Відповіді на енцикліку Івана Павла ІІ про єдність між християнами та підсумки екуменічного діалогу на тему служіння першості в Церкві, підсумовані конкретними пропозиціями та порадами. Дослідницький документ такого змісту приготувала Дикастерія сприяння єдності між християнами.

У четвер, 13 червня 2024 р., у Ватикані представлено дослідницький документ «Єпископ Риму», який приготувала Дикастерія сприяння єдності між християнами. Саме таким є його статус – «дослідницький документ» – і він не претендує на те, щоб бути вичерпним щодо теми чи висвітлити все католицьке вчення. Його завдання – запропонувати об’єктивний підсумок екуменічної дискусії на тему служіння першості Папи Римського.

Підсумок діалогів, започаткованих ІІ Ватиканським Собором

Йдеться про перший документ, що підсумовує екуменічні дебати на цю тему, починаючи від Другого Ватиканського Собору. Джерелом цього тексту є запрошення, з якими святий Іван Павло ІІ звернувся до інших християн, що разом шукати ті форми служіння Єпископа Риму, що «зможе здійснити служіння любові, визнане одними й іншими», як читаємо в його енцикліці «Ut unum sint». Це заохочення знайшло великий відгук, тож відзначаючи у 2020 році 25-річчя цієї енцикліки, Дикастерія сприяння єдності християн вирішила підсумувати ці роздуми, зібравши головні плоди цієї дискусії.

Редагування документа

В повідомленні дикастерії зазначається, що документ є «плодом справді екуменічної та синодальної праці», що тривала три роки. Він підсумовує приблизно 30 відповідей на енцикліку «Ut unum sint» та 50 документів екуменічного діалогу на цю тему. Праця залучила увесь склад дикастерії, обговорюючи проект під час двох пленарних зустрічей, а також найкращих експертів з католицького, православного та протестантського світу, співпрацюючи з Інститутом екуменічних студій Папського університету «Angelicum». Врешті, проект також було надіслано дикастеріям Римської курії, зібравши їхні відгуки та зауваження.

Структура документа

Документ пропонує, насамперед, систематичне представлення відповідей на енцикліку «Ut unum sint» та діалогів, присвячених темі першості. Далі йде розгляд богословських питань, пов’язаних із цією темою, зокрема, оновлене прочитання «Петрівських» текстів Нового Завіту, дихотомія між iure divino і iure humano, герменевтичне переосмислення догм, проголошених Першим Ватиканським Собором. Крім того, викладені деякі перспективи служіння єдності в об’єднаній Церкві: чи дійсно необхідна першість у Церкві; критерії першого тисячоліття; принципи здійснення першості в ХХІ столітті. Документ також містить практичні поради, звернені до Католицької Церкви. Все доповнює коротка пропозиція «Прямуючи до здійснення першості в ХХІ столітті», прийнята пленарною асамблеєю дикастерії, яка визначає найзначущіші пропозоції, що вийшли на яв під час діалогів, щодо оновленого здійснення служіння першості Єпископа Риму, що могло би бути визнане всіма.

Головні ідеї документа

У дослідницькому документі зазначається, що документи діалогу та відповіді на «Ut unum sint» зробили значний внесок у роздуми над питанням першості та синодальності. Згадані документи погоджуються з необхідністю служіння єдності на вселенському рівні, хоча засади цього служіння та способи його здійснення можуть бути предметом різних інтерпретацій. На відміну від суперечок минулого, питання першості вже не розглядається просто як проблема, але як нагода для спільних роздумів про природу Церкви та її місію у світі. Підкреслюється, що Петрове служіння Єпископа Риму є невід'ємним від синодальної динаміки, разом із спільнотним аспектом, що охоплює весь Божий народ, та колегіальним виміром єпископського служіння.

Серед подальших кроків документ вказує на необхідність кращого взаємозв'язку між діалогами – місцевими і міжнародними, офіційними і неофіційними, двосторонніми і багатосторонніми, східними і західними – для того, щоб вони збагачували один одного. Потрібно розглядати першість і синодальність разом, оскільки вони не є двома протилежними церковними вимірами, а радше двома взаємодоповнюючими реальностями. Необхідним є також уточнення лексики, сприяти рецепції результатів діалогів на всіх рівнях, щоб вони стали спільною спадщиною, інтерпретувати по-богословському сучасні стосунки між Церквами, оскільки «діалог істини» не повинен зосереджуватися лише на доктринальних розбіжностях минулого.