнозеленого, не хвойного куща – у нашому випадку самшит (букшпан, ґришпан) або мірт. Ця гілочка не лише є прикрасою, але і символом вічного життя, яке нам дароване в Христі.

Накривають кошик зазвичай вишиваним рушником, часто з великодніми мотивами. Це має практичну сторону – захищає їжу від забруднення, а також є і символом праці людських рук, яка є посвячена Богу, оскільки рушничок, яким накривають великодній кошик ніде більше не використовується – він присвячений одному – бути накриттям для кошика з свяченим, він вийнятий зі щоденного вжитку.

Не слід забувати, що великодній кошик має бути не виразом соціального статусу свого власника, а виразом побожності. Тому не слід його перевантажувати продуктами люксусу. Він має бути виразом усвідомлення того, що Бог є Той, Хто дає нам все необхідне для туземного і вічного життя. Погляньмо матерію Таїнств – вода, олія, вино і хліб. Не мінеральна вода у дорогій пляшці, не нардова дорогоцінна олія, не шампанське і не французький батон.

Ці продукти, які стаються видимими знаками невидимої милості, є властиво тими збірними архетипами, які виражають власне смисл Таїнств. Подібно і з тим, що ми несемо до освячення у великодньому кошику. Необхідно завжди пам’ятати про смисл, а не докладати усіх зусиль, щоб сконцентрувати свою увагу на зовнішніх формах. Звичайно, нормально, щоб ці форми були достойними свого призначення, але орієнтованість на зовнішні форми загрожує позбавленням смислового навантаження. Тому, ладнаючи великодній кошик, пам’ятаймо: ми несемо перед Боже обличчя свої дари Богу, як те, що Він нам дав для нашого життя. Тому не перевантажуймо кошик різними витребеньками, а вкладаймо туди те, що дійсно символізує наші потреби, нашу віру і нашу покору перед Богом.

Часто виникає й запитання: як правильно вчинити зі залишками свяченої їжі: шкарлупками з яєць, шкіркою з ковбаси… ? У старих часах, коли у кожній хаті був п’єц, кухня, піч на дрова, залишки свяченого спалювали. Бо не годиться ту річ, яка освячена, викидати в сміття. У теперішніх часах жителям великих міст залишки освяченого стають проблемою. Що з ними робити? Найкращий спосіб вберегти себе від святотацької поведінки – спалити ці залишки. Якщо це з якихось причин не можливо зробити, то необхідно принаймні їх закопати на місці, яке люди не топчуть. Жителям великого міста слід мати окрему пачівку, бажано таку, що герметично закривається і до часу наступного виїзду на природу зберігати залишки свяченого там, а тоді при нагоді, з належною пошаною або спалити у вогні, або закопати на місці, де люди не топчуть. Один раз освячене – завжди залишається освяченим, тому навіть зі залишками освяченої їди слід поступати з належною пошаною.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць