Паломництво до Люрду (частина сьома)
  • Нед, 18/02/2018 - 11:33

Загреб. Ранок зустрічає сонцем, але й морозом. Швидкий сніданок і машина вже везе мене в аеропорт. Доволі скоро переходжу всі контролі й опиняюся в залі очікування. Літак вже стоїть. Чекає нас. Переді мною залишився останній етап паломництва – повернення додому.

Каже антропологія, що людина, повертаючись з паломництва, носить з собою якісь предмети, щоб принести у своє щоденне життя, в своє помешкання часточку святості місця, до якого звершувалося паломництво. Везу і я часточку Люрду додому – три літри люрдської води.

Пригадую собі, що колись цьоця Ганя – рідна сестра мого прадіда оповідала про конкретний випадок оздоровлення, що стався в Золочеві. Нажаль, я забув ім’я і прізвище особи, з якою це сталося. Цьоця повідала, що була дівчина в Золочеві, яка хорувала на ноги – не могла ходити. Але вона від когось чула, що Марія, об’явишись у Люрді подарувала людям джерело, з якого б’є вода, що оздоровляє від різних хворіб. Та дівчина написала до Люрду і їй прислали маленьку флящинку з Люрдською водою. Там було так мало тої води, що вистарчило но на то щоб посмарувати ноги. Коли вона посмарувала ноги тою водою, то на другий день встала з ліжка. Ту саму люрдську воду везу додому.

Кажуть, що вода ця пройшла багато різних досліджень і вчені констатували, що ця вода сама по собі не є надзвичайною – звичайна питна вода, яка своїм складом не відрізняється нічим від інших вод в околиці Люрду. Отож, її чудотворний характер не в її фізико-хімічних властивостях, а в обітниці, яку дала Мати Царя Царів.

Ми часто забуваємо, що Ісус з Назарету – законний цар Ізраїлю, помазаний Богом Месією. А це не дає нам до кінця збагнути роль Богородиці. В ізраїльській монархії, як зрештою і в усіх близькосхідних монархіях того часу, цариця-мати мала неймовірно велику владу – цар їй не міг відмовити. Сам її титул у семітських мовах - Ґибара – та що робить великим, вже багато говорить. Нагадаймо собі, як приклад, випадок коли мати царя Шломо (Соломона) Батшеба (Ветсавія), після його возсідання на ізраїльський трон прийшла до нього:

«Як же ввійшла Ветсавія до царя Соломона, щоб говорити з ним про Адонію, цар підвівся, вийшов їй назустріч, вклонився перед нею та й сів на своєму престолі. Поставлено ослін і для царевої матері, і вона сіла з правого боку в нього, каже: «Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов мені» І відповів їй цар: «Скажи лиш, мамо моя, я певно не відмовлю» (1 Цар. 2,19-20).

Якщо Ісус – Цар, а Його Мати – Цариця-Мати, то висновок: Він не відмовить Їй ні в чому, чого б Вона не попросила. Тож, не варто це забувати. Хорватські паломники до Люрду часто розповідають історію про зцілення в Люрді одного американця (наскільки правдиве це передання не берусь судити, але важна суть цього передання). Кажуть, що один молодий американець, що від народження страждав різними хворобами, які прикували його до інвалідного візка, а яким не було ліку, приїхав до Люрду в надії на оздоровлення. Цей хлопчина вірив, що буде оздоровленим в часі Євхаристійної процесії, які відбуваються в цьому санктуарії. І ось процесія. Священик несе Найсвятіші Тайни. Проходить один раз з ними – нічого. Проходить другий раз – нічого. Проходить третій раз… Нічого! Тоді американець у розпачі закричав: Ісусе, якщо не оздоровиш мене, то я на Тебе пожаліюся Твоїй Мамі. Цього ж моменту він був зцілений.

Так таки так. До цієї історії можна придертися. І я певен, що мудрі кабінетні богослови з великим красномовством та ерудицією пояснять усю неправильність вчинку того американця. Але у даному випадку, хіба було неправильно навіть перед самим Царем покликатися на законний характер Його влади і відкликатись на Царицю-Матір?

З Люрдом в моєї родини особливий зв'язок. Колись, коли моїх вивезли «визволителі» на Сибір, пані Ґєня прислала моїй бабці ґіпсову фіґурку Люрдської Богородиці. І хоча ця фіґурка вже доволі знищена, якось рука не піднімається віддати її кудись на реставрацію. Ось так і зберігається вона, як родинна реліквія.

Але треба йти до літака. Літак набирає висоту і тут його починає трясти. Зимою це часто буває на рейсі Загреб – Відень. Особливо біля Загребу, де гора Медведніца створює специфічні повітряні потоки, також і біля Відня, коли літак летить над озером Нойзідлер Зее. Оскільки я вже це знаю, то я собі спокійно продовжую читати, вірніше вже вдруге перечитувати «Володар світу». Проте, між іншим зауважую, що частина пасажирів явно занепокоєна. Нарешті, мій сусід не витримує: «Так трясе, а ви такі спокійні. Ви думаєте з нами все буде гаразд». Відриваюсь від читання: «Так. Не переживайте, зимою такі речі тут часто відбуваються». Сусід трохи заспокоюється. А я роблю вигляд, що продовжую читати. Насправді, поринаю в думки.

Як легко людині відчути свою крихкість у цьому житті. Досить, щоб літак не сильно потрясло. Міс сусід переживає, а я – спокійний. Спокійний бо маю досвід таких трясок. Хоча ж, насправді, я не знаю – цього разу все обійдеться, чи все ж таки ми впадемо. Не знаю, але спокійний, бо вірю, що літак не впаде. Вірю. Вірю бо маю досвід. Здається, що людині все ж таки потрібен якийсь досвід, щоб вірити. Хоч мінімальний досвід Бога. Думаю, що кожній людині такий досвід дається. Інакше б не була віра чимось, що нам дане, як заповідь. Бог не дає людині заповідей, яких би вона не могла виконати. Просто, здається, люди, які не вірять в Бога, ігнорують такий досвід, пояснюючи собі його на основі своїх ідеологічних матриць. Але скільки людей вірить в Бога, але не вірять Богові!

Політ порівняно короткий, яких 40 хвилин. І ось – Віденський аеропорт. Поки йду до ґейту. Якось не маю потреби сьогодні никатись по аеродрому. Купив собі води, знайшов на табло номер ґейту й сунуся туди. Натикаюся на скриньку Віденського Карітасу для пожертв. Церква в Австрії та Німеччині має гроші і то не малі.

 

 

Має і допомагає багатьом у світі. Скарбниці їх наповнені грошима, але церкви ненаповненні вірними… Та й кого може потягнути Церква, яка вважає гендеризм нормальною річчю, яка виступає з ініціативою благословення для одностатевих пар? Багато хто хотів би таку Церкву бачити і в Україні. Багато хто працює на цьому. Але перетворення Церкви на харитативну організацію хіба це не створення антицеркви? Напевно би Христос тепер сказав: «горе вам фарисеї, ви що даєте пожертви і допомагаєте бідним, але відкинули заповіді Божі. І допомагати бідним потрібно, але і Божих заповідей дотримуватись!».

Маю трохи часу. Знову відкриваю Бенсонового «Володаря світу». Цю книгу я прочитав десь на самому початку 90-х, як тільки вийшло її перше видання хорватською. Книга справила на мене велике вражіння, проте, видавалася якимось анахронізмом, що автор, фактично, звинувачує комуністів у підготовці приходу антихриста. Зрозуміло, що автор, який писав початком ХХ століття не міг передбачити, що комунізм впаде, так і не підкоривши усієї Європи та що соціалізм не стане панівним в Америці.

Проте, як це не дивно, але комунізм ожив буквально у нас на очах, ожив у формі гендеризму, який є його законнонародженою дитиною. А сучасні ліберали в Європі чи демократи в Америці, хіба це не чистої води соціалісти? Хіба міг побожний священник початком ХХ століття навіть подумати, що будуть в Церкві священики, єпископи, навіть кардинали, які будуть оправдовувати розводи, аборти, содомію, відкидання Божественного акту творіння через оправдання гендеризму? Навіть років так 20 тому, такі речі виглядали повністю нереальними.

І ось, нарешті, виліт з старої імперської столиці. Літак стрімко набирає висоту і за півгодини ми вже над горами. Що це? Літак потрапляє в турбулеції. Нагадалося як кілька років тому в подібній ситуації при перельоті з Відня до Львова, коли літаком почало трусити, маленький хлопчик 4-5 років на весь голос спитав маму: мамо, а шо то ми вже на українські дороги приїхали? Половина літака зайшлася реготом. Стюардеса, з якою я кілька хвилин перед цим перекинувся кількома словами, підійшла до мене: «Пане, що сталося? Чому вони так сильно сміються?» Я спробував їй пояснити ситуацію, але зрозумів, що вона мене не зрозуміла. Пан, який сидів поруч, на німецькій спробував пояснити пані стюардесі причину сміху частини пасажирів, але, наскільки я зрозумів з побаченого, йому це не вдалося. Очевидно, австріянці, яка, скоріше за все, ніколи не була на українських дорогах важко було зрозуміти, як то на дорогах можуть бути такі ями від яких автівкою постійно трясе. Якщо вони не розуміють таких простих речей, то як вони можуть зрозуміти реальність небезпеки, яка загрожує від Московщини?

Прилітаємо до Львова. Львів зустрічає сльотою. Тепер – повернення до Золочева. Богу дякувати, дорога не в такому стані, як колись її описав хлопчик в літаку Австрійських Авіаліній по дорозі в Україну.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць