Паломництво до Люрду (частина четверта) | Католицький Оглядач 
Паломництво до Люрду (частина четверта)
  • Срд, 14/02/2018 - 11:46

Другий день в Люрді. Ранок нас зустрічає густим багатим снігом. Після сніданку йдемо до санктуарію на Службу Божу. Людей значно менше на вулицях, аніж їх було вчора, коли святкувалося Свято Богородиці Люрдської.

Наближаємося до входу на подвір’я санктуарію. Дорогу нам, як і вчора, перегороджують бетонні блоки. Коли я кілька років тому був в Люрді, їх там не було. Проте, вчора вони тут були. Просто я не звернув увагу на них. І щойно сьогодні до мене дійшло, що то за бетонні блоки на кожному з входів у санктуарій. Це – антитерористичні загородження. Прикро. Прикро, що в Європі ми, католики, мусимо захищатися від ісламістів, як в часи Карла Мартела чи Яна Собєського. Тільки з тією різницею, що тоді ворог нападав відкрито, а тепер – підступно, таємно, зі засідки. Колись європейці були єдині в обороні своєї свободи і культури, а тепер ліваки, ліберали та інша дивовижна публіка підспівують вимогам тих, хто би хотів в Європі запровадити шаріат.

Сьогодні маємо Службу Божу в каплиці св. Івана Віянея, пароха  Арсу. Наша невелика група - вже майже як одна велика родина, зібрана коло Божого Престолу. І починаєш розуміти: ми – католики – це велика Божа родина. Часами сварлива і галаслива, але, попри це, завжди готова оборонити свою віру і свою Церкву, якби то часом не виглядало протилежно. Ми можемо критикувати своїх священиків, єпископів, навіть папу. Але ніколи це не дозволимо робити іншим, тим, хто не належить до нашої родини. Наша єдність є, насправді, багато глибшою, аніж проста людська єдність. Нас об'єднує наш Небесний Тато, наша земна Мати – Церква, наша Небесна Мама – Пречиста Діва Марія, наш брат і Господь – Ісус, який об'єднує нас не тільки в Хрещенні, але й в Євхаристії.

Закінчилась Служба Божа і перестав падати сніг. Йдемо до базилік. Верхня базиліка Непорочного Зачаття і здалека, і зблизька, ззовні та зсередини вражає своєю величчю. Нижня базиліка Вервички просто залишає у повному шоці своєю красою і величчю. Мозаїки, що зображують таїнства Вервиці, як згуснутий екстракт Євангелії, промовляють, здається і до найтвердіших сердець, у яких залишилась хоч краплина розуміння краси.

А тим часом на дворі засніжені Піренеї творять неймовірно величний фон, на якому центральні Люрдські базиліки виглядають ще величнішими.

Залишаємо санктуарій і спускаємось до млина, у якому побачила світло дня Св. Бернардета Субіру – дочка мельника. Саме її з'являлась Богородиця у Люрді.

Сам млин уже не робочий. Але здається, що Він зберігає дух того часу. Дух ХІХ століття, коли французькі католики опинились у масонській державі, що була налаштованою проти них.

Після так званої великої французької революції, яка знищила інтелектуальну й культурну еліту Франції, яка пролила ріки крові французьких католиків, Католицька Церква у Франції, за винятком короткого періоду бурбонської реставрації та періоду правління Наполеона ІІІ, була цілковито витіснена з суспільного простору й перебралася мешкати у французьку родину.

Такою родиною була й родина Субіру. Родиною, в якій мешкала Церква. Родиною, яка старалася жити свою католицьку віру. Родиною, хоча й вбогою, проте - багатою. Багатою вірою й родинним теплом. І млин це доволі живо свідчить нам.

Після відвідин млина піднімаємось вуличкою  догори і прямуємо до «кашо» - так в місцевій говірці називають тюрму. Саме так. Десь коли Бернардеті було десять років, її сім'я потрапила в складне економічне становище. Після поневірянь сім'я Собіру опинилася в колишній тюрмі, від якої навіть влада відмовилася, як від тюрми - така вона була волога.

Саме поки родина Субіру жила у цих нелюдських умовах, розпочались указання  Пречистої Діви Марії Бернардеті на березі річки Ґави. Ці указання Богородиці направду дали сучасному католицтву свою печать.

Без Люрду важко собі уявити настільки широке розповсюдження в католицькому світі побожності Богородичної Вервиці. Без Люрду важко уявити собі процвіт народної побожності, який зберіг Церкву в ХХ столітті серед жахіть тоталітаризмів, що заливали усю Європу кров’ю.

Після тюрми прямуємо до парафіяльної церкви, у якій збереглася хрестильниця, в якій було охрещено св. Бернардету. Однак, як виявилось, церква чомусь закрита. Тому, прямуємо до лікарні, у якій св. Бернардета допомагала піклуватися про хворих та де в лікарняній каплиці вона прийняла Перше Святе Причастя.

Втаємничене життя повне самозречень. Бернардета ховалася від людей. Вона не хотіла слави, почестей, легкого життя. Марія їй не обіцяла легкого життя на цім світі, а – вічне спасіння. Наскільки це відмінно від того, що відбувається на деяких місцях, що сливуть в забобоннім народі, як місця об’явлень Богородиці.

З позиції біля лікарні гарно видно Люрдську фортецю – одну з оборонних точок Карла Великого перед іспанськими маврами.

Спускаємося назад до санктуарію, перед тим витративши час на обід.

Після обіду – Хресна дорога. Роздуми над терпіннями Спасителя і Його Пресвятої Матері. Саме тут лежить фундамент католицького розуміння людського достоїнства, розуміння потреби любові й місії. Адже усі ці жахи Христос перетерпів заради кожної, окремо взятої людини. Кожна людина – неповторна, унікальна особистість, за яку заплачено неймовірну ціну – Страждань та Смерті Сина Божого! Світ, що відкинув Бога, але заходиться в істериці довкола оборони вигаданих ним же ж свобод, прав і достоїнства людини, спустив людське достоїнство так низько, що часи поганського Риму видаються часами, в яких людське достоїнство стояло на завидній висоті. Адже, як ніколи до тепер в історії, людську особу зруйновано, деградовано до рівня предмету наживи й задоволення власних потреб. Насправді, відкинувши Бога, світ відкинув і саму людину.

Після Хресної Дороги – відвідини печери указань. У цій печері, дещо приховано від людських очей, б’є чудотворне джерело. В часі указань Марія попросила Бернардету вмитися в джерелі. Однак вона знайшла там тільки трішки болота, розкопавши яке, Бернардета знайшла трішки води, добряче забрудненої болотом. І лише трошки згодом звідти забило джерело чистої води, якій Богородиця обіцяла чудотворну силу.

Складається вражіння, що цим джерелом Небо нам хоче дати урок для нашого життя. Ми – католики, часто виглядаємо як болото серед сухої землі невірства й безбожності. Але ми покликані з Божою допомогою очищувати себе від всякого зла, щоб ріки води живої потекли із нас в життя вічне, напуваючи спраглу Бога землю цього світу. І так як це джерело, приховане від сторонніх поглядів, так і наша молитва, наша праця над собою мають бути прихованими від інших, але давати плоди – діяльність на поширення Царства Божого у цьому світі.

Вертаючись до готелю, не перестаєш подивляти велич усього того, що тут відбулося. І тут пригадується, що тіло св. Бернардети нетлінне. Так, ніби вона усе ще має нам багато чого сказати.   

о.Орест-Дмитро Вільчинський

 

 

 

 

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць