«Блаженна Йосафата була тихою будівничою, а блаженна Тарсикія отримала постріл у голову лиш за те, що була монахинею»: в Римі відзначили річницю візиту папи до України
  • Втр, 29/06/2021 - 19:03

27 червня, у двадцяту річницю візиту святого папи Іван Павла ІІ до України та проголошення ним двадцяти семи новомучеників УГКЦ, парафіяни прокатедрального собору Святої Софії в Римі зібралися, аби помолитися Божественну Літургію перед мощами блаженних Йосафати Гордашевської і Тарсикії Мацьків.

 

Участь у богослужінні взяли духовенство собору та сестри служебниці, засновницею Згромадження яких і є блаженна Йосафата.

Чи думала блаженна Йосафата, що головний осередок сестер служебниць буде не в Жужелі, а в Римі?

Під час проповіді після євангельського читання о. Дмитро Кудін, сотрудник прокатедрального собору, зауважив, що життєве кредо блаженної Йосафати було “виховувати серце народу і служити там, де є найбільша потреба”. Як відомо, черниця  народилася у Львові в 1869 році в українській незаможній родині, де було ще восьмеро дітей. Тоді майбутня сестра служебниця називалася Михайлиною. З молодого віку вона плекала християнські чесноти. Увесь свій вільний час проводила в молитві або навчала дівчат катехизмових правд. У 1892 році сестра разом із о. Єремією Ломницьким  і о. Кирилом Селецьким заснували в Жужелі, що на Львівщині, першу спільноту Згромадження сестер Непорочної Діви Марії.

У 2001 році святий папа Іван Павло II під час Чину беатифікації сказав про неї так: «Вона своєю щоденною і вірною самовідданістю йшла за Христом, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких, не позбавлених страждання, ситуаціях. У надзвичайний спосіб вона зуміла втілити Євангеліє в своє щоденне життя». Чому вона стала блаженною, адже вона не померла мученицькою смерті? Бо щодня жила Євангелієм і через її приклад кожен із нас може стати святим. «Я завжди всім розповідаю про картину, яку бачив в монастирі сестер в Києві, на якій була зображена сестра Йосафата зі своїми послідовницями. На картині видно, що на столі була лише курка і більше нічого. Хтось її їм приніс, але спільнота настільки була бідною, що не було навіть приборів для їжі. Напевно, Йосафата переживала за побут черниць, а також за сприйняття новозаснованого монашого Згромадження серед людей. Але довіра до Бога допомогла їй розвити спільноту, які існує і по сьогодні на різних континентах світу», - додав проповідник. Служебниці, як колись, так і тепер виконують апостольське служіння, опікуючись недужими, засновуючи дитячі садочки, навчаючи молодь і старших, дбаючи про охайність і красу храму, шиючи церковні ризи. «Навіть під час пандемії коронавірусу сестри щодня вже більше року моляться Молитву на вервиці за її подолання. Вони й самі пережили цю хворобу в монастирі в Римі», - продовжив о. Дмитро. Сестра Йосафата була тихою будівничою, яка молилася, просила в Бога мудрості і отримала вічне життя. «Це їй допомогло розбудувати Згромадження і через своїх послідовниць вона є шанованою в світі. Сьогодні в нас є ікона з мощами блаженної Йосафати, яка об’їздила цілий світ і перебуває в Римі. Чи думала вона колись, що головний осередок сестер буде не в Жужелі, а в Римі? Напевно, ні. Засновуючи добру справу, Бог завжди допомагає її поширити, помножити», - підкреслив молодий священник.

Отець Василь Ілик, який кілька днів тому захистив докторську дисертацію в Папському салезіанському університеті на тему «Святий Йосафат у документах Римських пап від Урбана VIII до  Пія XI. Історичний та філологічний аналіз»,  з чим його вітали після богослужіння, теж засвідчив духовність блаженної Йосафати: «Перед своїм захистом я телефонував сестрам служебницям, прохаючи їх про молитву за захист моєї докторської дисертації. Завжди відчуваю силу і допомогу від блаженної Йосафати! Для мене найважливішим є моє служіння в цьому соборі щонеділі як сповідника. Кожен із вас для мене є частиною життя і кожного разу, коли я йду до сповідальниці, відчуваю, що Бог хоче, аби я тут був».

Сестра служебниця Емілія Вандич наприкінці розповіла про життя блаженних Йосафати Гордашевської і Тарсикії Мацьків. «У нашому монастирі в Римі є постуляційний центр, куди люди надсилають різні свідчення за вислухані молитви через посередництво блаженної. До нас приходять листи не лише з країн, де є сестри, а й з інших куточків світу. До прикладу, останній лист із Філіппін: люди дізналися про те, що є така блаженна, яка зцілює хворих, заступається за узалежнених людей і вони попрохали наших молитов, мощів, реліквій», - розповіла черниця. Нещодавно сестри служебниці отримали свідчення із Шотландії від українки, яка молилася  Молитву на вервиці онлайн за звільнення від алкогольної залежності свого чоловіка. Вона засвідчила, що вже цілий рік її чоловік не вживає алкоголю. «Учора ми отримали ще одне свідчення від жінки, яка молилася за доньку, у якої не було дітей. Вони разом молилися вервицю онлайн разом із нами, яку ми провадимо вже більше року, і вчора в цій сім’ї народився хлопчик. І таких свідчень є багато. Ці блаженні присутні серед нас, насамперед щоб ми, дивлячись на їх життя, наслідували їх віру. Кожному з нас на місці праці і служіння, напевно, є непросто. Ці наші блаженні, які сьогодні перебувають серед нас, і всі інші новомученики показують нам приклад того, що з вірою в Христа можна вистояти до кінця», - пояснила вона.

Блаженна Тарсикія Мацьків отримала постріл в голову тільки через те, що була монахинею

Сестра Тарсикія Мацьків була вбита у двадцять п’ять років, тільки через те, що була монахинею. Вона народилася в тому ж році, що й блаженна Йосафата відійшла до вічності, у 1919-му. Сестри часто кажуть, що сестра Тарсикія була духовною донькою блаженної Йосафати. Вони вважають її послідовницею, вірною Христові, аж до пролиття крові. Майбутня черниця, тоді ще Оля, вступила  до Згромадження в 1938 році і, попри те, що була вихована в християнській родині, її мама була проти цього. Та покликання йти за Христом в ній зростало. Її сучасниці нині пригадують  блаженну Тарсикію як дуже привіту особу, яка завжди мала про що поговорити і була прихильною до всіх.

«Незадовго до смерті вона склала приватну обітницю на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика, у якого сповідалася, що хоче віддати своє життя за Церкву і за навернення країни-агресора. Вона це носила у своєму серці і Бог прийняв її жертву», - розповіла с. Емелія Вандич. У її життєписі є багато листів до батьків, у яких вона писала не лише про себе. Вона, євангелізуючи, розповідала їм про те, як добре бути з Богом. «Життя наше – це безнастанна боротьба серед хрестів і страждань, звідки виростають душі геройські, шляхетні», – так вона писала в одному із листів до своїх батьків. 17 липня 1944 року радянські війська наступали на Червоноград, тоді ще  Кристинопіль.  Сестри були в пивниці, переховуючись від цього. Наступного дня, 18 липня, у їх двері задзвонив дзвінок. Сестри подумали, що то священник прийшов служити Літургію. Двері мала відчинити інша сестра, але тоді вікрила с. Тарсикія. Вона отримала постріл у голову і впала. Її застрелили тому, що вона була монахинею.

«Просімо в наших блаженних витривалості для нас в нинішніх обставинах. Коли ми маємо таких свідків, що стоять за нами, не біймося, бо вони завжди поруч і запрошують нас бути відважними перед викликами сьогодення», - завершила с. Емілія.

Наприкінці віряни помолилися Молебень до новомучеників УГКЦ, після якого відбулося  благословення мощами блаженної Йосафати всіх вірних.

Руслана Ткаченко для пресслужби релігійного товариства «Свята Софія»


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць