«Ніколи не бійтеся ніжності», - інтерв'ю з Папою Франциском
  • Чтв, 19/12/2013 - 13:11

У цьому ексклюзивному інтерв’ю, Папа Франциск говорить про Різдво, голод у світі, страждання дітей, реформу Римської Курії, жінок кардиналів, Інститут релігійних справ і про майбутній візит на Святу Землю.

«Для мене Різдво – це надія і ніжність…». Франциск розповідає для «La Stampa» і «Vatican Insider» про своє перше Різдво як єпископа Рима. Ми знаходимося у Будинку святої Марти у Ватикані; 12.50 год. дня вівторок 10 грудня. Папа прийняв нас у кімнаті, яка знаходиться поруч з обіднім залом. Зустріч тривала півтори години. Двічі у ході інтерв’ю мирний погляд, який світ звик бачити на обличчі Франциска, зникав, коли він говорив про страждання невинних дітей і трагедію голоду у світі.

Під час інтерв’ю Папа також говорив про відносини з іншими християнськими конфесіями і про «кровавий екуменізм», який єднає їх у переслідуванні, він торкнувся питання сім’ї, яке буде розглянуте на майбутньому Синоді, відповів тим у США, хто критикував його і назвав «марксистом», а також розглянув взаємозв’язок Церкви і політики.

Яке значення для вас має Різдво?

«Це зустріч з Ісусом. Бог завжди шукав свій народ і пообіцяв йому бути завжди близько до нього. Книга Второзаконня говорить, що Бог йде з нами, Він бере нас за руку як батько своє дитя. Це прекрасна річ. Різдво – це зустріч Бога зі Своїм народом. Це також розрада, таємниця розради. Багато разів після опівнічної Меси я проводив близько години у каплиці перед ранковою Месою. Я досвідчував глибокого відчуття розради і миру. Я пам’ятаю одну молитву після Меси в Асталлі, у центрі допомоги для біженців у Римі, це було Різдво 1974 року, я думаю. Для мене Різдво завжди було таким: спогляданням приходу Бога до Свого народу».

Що Різдво сьогодні говорить людям?

«Про ніжність і надію. Коли Бог зустрічає нас, Він говорить нам дві речі. Перша річ, яку Він говорить це: «Май надію». Бог завжди відчиняє двері, Він ніколи не зачиняє їх. Він є Батьком, який відчиняє двері для нас. Друга річ, яку Він говорить це: «Не бійся ніжності». Коли християни забувають про надію і ніжність, вони стають холодною Церквою, яка втрачає відчуття напрямку і стримується ідеологіями і світськими відносинами, у той час як Божа простота говорить тобі: йди вперед, я Батько, який пестить тебе. Я боюсь, коли християни втрачають надію і здатність обіймати і поширювати люблячий вияв ніжності іншим. Можливо, саме тому, дивлячись у майбутнє, я часто говорю про дітей і літніх людей, про тих, які є найбільш беззахисними. Протягом мого життя як священика, по дорозі у парафію я завжди прагнув передати цю ніжність, особливо дітям і літнім людям. Це йшло мені на користь і змушувало думати про ніжність Бога, яку Він має до нас».

Як це можливо повірити, що Бог, який, на думку релігій, є нескінченним і всемогутнім, робить Себе таким малим?

«Грецькі Отці називають це syncatabasis, божественна милість, що: Бог спускається, щоби бути з нами. Це одна з Божих таємниць. У 2000 році у Вифлеємі Йоан Павло ІІ сказав, що Бог став дитиною, яка була повністю залежною від турботи батька і матері. Ось чому Різдво дає нам стільки радості.  Ми не відчуваємо себе більше самотніми; Бог спустився, щоби бути з нами. Ісус став одним з нас і постраждав від найгіршої смерті за нас, як злочинець на Хресті».

Різдво часто представляється як солодко-цукеркові казки. Але Бог народжений у світі, де є багато страждань і горя.

«Звістка проголошена нам  у Євангелії – це повідомлення радості. Євангелісти описали радісні події для нас. Вони не обговорювали несправедливість і як Бог міг народитися у такому світі. Усе це є плодами наших власних роздумів: бідне дитя, яке народжене у складній ситуації. (Перше) Різдво не було засудженням соціальної несправедливості і бідності, це була звістка про радість. Решта це висновки, які ми самі малюємо. Деякі правильні, деякі менш правильні, а деякі все ще ідеологізовані. Різдво – це радість, релігійна радість, Божа радість, внутрішня радість світла і миру. Коли ви не в змозі, або у такій життєвій ситуації, яка не дозволяє вам зрозуміти цю радість, тоді людина переживає це свято з світською радістю. Але існує різниця між глибинною і світською радістю».

Це Ваше перше Різдво у світі позначеному конфліктом і війною…

«Бог ніколи не дає дару, якого б людина не змогла прийняти. Якщо Він дає нам дар Різдва, то це тому, що усі ми маємо здатність зрозуміти і прийняти його. Усі ми від найсвятіших до найбільших грішників; від найчистіших до найбільш корумпованих серед нас. Навіть корупціонер має цю здатність: він бідний, ймовірно трохи іржавий, але він має її. Різдво у цей час конфліктів є закликом Бога, який дає нам цей дар. Чи ми хочемо прийняти його, чи ми надаємо перевагу іншим дарам? У світі, який вражений війною, це Різдво змушує мене думати про Божу терпеливість. Біблія чітко показує, що головна Божа чеснота це те, що Він є любов. Він чекає нас, Він ніколи не втомлюється чекати нас. Він дає нам дар, а потім чекає нас. Це відбувається у житті кожного з нас. Є люди, які ігнорують Його. Але Бог терпеливий і мир і спокій Святвечору є відображення терпеливості Бога стосовно нас.

У січні наступного року виповнюється 50 річниця історичного візиту Павла VI на Святу Землю? Чи Ви поїдете?

«Різдво завжди змушує думати нас про Вифлеєм, а Вифлеєм – це конкретне місце у Святій Землі, де жив Ісус. У різдвяну ніч я передусім думаю про християн, які живуть там, про тих, які у скрутному становищі, про тих багатьох людей, які були змушені залишити цю землю через різні проблеми. Але Вифлеєм – це завжди Вифлеєм. Бог прибув у конкретний час у конкретному місці; це там з’явилася  Божа ніжність і благодать. Ми не можемо думати про Різдво, не думаючи про Святу Землю. 50 років тому Павло VI мав мужність виїхати і поїхати туди і це поклало початок папським подорожам. Я теж хотів би поїхати туди і зустрітися з моїм братом Варфоломієм, Патріархом Константинопольським, і вшанувати 50 річницю з ним, оновлюючи ті обійми між Папою Монтіні і Афінагором у Єрусалимі у 1964 році. Ми готуємося до цього».

Ви мали нагоду кілька разів зустрітися з тяжкохворими дітьми. Що ви можете сказати стосовно цього невинного страждання?

«Достоєвський зі своїми очевидними і неочевидними питаннями був для мене наставником. Питання „Чому страждають діти?” завжди кружляло навколо мого серця. Цьому немає пояснення. Мені приходить на думку цей образ: у певний момент його або її життя, дитя «прокидається», багато чого не розуміє і відчуває себе під загрозою. Він або вона починає запитувати свою маму або батька. Це вік «чомучки». Але коли дитина ставить питання, він або вона не чекають на повну відповідь, вони одразу починають бомбардувати вас ще більшою кількістю «чому». Чого ж вони дійсно шукають, більше, ніж відповіді, це обнадійливого виразу обличчя своїх батьків. Коли я зустрічаюся зі стражданням дитини, єдина молитва, яку згадуєш, це молитва «чому». Чому Господи? Він нічого мені не пояснює. Але я можу відчути як Він дивиться на мене. Тому можу сказати: Ти знаєш чому, я не знаю і ти не скажеш мені, але Ти дивишся на мене і я довіряю Тобі, Господи, я довіряю Твоєму погляду».

Говорячи про страждання дітей, ми не можемо забути трагедію тих, хто страждає від голоду.

Усією тією їжею, яка залишається і викидається, ми можемо нагодувати так багато. Якби ми були здатні зупинити марнування і розпочати переробку їжі, голод у світі значно зменшився б. Я був вражений однією статистикою, яка говорить, що 10 тис. дітей вмирають від голоду кожного дня по всьому світі. Є так багато дітей, які плачуть, бо вони голодні. У середу на загальній аудієнції тими днями стояла молода мати за одним з бар’єрів з дитиною, якій було всього кілька місяців. Дитина виплакала усі очі на той час як я проїжджав повз. Мати голубила її. Я сказав їй: «Пані, я думаю дитина голодна». «Так, мабуть, вже час», - відповіла вона. «Прошу, дайте їй їсти!», - сказав я їй. Вона соромилася і не хотіла годувати грудьми дитину у громадському місці, у той час як Папа проїжджав. Я хочу сказати те саме людству: «Дайте людям щось поїсти!» Та жінка мала молоко для своєї дитини; ми маємо достатньо їжі у світі, щоби нагодувати кожного. Якщо ми будемо працювати з гуманітарними організаціями і будемо здатні усі разом не марнувати їжу, посилаючи її натомість тим, хто її потребує, ми могли б зробити так багато у вирішенні проблеми голоду у світі. Я хотів би повторити людству те, що я сказав тій матері: «Дайте їжу тим, хто голодний!» Нехай надія і ніжність Різдва Господнього струсить нашу байдужість».

