Вже понад півтора року в Інституті постійної формації духовенства Львівської архиєпархії відбуваються зустрічі в оновленому форматі. Раз на місяць усі священики Львівської архиєпархії мають зустріч з єпископами УГКЦ чи духовними авторитетами нашої Церкви. Нещодавно було створено три нових відділи, спрямованих на вдосконалення певної сфери служіння священиків. Про передумови зародження такої ідеї, особливості таких зустрічей та плани на майбутнє розповідає директор Інституту постійної формації духовенства Львівської архиєпархії о. доктор Михайло Лесів.

Розкажіть, будь ласка, про історію створення такого інституту. Хто був ініціатором?

У Львівській архиєпархії Інститут постійної формації духовенства був заснований декретом Львівського Архиєпископа, Преосвященнішого владики Ігоря в 2006 р. Першим директором Інституту був призначений о. Миколай Фредина. Як ми бачимо з архівних матеріалів документів, а також знаємо з історії Католицької Церкви та Греко-Католицької, що священик має бути тим провідником спільноти людей, довірених йому у процесі освячення. Але процес освячення включає в себе не лише духовний аспект, адже людська особа є інтегральною, тому священик, як пастир, як духовний отець, мусить допомогти людині всеціло освятитись. Завданням інституту є те, щоб допомогти священику, адже сама назва — Інститут постійної формації, містить в собі необхідність самому духовно зростати, формуватись, але в такому позитивному значенні цього слова: духовно, інтелектуально. З іншого боку знаково в нашій Церкві і в нашій архиєпархії є те, що наші священики, особливо це було в час після виходу з підпілля в 90-ті роки, та й і тепер є такі, що свою освіту, своє семінарійне виховання здобували в час підпілля, або десь за кордоном, чи в пришвидшеному способі, через те, що була велика кількість парафій і велика потреба в священиках. І тому в перші роки стояло завдання, щоби якось узгіднити, або деколи навіть доповнити брак такої інтелектуальної освіти священиків, щоби кожен з них мав рівну базу, щоб проповідувати Христа і вдало працювати.

Перших п’ять-шість років навчальна програма розділялась в такий спосіб, що були три групи. Перша, це ті, що здобували освіту в підпіллі і тому більшу увагу треба було присвятити вивченню якихось дисциплін, друга група – ті які закінчували сучасні українські семінарії, і третя група була та, які мають наукові ступені. Тоді вони самі готували якісь реферати, доповіді, а потім ділились одні з одними, і то було таких три напрямки. В такому режимі інститут працював шість років і виконав певне завдання, бо на той час важливо було допомогти священикам доповнити брак цієї, так би мовити, інтелектуальної формаційної освіти, через те, що вони здобували свої знання в різні часи і в різних умовах та обставинах.

Розкажіть, будь ласка, яка основна мета цих зустрічей: навчальна, пізнавальна чи спільнотна?

Через те, що це є Інститут постійної формації, мета залишається тою самою: допомогти священикові зростати духовно, формаційно, інтелектуально. Але тепер, відколи я працюю в Інституті, ми бачимо, аналізуємо з нашими владиками, що дуже важливим напрямком існування Інституту є спільнотний вимір. Бо бачимо, що наша єпархія має більше, як 300 священиків. Дуже часто вони можуть бути розкидані в різних служіннях, віддалених одні від одних, тому такі щомісячні зустрічі допомагають священикам пізнати один одного, вміти поділитись зі своїм співбратом, чи підтримати когось, хто потребує. Тому важливим є той напрямок зростання і виховання у такій священичій спільноті, що я не є сам, хто трудиться і служить на тій чи іншій парафії, але біля мене є мій співбрат, який може мені допомогти, посприяти, порадіти разом зі мною. Також важливий напрямок є навчальний. Ми намагаємось, щоб наші програми були так збудовані, щоби допомогти отцям в дуже важливих практичних моментах. Священики є тими пастирями, які роблять велику працю на парафіях. Деколи їм доводиться бути такими першопрохідцями — починаючи від будови храму, закінчуючи створенням сайтів.

Попри навчальну мету, намагаємось подавати речі практичні, котрі б допомогли священикові у здійсненні його пастирського служіння. Ну і однозначно пізнавальна, не лише в такому значенні, щоб почути якусь інформацію, важливу для мене, як для священика, а й пізнавальну в тому, щоб навіть могти запізнатися з досвідом іншого священика. Тепер ми використовуємо такий спосіб, коли один священик ділиться досвідом пастирської праці з іншим. Ми маємо колосальні напрацювання серед наших священиків. Це є такий форум, де вони можуть поділитися і власними напрацюваннями.

Чим Ви намагаєтесь зацікавити священослужителів, щоб було цікаво всім душпастирям?

Ми всі знаємо, що в нашій церкві діє програма «Жива парафія – місце зустрічі з Христом», яка має певні етапи. Минулого року наші владики поставили завдання, щоби саме Інститут постійної формації був залучений до реалізації цього процесу. І ми цілий рік проводили раз на місяць такі зустрічі, згідно з програмою «Живої парафії». Ми розуміємо, що жива парафія буде тоді, коли живим, в духовному значенні цього слова, буде священик, але одночасно, попри те, що щомісяця відбувались такі великі зустрічі, ми працювали над програмою, щоб з минулого року замінити почати працю згідно поділу на менші групи. Найперше хотіли почути потреби самих душпастирів. І я зараз дякую отцям, бо вони багато висловлювали побажань, чи в усній чи письмовій формі про те, що вони хотіли би почути і те чим би вони хотіли займатись в Інституті постійної формації. В кінцевому результаті ми вийшли на три напрямки, де кожен священик має можливість вибрати сам той напрям, який найбільше його цікавить. І ось з вересня 2013 року діють три таких напрямки та один загально пізнавальний. Інститут працює в такому форматі, що раз на місяць відбуваються такі зустрічі з авторитетними християнськими особистостями. На таку зустріч для всіх священиків Львівської архиєпархії ми намагаємось запросити когось з осіб, котрі своїм життям, своїм колосальним досвідом, своїм служінням чи діяльністю, можуть бути прикладом для кожного з нас. Це, наприклад, був Блаженніший Любомир, Високопреосвященніший владика Ігор, Мирослав Маринович, Апостольський Нунцій в Україні. Це є такий загальний напрямок, який є спільним для всіх священиків. Інші три напрямки, з яких кожен священослужитель може собі вибрати: перший — це є курс духовно-пастирського керівництва. Він має за мету з однієї сторони розглянути духовність, як одну із складових людської особи, а з іншого — ми хочемо заторкнути психологічні моменти, як вони взаємозв’язані – духовне зростання і таке — загальнолюдське. Другим напрямком діяльності Інституту є літургійно-богословський. Завдянням його ми бачимо, що літургійне життя в нашій Церкві не має бути незрозумілим. Церква, яка живе, вона постійно оновлюється. Також літургійно оновлюються певні моменти і є бажання узгіднити, щоб всі священослужителі розуміли певні речі, які вони виконують, очолюючи Літургію. З другого боку, щоб вони збагачували досвідом один одного і також отримали богословські знання. Тому другий напрямок — це літургійно-богословський, який з лютого 2014 р. розпочне свою діяльність. І третій напрямок — це є канонічно-пастирський. Він буде мати завдання розглядати питання канонічного характеру життя парафії. Також будемо запрошувати юристів, які працюють в державному законодавстві. Дуже часто це є такий особливий клопіт у служінні парохів, адміністраторів, коли їм доводиться займатись документацією парафії та різними юридичними моментами. Так чи інакше церква є частиною суспільства і мусить брати участь. Тому хочемо допомогти, щоби парох знав такі підстави, не лише канонічні, церковного законодавства, а й також і юридичні, цивільного законодавства державного, щоб йому легше оперувати тими чи іншими процесами, що відбуваються. Тому кожен священик, згідно з типом служіння чи своїх зацікавлень, вибрав собі той напрямок, в якому він бажав би поглибити свої знання. Відповідно, він стежить за розкладом і бере участь в одному із напрямків. В такому напрямку ми будемо працювати два роки — чотири семестри.

Як відбувається робочий процес підготовки цих зустрічей?

Найперше, що ми робимо, це намагаємось моніторити думку отців, те що їм потрібно, щоб духовно та інтелектуально зростати. Це є така перша ціль, яку ми перед собою ставимо, щоб почути, що справді потрібно для священиків. Друга ціль, це однозначно, що кожен курс вимагає окремого приготування. Наприклад, працюючи над програмою «Жива парафія», ми вже планували ті три напрямки. Тобто, намагались знайти відповідних доповідачів, узгодити програму. Окрім пасторально-богословського та літургійно-богословського напрямків, котрі вже зараз працюють, також ми готуємо напрямок канонічно-юридичний, котрий розпочне свою діяльність з вересня і, відкрию таємницю, ми вже зараз працюємо над тим, щоб через семестр розпочати такий напрямок, як сповідництво, тому завжди треба обдумати програму. Також важливо знайти відповідних людей, хто би міг зацікавити отців, поділитися і досвідом і знаннями.

Плануєте якісь з нових напрямків, якому мало уваги приділялось у семінаріях?

Бачите, семінарія має достатньо напрямків, щоб дати добру підготовку душпастирям, але відмінність є така, що для семінариста ті знання залишаються лише теоретичними, семінарист лише готується до служіння. В Інституті постійної формації є та відмінність, що беруть участь вже пастирі з досвідом. Вони пізнають людські долі безпосередньо на парафіях у спілкуванні з людьми. Цей досвід здобутий в семінарії він збагачується такими практичними знаннями, котрі молодий юнак в семінарії не міг мати, в силу того, що він не має досвіду такого спілкування і не є духовним отцем. Тому завданням є поглибити ті речі, які не те що не були розглянуті в Семінарії, але поглибити ті, що вже були розглянуті, а з другого боку, поміж тими речами, як курс канонічно-пастирський, віднайти ті, які є безпосередньо потрібними, як для парохів, адміністраторів, у їхній пастирській діяльності, як, наприклад, вивчення цивільного законодавства, щоб могти успішно вирішувати якісь земельні питання, облаштування різних будівництв. Це вимагає знання законів.Також ми думаємо над тим, як би розпочати програму, що буде допомогою отцям у тому, щоб кожен священик міг легко користуватись Інтернетом і вмів зробити сайт своєї парафії. Це є те, що з розвитком суспільства мусить розвиватись і Церква, мусить розвиватись і священик.

Яка роль єпископів у процесі приготувань занять? Чи радитеся з ними, запрошуючи ту чи іншу особу, чи узгоджуєте формат?

Це однозначно, коли півтора року тому мене призначили до виконання цього служіння в Інституті, то однозначно, що владика Ігор і також протосинкел Львівської архиєпархії владика Венедикт, поставили переді мною, певні цілі, як би вони бачили роботу і розвиток Інституту постійної формації духовенства. Те, що я долучаюсь до реалізації, це однозначно є  заклик владик до всебічної опіки і допомоги священикам в своїй архиєпархії. Напевно всі отці помітили, що владика Венедикт, протосинкел нашої архиєпархії, є присутній на всіх цих великих зустрічах, які відбуваються щомісяця. Можна сказати, владика бере в тому безпосередню участь. Однозначно, що і з владикою Венедиктом я особисто раджусь з тими особами, кого запрошуємо, і насправді щиро вдячний владиці за таку допомогу й поради в організації. Також і Митрополит завжди цікавиться станом справ і кожного разу перед чи після зустрічі цікавиться як вони пройшли, які є потреби, щоб їх зреалізувати для більш успішної діяльності. І тому за тих півтора року, коли я очолюю інститут, є велика турбота владик і дієва допомога.

Чи доводилось Вам зустрічатись з якимись труднощами у процесі приготувань навчання для священиків?

Першою особливістю з котрою ми зустрілись, це є те, що священики вже мають великий досвід і для них треба знайти такого викладача, такого доповідача, котрий не лише теоретичні речі буде розповідати, а й поділиться своїм практичним життєвим досвідом. Оскільки в нашій Церкві час підпілля перервав такий ріст духовних поколінь, були певні труднощі. Але бачимо, з Божою допомогою і за підтримкою наших єпископів, ми знаходимо людей, котрі мають досвід. Однозначно, і в нашій Церкві, і суспільстві завжди є люди, не лише із своїми теоретичними міркуваннями, а й мають колосальний життєвий досвід.

З яким із гостей на Вашу думку відбулася найцікавіша зустріч?

На це питання могли би краще відповісти самі священики. Однак, спостерігаючи, ми завжди з владиками намагаємось проаналізувати як пройшла зустріч в інституті. Цікавими були останні цьогорічні зустрічі з Блаженнішим Любомиром. Навіть кількісно, ми вже навіть сміялись, що нам потрібно збільшувати зал, бо всіх отців неможливо було вмістити. Бачимо, дуже цікавою була остання зустріч з Митрополитом Львівським, через те, що вона мала більш родинний, а не адміністративний характер. На минулорічні зустрічі, запропоновані Синодом у напрямку праці живої парафії, ми завжди запрошували тих осіб, котрі мають життєвий пастирський досвід. Ми вже починаємо думати, що мало є організовувати зустрічі, а варто подбати про видання конспекту лекцій, маленького обіжника, з якого отці могли б почерпнути ту інформацію, якою діляться доповідачі на зустрічах Інституту.

Розкажіть, будь ласка, які плани на майбутнє відносно наступних зустрічей?

Так як ми заторкнули, що з цього другого семестру розпочинає свою діяльність другий напрямок — літургійно-богословський. З вересня почнеться канонічно-пастирський напрямок. І ще черговий напрямок, який ми хочемо, щоб розпочав свою діяльність – це є напрямок у сповідництві. Наступна річ про яку щойно я згадував, ми хочемо подбати про те, щоб Інститут займався підготовкою і друкуванням, я не знаю ще, в якому це буде форматі. Це буде доступний для священиків, може якийсь науковий журнал чи обіжник, з якого отці щомісяця чи щосеместру могли черпати друковану інформацію. І ще один напрямок, який думаємо зреалізувати, це є напрямок медійний. Для наших священиків це допомога, практична в реалізації проповіді слова Божого, за посередництвом сучасних засобів комунікації.

Ви розповідали, що основним доповідачем духовно-пастирського напрямку був владика Венедикт. Чиє вже відомі доповідачі наступних відділів?

В літургійно-богословському, котрий вже безпосередньо буде розпочинатися, основним доповідачем у зв’язку з тим, що Інститут намагається розвинути спільноту, дух спільноти братерства між священиками в нашій єпархії, тому ми залучили Літургійну комісію Львівської архиєпархії. Отець Володимир Стефанишин, голова Комісії, буде нам допомагати в цьому напрямку. Він буде розглядати практичні моменти нашого літургійного служіння. Одночасно будемо запрошувати спеціалістів для висвітлення якогось вужчого питання в напрямку літургійному. Другий напрямок — це канонічно-пастирський. Маємо вже певні домовленості з каноністами, котрі вже мають певний досвід праці наукової і пастирської, що є дуже важливо. Також маємо певні домовленості зі світськими юристами і знавцями цивільного, нашого державного законодавства, котрі мають досвід праці за кордоном і знають європейське законодавство, щоб вони були цікаві і дуже важливо практичні.

Які у Вас є побажання для душпастирів на цей рік?

Найперше хотів би ще раз висловити подяку отцям. Справді, багато з наших священиків висловлювали і висловлюють свої побажання, зацікавлення. Хочу запевнити, що я, також і владики, завжди намагаємось прислухатись, можливо не відразу все вдається зреалізувати, однак ця активність є стимулом для нашої праці. А побажанням є те, щоб ми ще більше, як священики Львівської архиєпархії, розвивали в собі почуття священичого братерства спільноти священиків. Це є те, що допомагає кожному із нас бути священиком, коли відчуваєш плече брата. Моє таке побажання, щоби ми в цьому році, за допомогою Інституту постійної формації, зростали в свідомості духовного братерства між всіма священиками!

Розмовляв диякон Роман Соколенко

Джерело: www.ugcc.lviv.ua