«Людська спільнота». Лист Папи з нагоди 25-річчя Папської Академії «За життя»
  • Втр, 15/01/2019 - 17:50

У Ватикані представлено лист Святішого Отця з нагоди 25-річчя Папської Академії за життя

«Людська спільнота – це Божа мрія ще до створення світу (пор. Еф 1,3-14). В ній вічний Син, породжений від Бога, взяв тіло й кров, серце й почуття. В таїнстві породження великий людський рід може віднайти самого себе», – цими словами Папа Франциск розпочинає свого листа, адресованого архиєпископові Вінченцо Пальї, Президентові Папської Академії «За життя», приуроченого 25-річчю заснування цієї інституції, що припадатиме 11 лютого 2019 року. Представлення листа відбулося у вівторок, 15 січня.

Відновити очевидність Божого захоплення людиною

У вступній частині Глава Католицької Церкви наголошує на важливості того, щоб «зростати в усвідомленні нашого спільного походження зі створіння та Божої любові». Христини визнають, що в Єдинородному Божому Сині «об’являється ніжність Бога та Його прагнення відкупити» кожну дійсність людства, що почувається втраченою, а таїнство хреста й воскресіння показує, «як далеко оте Боже прагнення спрямоване на відкуплення та сповнення людини».

За словами Папи, ми повинні «відновити очевидність того захоплення Бога людиною», яку Він створив «на Свій образ – чоловіком і жінкою», як «духовну та чутливу істоту, свідому та свобідну». «Стосунки між чоловіком та жінкою є визначним місцем, у якому все створіння стає співрозмовником Бога та свідком Його любові», – зазначає він, додаючи, що людська сім’я – це спільнота, з якої походимо й до якої прямуємо.

«У наш час, – наголошує Святіший Отець, – Церква покликана наново рішуче звіщати гуманізм життя, що виринає з цієї палкої любові Бога до людської істоти. Завдання зрозуміти, підтримувати та захищати життя кожної людини черпає натхнення з цієї безумовної Божої любові».

Захоплююча та плідна історія

Саме цим, за словами Глави Католицької Церкви, надихалася діяльність Папської Академії «За життя» з моменту її заснування 25 років тому, розвиваючи ініціативи «навчання, формування та інформування» з метою показати, що «наука й техніка, поставлені на служіння людській особі та її фундаментальним правам, роблять внесок у цілісне добро людини та в здійснення Божого задуму спасіння» (святий Іван Павло ІІ, Апостольський лист Motu proprio Vitae mysterium, 11 лютого 1994).

Нового пориву діяльності Академії надав оновлений статут від 18 жовтня 2016 року. Метою цього є «вчинити роздуми над цими темами дедалі уважнішими до сучасного контексту, в якому зростаючий темп науково-технічних інновацій та глобалізації помножують взаємодію з одного боку, між культурами, релігіями та знаннями, а з іншого – між різними вимірами людського роду та спільного дому, в якому він живе».

Людська деградація та парадокс «прогресу».

Як зазначає Папа, на даному історичному етапі оте захоплення на користь людства переживає серйозні труднощі. Радощі сімейних взаємин та суспільного життя виглядають «зношеними», а «взаємна недовіра» зростає через непомірне шукання особистих інтересів і «непогамоване суперництво», що не відмовляється від насильства.

«Відстань між одержимістю власним добробутом та загальним щастям людства здається настільки зростає, що спонукає думати, ніби між окремою особою та спільнотою людства відбувається справжній та властивий розрив», – пише Святіший Отець, вказуючи на існування «антикультури» байдужості щодо спільноти, «ворожої до людей та спільницької до всемогутності грошей».

Папа стверджує, що ця ситуація вказує на парадокс: як могло трапитися так, що «саме тоді», коли економічні те технологічні ресурси дали б змогу належно дбати про спільний дім і людський рід, саме з цих ресурсів «походять наші найагресивніші поділи та найгірші кошмари»? Мусимо визнати, що «грошова система та ідеологія споживання» здійснюють селекцію наших потреб та «маніпулюють нашими мріями».

Відповідальне слухання

«Християнський люд, збираючи волання, викликані стражданням народів, повинен протидіяти негативним духам, які розпалюють поділи, байдужість, ворожість. Зробити це не лише для себе, але для всіх. І повинен чинити це відразу, перш, ніж буде вже запізно», – наголошує Глава Католицької Церкви, підкреслюючи, що головною темою нашого звіщення повинна стати «реабілітація Божого створіння до радісної надії, що випливає з його призначення».

Це, за словами Святішого Отця, вимагає «універсальної етичної перспективи», уважної до теми створіння та життя. Слід звернути з «помилкового шляху», яким прямувалося протягом багатьох десятиріч, шляху «руйнування гуманізму, ототожнюваною з будь-якою ідеологією прагнення могутності». І Церква «першою повинна» віднайти красу справжнього гуманізму, що черпає натхнення із «акту Божої любові».

Важке завдання для Церкви

Як визнає Глава Католицької Церкви, відкриття цього гуманістичного горизонту зустрічається з труднощами також і в лоні Церкви. Тож чи наше свідчення відповідає нагальним викликам теперішньої епохи? «Ми повинні, – підкреслює він, – серйозно запитувати себе, чи ми достатньо зробили для того, щоб запропонувати свій особливий християнський внесок у бачення людини, спроможне підтримувати єдність сім’ї народів у сучасних політичних і культурних обставинах».

Будувати загальне братерство

Папа зазначає, що прийшов час запропонувати нове бачення братерського й солідарного гуманізму. Ми знаємо, що необхідні для цього віра й любов черпають своє натхнення з таїнства відкуплення в Ісусі Христі, як також те, що «свідомість і почуття людської особи не є непроникними чи нечутливими для віри й діл цього універсального братерства, засіяного Євангелієм Божого царства».

«Бо одна річ – почуватися змушеними жити разом, а інша – цінувати багатство й красу насіння спільного життя, яке слід разом шукати й розвивати. Одна річ – миритися з тим, аби сприймати життя як боротьбу з нескінченними антагонізмами, а інші – визнати людський рід як знак життєдайності Бога Отця та обітницю спільної долі», – пише Святіший Отець, згадуючи про повчання своїх попередників про те, що всі дороги Церкви ведуть до людини, адже Церква «зберігає знаки благословення та милосердя, призначені Богом для кожної людської істоти, яка приходить у цей світ».

Розпізнавати знаки надії

За словами Папи, в здійсненні цієї місії не бракує заохочення та ознак Божого діяння в нашому часі. Їх потрібно розпізнавати, «уникаючи затемнення горизонту негативними аспектами». Протягом 25-ти років своєї історії наукова спільнота Папської Академії «За життя» засвідчила, що вона «вписується в цю перспективу».

Майбутнє Академії

Роздумуючи в світлі вищесказаного над майбутнім Папської Академії, Святіший Отець, насамперед, звертає увагу на те, що для того, аби збагнути сенс людського життя, слід посилатися на «динамізм поколінь», що допоможе уникнути «виключно біологічної концепції» чи «загальної абстракції». Те, що ми живі, усвідомлюємо після того, як ми вже «отримали» життя, жити – це бути дитиною когось.

Можливість «спрямувати економічний розвиток і науковий поступ» до союзу з людиною задля дбання про все людство та дбання про гідність кожної особи, випливає з «любові до створіння, яку нам допомагає поглиблювати та просвічувати віра». Таким чином, «перспектива глобальної біоетики, з її широким баченням та уважністю до впливу довкілля на життя та здоров’я, становить значущу нагоду для поглиблення нового союзу між Євангелієм і створінням».

У світлі того, що спільність в єдиному людському роді «накладає глобальний підхід і вимагає від всіх нас вирішувати поставлені питання в діалозі між різними культурами й суспільствами», Папа висловив побажання, аби Академія «За життя» стала «сміливим місцем цього зіставлення та діалогу», зокрема, беручи участь у дебатах про права людини. Адже в той час, як з одного боку «мнимі права свавільного чи волюнтаристського характеру» домагаються загального визнання, щодо значної частини людства порушуються «елементарні та фундаментальні права».

Ще одним «фронтом» для роздумів Святіший Отець називає нові технології, які сьогодні дозволяють на дуже глибоке втручання в живу матерію, так що навіть людське тіло може зазнавати втручання, яке не лише змінює його функції та можливості, але й спосіб творити взаємини на особистому та суспільному рівнях. «Отож, необхідно, насамперед, зрозуміти епохальні переміни, які звіщаються цими новими кордонами, щоб визначати, як спрямовувати їх на служіння людській особі, шануючи та підтримуючи її внутрішню гідність», – пише він, вказуючи на невідкладність «уважного розпізнавання».

Врешті, Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що «медицина й економіка, технології та політика, що опрацьовуються посеред сучасного міста людини, повинні залишатися виставленими також, і насамперед, для оцінки, яка висловлюється периферіями землі», щоб уникнути того, що «численні й надзвичайні ресурси», надані людині науковими та технічними пошуками, не «затемнили радість братерського взаємоподілу та радості спільних починань».