 

Деякі уривки в «Evangelii Gaudium» спричинили критику ультра консерваторів у США. Що Ви, як Папа, відчуваєте після того як Вас назвали «марксистом»?

«Марксистська ідеологія неправильна. Але я зустрічав багато марксистів у моєму житті, які є хорошими людьми, тому я не відчуваю себе ображеним».

Найбільш вражаючим моментом адхортації був той, де йдеться про економіку, що «вбиває»…

«У адхортації немає нічого чого б ви не змогли знайти у соціальній доктрині Церкви. Я не говорив з технічної точки зору, те, що я намагався зробити, це показати картину того, що відбувається. Єдиною конкретною цитатою, яку я використав, була стосовно «просочування теорій», які припускають, що економіка зростає, заохочена вільним ринком, неминуче досягне успіху, щоби принести більшу справедливість і соціальну інтеграцію у світ. Обіцянка була про те, що, коли склянка повна, решта буде переливатися на користь бідним. Але що трапляється натомість, чи ця ситуація з повною склянкою магічним чином не стає більшою і нічого не дістається бідним. Це було єдиним посиланням на конкретну теорію. Я не говорив, повторюю, з технічної точки зору, але з погляду соціальної доктрини Церкви. Це не означає бути марксистом».

Ви оголосили «навернення папства». Чи конкретний шлях зявиться після Вашої зустрічі з православними патріархами?

«Йоан Павло ІІ ще більш явно говорив про шлях здійснення примату, який відкритий до нової ситуації. Не тільки з точки зору екуменічних відносин, але й також з погляду відносин з Курією і локальними Церквами. Протягом цих перших дев’яти місяців я зустрівся з багатьма православними братами: Варфоломієм, Іларіоном, богословом Зізіуласом, коптом Товардосом. Останній є містиком, він заходить у каплицю, знімає взуття і йде молитися. Я відчував себе їхнім братом. Вони мають апостольське наступництво; я отримав їх як братів єпископів. Боляче, що ми не можемо здійснювати разом Євхаристію, але є дружба. Я вірю, що наш майбутній шлях полягає у наступному: дружба, спільна справа і молитва за єдність. Ми благословляємо один одного; один брат благословляє іншого, одного брата звати Петро, а інших Андрій, Марко, Тома…».

Чи християнська єдність є пріоритетом для вас?

«Так, для мене екуменізм є пріоритетом. Сьогодні існує екуменізм крові. У деяких країнах вбивають християн за те, що вони носять хрест, або мають Біблію, і перед тим, як вбити, вони не питають чи вони є англіканцями, лютеранами, католиками, чи православними. Їхня кров змішана. Для тих, хто вбиває, ми християни. Ми об’єднані по крові, хоча ще не встигли зробити необхідних кроків до єдності між нами, але, можливо, що час ще не прийшов. Єдність це дар, про який ми повинні просити. Я знаю одного парафіяльного священика у Гамбурзі, який займається беатифікаційною справою священика, якого фашисти стратили на гільйотині за те, що він навчав дітей катехези. За його словами, у списку засуджених був лютеранський пастор, який був вбитий з тієї ж причини. Їхня кров була змішана. Цей парафіяльний священик розповів мені, що він приїхав до єпископа і сказав йому: «Я продовжуватиму справу, але обох випадків, не лише католицького священика». Ось що таке екуменізм крові. Він продовжує існувати; вам лише потрібно читати газети. Ті, хто вбиває християн, не запитують посвідчення особи, щоби дізнатися, у якій Церкві ви були хрещені. Ми маємо взяти ці факти до уваги».

У Апостольській адхортації Ви закликали священиків до розсудливого і сміливого пастирського вибору щодо таїнств. На що Ви посилалися?

«Коли я говорю про розсудливість, я не думаю про це з точки зору, яка послаблює, але як про чесноту лідера. Розсудливість це чеснота уряду. Так, як і сміливість. Один повинен правити з сміливістю і розсудливістю. Я говорив про хрещення і причастя як духовну їжу, яка допомагає людині йти далі; це повинно розглядатися як засіб, а не як приз. Деякі одразу ж думають про таїнства для розлучених, які знову ввійшли у шлюб, але я не посилався ні на які конкретні випадки; я просто хотів вказати на принцип. Ми повинні намагатися сприяти вірі людей, а не контролювати її. Минулого року в Аргентині я засудив ставлення деяких священиків, які не хрестили дітей одиноких матерів. Це хворий менталітет».

А як щодо розлучених і знову одружених?

«Відлучення від причастя розлучених людей, які вступили у повторний шлюб не є карою. І важливо пам’ятати це. Але я про це не говорив у адхортації».

Чи буде це питання розглядатися на наступному Синоді Єпископів?

Синодальність Церкви є важливою: на консисторії у лютому ми обговоримо шлюб у цілому. Ці питання також будуть розглянуті на Надзвичайному Синоді Єпископів у жовтні 2014 року і знову на Звичайному Синоді наступного року. Багато елементів буде розглянуто більш детально і уточнено у ході сесій».

Як йде робота Ваших восьми «радників» стосовно реформи Курії?

Багато ще маємо зробити. Ті, хто хотів внести пропозиції або надіслати ідеї, вже зробили це. Кардинал Бертелло зібрав думки усіх ватиканських дикастерій. Ми отримали пропозиції від єпископів з усього світу. На останньому засіданні вісім кардиналів сказали мені, що прийшов час для конкретних пропозицій і на наступному засіданні у лютому вони представлять мені свої пропозиції. Я завжди присутній на засіданнях, за винятком ранків у середу, коли відбувається загальна аудієнція. Але я не виступаю, я завжди слухаю і це йде мені на користь. Кілька місяців тому літній кардинал сказав мені: «Ви вже розпочали реформу Курії з щоденних Мес у Будинку святої Марти». Це змусило мене замислитись: реформа завжди починається з духовних і пастирських ініціатив перед структурними змінами».

Якими є правильні відносини між Церквою і політикою?

Ці відношення повинні бути і паралельними, і сумісними одночасно. Паралельними, тому що кожен з нас має свій власний шлях, яким має іти, і різні завдання. А суміжними лише у тому, щоби допомагати іншим. Коли відносини спочатку стають сумісними, без людей, або не беручи до уваги людей, це те, коли зв'язок з політичною силою є сформований, ведучи Церкву до гниття: бізнес, компроміси… Ці відношення мають відбуватися паралельно, кожен своїм методом, завданнями і покликанням, сходячись лише на загальному благу. Політика є благородною; це є одна з найбільших форм благодійності, як говорив Павло VI. Ми заплямували її, коли змішали з бізнесом. Відносини між Церквою і політичною силою також можуть бути пошкодженими, якщо загальне благо є не єдиною спільною точкою».

Чи можу я запитати Вас, чи Церква матиме жінок кардиналів у майбутньому?

«Я не знаю звідки виникла ця ідея. Жінок у Церкві повинні цінувати, а не „клерикалізувати”. Хто думає про жінок кардиналів, той трохи страждає клерикалізмом».

Як відбувається очищення Інститут релігійних справ?

«Представники комітету зробили великий прогрес. Moneyval надав нам позитивний рапорт і ми на правильному шляху. Що стосується майбутнього ІРС, побачимо. „Центральним банком” Ватикану, наприклад, призначено APSA (Адміністрація з церковного майна Святого Престолу). ІРС був створений, аби допомагати з релігійними справами, місіями і бідними Церквами. Потім він став тим, чим є зараз».

Чи могли б Ви уявити ще рік тому, що святкуватимете Різдво 2013 року у базиліці святого Петра?

«Абсолютно ні».

Чи Ви очікували, що будете обраним?

«Ні, я не очікував цього. Зі зростанням голосів я жодного разу не втратив свого миру. Я залишався спокійним. І цей мир все ще тут, я вважаю це даром від Господа. Коли закінчилася фінальна скрутинія, мене попросили стати посередині Сикстинської капели і запитали чи я приймаю. Я сказав, що приймаю, і тоді обрав собі ім’я Франциск. І лише тоді я відійшов. Мене відвели до іншої кімнати, щоби переодягнутися (у мою рясу). Тоді, перед тим як виступити публічно, я став на коліна, щоби помолитися кілька хвилин у Паулінській каплиці з кардиналами Валліні і Хуммес».

Джерело: www.catholic-media.org


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць