То було Стрітення. Отец Никола повиблагословляв свічки, послужив словом і Сакраментами своїм вірним і прийшов до хати шось поїсти. Наклавши собі їдзенє, відкрив Фацика - шо там і як. А там поміж образками зі свічечками всі вітают монахів і монахинь з днем їхної богопосвяти. 

І надумав написати в світову мережу риторичного листа до братів по священничому служінні.

Дорогі співбраття! З усією повагою до монашествующих, серед них є багато надзвичайно достойних і вірних у посвяті Богові осіб, але вдивляючись в життя і служіння парафіяльних священників, особливо одружених, хочу акцентувати, що відбулася несправедлива узурпація терміну "богопосвячені особи", зводячи термін виключно до монахів.

Відкидаючи зловживання з обох таборів і вдивляючись в середньостатистичного монаха і  єпархіала, з практики виглядає, що рівень жертовної посвяти значно вищий в другої категорії отців.

Якщо дивитися в суть, то різниця лише в публічних обітах, котрі складають перші і за які мають певні серйозні дивіденди. А другі і так дотримуються того, шо перші обіцяють, та ще й залишені самі на себе у повсякденні.

Також хочу поділитися думкою, яку сформував і неодноразово озвучував бл. пам'яті о. Тарас Олійник ЧСВВ, в товаристві т зв. швітських отців: браття, ми, монахи, складаємо обіти, а ви їх виконуєте.

Чому я се пишу?

Не тому, шо хочеться причинитися до якихось реґалій, чи тому, шо жаба дусить, шо хтось їх має. А тому, щоб нагадати достойним братам у священстві: одруженим, целєбсам і колись одруженим, а особливо хрестоносящим деканам, що кожен із нас щоденно СВІДЧИТЬ про свою посвяту Богові через жертовну службу у Христовому Винограднику. 

Плекаймо братерську солідарність, пильнуймо чистоту нашого свідчення, і апгрейдьмо свої стосунки з Тим, хто нас покликав, тішмося кожною миттю, коли підносимо Їго над Божим Народом з виголосом "Святеє Святим"!

Бажаю собі і всім Вам наприкінці життя з легкістю зітхнути оте Симеонове слово: Нині Отпущаєши... !