У неділю, 8 березня, перед молитвою «Ангел Господній» Папа говорив про справжню святиню, в якій Бог дозволяє себе зустріти, про «прибирання» в наших серцях і наше найбільше прагнення.

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогоднішнє Євангеліє представляє нам вигнання продавців зі святині. Ісус «зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями й волами,» (Йо 2,15), гроші, все. Цей вчинок справив сильне враження на людей та учнів. Звичайно ж, виявився як пророчий жест, так дуже, що деякі з присутніх запитали Ісуса: «Яким знаком доведеш, що таке чиниш?» (в. 18), ким ти є, щоби чинити такі речі, дай нам якийсь знак, що маєш владу, аби це чинити. Хотіли Божого знаку, чудесного, який би виявив Ісуса вірогідним Божим посланцем. А він сказав їм: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю» (в.19). Відповіли йому на те: «Будовано храм цей сорок і шість років, а ти його поставиш за три дні?» (в.20). Не зрозуміли, що Господь говорив про живу святиню свого тіла, яка буде знищена під час смерті на хресті, але воскресне третього дня – звідти ті три дні. Євангеліст зауважує: «Тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали його учні, що він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік»(в.22).

Звичайно ж, той вчинок Ісуса і Його пророче послання можна в повноті зрозуміти в світлі Його Пасхи. Згідно Йоана маємо тут перше провіщення смерті і воскресіння Христа: Його тіло знищене на хресті через насилля гріха у воскресінні стане місцем вселенської зустрічі всіх, між Богом і людьми. З огляду на це Його людськість є справжньою святинею, в якій Бог об’являється, говорить, дозволяє себе зустріти. А справжні шанувальники Бога не є охоронцями матеріальної святині, що мають владу і релігійне знання, але тими, хто поклоняється Богу «в дусі та правді»(Йо 4,23).

У цей час Великого Посту готуємося до святкування Пасхи, коли відновимо обітниці нашого Святого Хрещення. Ідемо через світ так як Ісус і робимо з цілого нашого існування знак Його любові для наших братів, особливо найслабших і найбідніших, будуємо Богу святиню в нашому житті. Таким чином уможливлюємо те, що багато осіб, яких зустрінемо на нашій дорозі може Його зустріти. Якщо ми є свідками того живого Христа, багато осіб зустріне Ісуса в нас, в нашому свідченні. Але – запитаймо, і кожен із нас може поставити собі запитання – чи Господь насправді почувається в нашому житті, як у себе? Чи дозволяємо Йому «поприбирати» в моєму серці і викинути божків, тобто пожадливість, заздрість, світськість, ненависть, ворожість, навички пліткування і обмовляння інших. Чи дозволяємо Йому «поприбирати» всю нашу поведінку проти Бога, ближнього і самого себе, про які ми сьогодні чули в першому читанні? Кожен може сам собі дати відповідь, у мовчанні свого серця. Чи дозволяю, аби Ісус дещо «поприбирав» у моєму серці? А може – Отче, боюся, що мене поб’є! Але Ісус ніколи не б’є. Ісус поприбирає делікатно, з милосердям, з любов’ю. Милосердя це Його спосіб наведення порядку. Хай кожен із нас дозволить, щоби Господь увійшов зі своїм милосердям, а не з бичем, зі своїм милосердям щоби навести порядок у наших серцях. Бич Ісуса щодо нас це Його милосердя. Відкриймо Йому двері, аби трохи поприбирав.

Кожна Євхаристія, яку звершуємо з вірою, чинить, що зростаємо як жива святиня Господа, завдяки єдності з Його розіп’ятим і воскреслим Тілом. Ісус знає, що є в кожному з нас, і знає також наше найбільш гаряче прагнення: аби замешкав у нас, тільки Він. Дозвольмо Йому увійти в наше життя, в нашу родину, в наші серця. Хай Пресвята Діва Марія, Яка була привілейованим помешканням Божого Сина, нас супроводжує і підтримує на великопісній дорозі, щоби ми могли знову відкрити красу зустрічі з Христом, Який є єдиним, хто нас визволяє і спасає.