Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 25 жовтня 2016 року у костелі Святого Олександра у Києві взяв участь у Богослужінні у день 70 роковин ліквідації Вірменської Католицької Церкви в Україні.

Під час проповіді до вірних Глава Церкви відзначив, що в цей день зібралися довкола Божого престолу, аби згадати наших братів і сестер у Христі, які засвідчили світові присутність Царства Небесного серед них у їхній спільноті. «Ми сьогодні згадуємо сумну подію – 70 років ліквідації Вірменської Католицької Церкви в Україні. Ми згадуємо сьогодні наших братів і сестер у Христі, які справді стали свідками Живого Бога і насінням Царства Небесного в цьому бурхливому неспокійному світі», – зауважив Предстоятель.

Він пригадав, що місто Львів до Другої світової війни було унікальним містом у всій Європі, в якому разом служили Богові і Божому народові три Католицьких митрополити: митрополит Візантійського обряду, митрополит Латинського обряду і митрополит Вірменського обряду.

«Ми знаємо, – розповів Блаженніший Святослав, – що вірменська католицька громада Львова славилася на всю Європу багатством своєї культури, свого духовного життя, глибиною богословської і філософської думки, активністю в суспільному житті України в тих роках, особливо на початку ХХ століття».

…Сьогодні маємо можливість читати в документах архіву СБУ, що відповідно до донесень НКВДистів вони вважали завершеним ділом ліквідації Вірменської Католицької Церкви арешт духовенства і закриття парафії у Львові. «До репресій на релігійному ґрунті був доданий ще один нелюдський репресивний механізм. 75% вірмен Галичини було виселено до Польщі. Решта 25 відсотків, які відмовилися виїжджати зі своєї рідної землі, було репресовано і розсіяно по Сибіру...» – розповів Блаженніший Святослав.

25 жовтня виповнюється 70 років одному юридичному акту. Саме 25 жовтня окремим документом Ватиканської курії було скасовано окремі структури Вірменської Католицької Церкви у Польщі. А тих вірних ВКЦ, які були розсіяні по цілій Польщі було передано пастирській опіці римо-католицьких єпископів. Тож 25 жовтня історики вважають Днем поминання мученицького страдницького шляху Вірменської Католицької Церкви України.

«Сьогодні, – сказав Глава УГКЦ, – ми дякуємо братам і сестрам вірменської громади, які зуміли зберегти свою віру в нелюдських обставинах. Сьогодні поминаємо усіх невинних жертв тоталітарних режимів і комуністичних репресій. А особливо ми дякуємо їм за свідчення своєї віри. За те, що своїм життя і своєю смертю вони засвідчили, що Царство Боже є між нами. Бо Церкву не можливо ліквідувати. Сила Божа є сильніша за будь-які людські змагання і плани».

«Складаємо співчуття нашому братньому вірменському народові. Дякуємо за вашу багаторічну присутність і вашу багаторічну історію на українській землі», – додав на завершення Блаженніший Святослав.

Департамент інформації УГКЦ

Додаток:

Вірменська Католицька Церква в Галичині сягає своїми коренями унії галицьких вірмен з Римським Апостольським Престолом з другої половини XVII століття. Станом на 1939 рік ВКЦ в Західній Україні нараховували 5300 вірних та 8 церковних громад, які були поділені на 3 деканати та які обслуговувало 19 священиків.

Напередодні Другої світової війни помер архієпископ Йосиф Теодорович, нового призначити не встигли. Обов’язки предстоятеля виконував генеральний вікарій Діонісій Каєтанович. У 1939-45 рр. Церква значно ослабла: у результаті воєнних дій, німецького, а згодом і радянського терору чисельність духовенства зменшилася наполовину. 1940 року було заслано в Сибір близько 2500 вірмен-католиків Львівської архієпархії.

Під час німецької окупації кількох священиків була заарештовано і знищено нацистами за підозрою в співпраці вірмен із польським рухом опору та переховування євреїв. Зокрема Діонісія Каєтановича врятував з німецького арешту Митрополит Андрей Шептицький, який вніс за нього велику грошову заставу.

Натомість радянська влада, яка повернулася в Галичину, 27 листопада 1945 р. заарештувала Адміністратора архієпархії о. Діонісія Каєтановича та заслала до Сибіру, де той помер 18 листопада 1954 року.

У 1945 р. 8 священиків і більшість вірних виїхали в Польщу, наступного року туди ж перебралися сестри-бенедиктинки.

Формальної ліквідації Церкви не було оголошено. Але радянська влада планувала здійснити це. Зберігся документ на 8 сторінках під назвою «Про антирадянську зрадницьку діяльність священиків Вірменської Католицької Церкви та їхню співпрацю зі спецслужбою гестапо» від 26 січня 1946 р., в якому начальник Львівського управління НКВД генерал-лейтенант Воронін повідомляє першому секретареві Львівського обкому КПУ Грушецькому, що «із закриттям вірменської католицької церкви (катедри у Львові) та арештом її настоятеля ліквідовано цю Церкву на території області, як знаряддя впливу Ватикану на вірних вірмено-католицького обряду».

Датою остаточного припинення існування Львівської Вірмено-католицької архідієцезії вважають 25 жовтня 1946 року, оскільки цим днем датований документ ватиканської курії No7800/46 за підписом кардинала Домініка Тордіні, згідно з яким було всіх вірмен-католиків у Польщі підпорядковано ієрархії Римо-Католицької Церкви та дозволено зміну обряду, що призвело до латинізації більшості вірних та священиків, яким вдалося врятуватися від нацистських і радянських переслідувань.