19 липня 64 року по Р.Х., під час правління імператора Нерона, місто Рим охопила пожежа. Шість днів вирував, від підніжжя Палатинського пагорба до передмість. Щоб зупинити поширення вогню, довелось знести кілька кварталів.

Причину виникнення пожежі так і не виявили, але вважали, що це був підпал. З чуток, сам Нерон наказав своїм слугам підпалити місто. У той момент Нерон перебував у Антіумі і протягом трьох днів, незважаючи на термінові донесення, не видав жодного наказу, і тільки після закінчення цього терміну він повернувся в столицю, де з вежі Маценас (Macaenas) оглядав палаюче місто.

З причини зростання чуток серед збуреного населення, позбавленого притулку і їжі, а також через страх перед виникненням бунту, Нерон був змушений вжити певні заходи. Імператорські сади були відкриті для прийому погорільців, зводилися тимчасові споруди, була налагоджена роздача їжі, а для того, щоб відвести від себе гнів і обурення народу, він оголосив винуватцями всього християн.

Після цього почалися жорстокі переслідування. Він скерував на них не лише свою жорстокість, але і лють натовпу. Тацит так пише про це: «Вони вмирали в муках, і ці муки були отруєні образою і осміянням. Деяких розпинали на хрестах, на інших вдягали шкури звірів і віддавали на розтерзання собакам, а інших обливали горючими матеріалами і підпалювали як смолоскипи, щоб освітити нічний морок.» Не часто світ ставав свідком такого жаху, коли сади Нерона палали пекельним вогнем.

Скільки християн було замордовано в ті часи підрахувати неможливо. Відомо лише, що на спорожнілих вулицях серед руїн на християн полювали, як на щурів. Це були ночі жаху і дні, коли ніхто не міг довіряти своєму сусідові.

Джерело: http://catholicencyclopedia.in.ua