Промова Папи в Конгресі США
  • Срд, 30/09/2015 - 09:46

В рамках візиту Папи Франциска у США відбулась історична подія - понтифік виступив у Конгресі. Пропонуємо повний текст промови.

Пане віце-президент,

Пане Спікер,

Шановні члени Конґресу,

Дорогі друзі,

Я дуже вдячний за запрошення звернутися до цієї спільної сесії Конґресу в "країні вільних і домівці хоробрих" [стрічка з гімну Сполучених Штатів — прим. пер.]. Я хотів би думати, що причина цього в тому, що я теж син цього великого континенту, від якого всі ми прийняли так багато, і відносно якого ми поділяємо спільну відповідальність.

Кожен син або дочка будь-якої країни має місію, особисту і соціальну відповідальність. Ваша власна відповідальність, як членів Конґресу, полягає в тому, щоб дати цій країні можливість, завдяки вашій законодавчій діяльності, рости як нації. Ви — обличчя свого народу, його представники. Ви покликані захищати та зберігати гідність ваших співгромадян у невтомній та вимогливій праці заради спільного блага, бо це головна мета всієї політики. Політичне суспільство існує, коли воно прагне задовольнити загальні потреби, стимулюючи зростання всіх його членів, особливо найбільш вразливих, або тих, хто знаходиться в ризикованих ситуаціях. Законодавча діяльність завжди ґрунтується на опіці над людьми. Для цього вас було запрошено та зібрано тими, хто вас вибрав.

Ваша робота змушує мене замислитися над образом Мойсея. З одного боку, патріарх і законодавець народу Ізраїлю символізує необхідність народів зберегти живим почуття єдності за допомогою справедливого законодавства. З іншого боку, фігура Мойсея веде нас прямо до Бога і, таким чином, трансцендентної гідності людини. Мойсей показує нам синтез вашої роботи: від вас вимагається захистити, за допомогою закону,  образ і подобу Бога, яку Він викарбував на обличчі кожної людини.

Сьогодні я хотів би звернутися не тільки до вас, але через вас — до всього народу Сполучених Штатів. Тут, разом з їх представниками, я хотів би скористатися цією нагодою, щоб вступити в діалог з багатьма тисячами чоловіків та жінок, які кожен день докладають зусиль, щоб чесно виконати щоденну роботу, щоб принести додому хліб насущний, щоб заощадити гроші і — крок за кроком — будувати краще життя для своїх родин. Це чоловіки і жінки, які не просто сплачують податки, але і власними зусиллями підтримують спокійний спосіб життя суспільства. Вони породжують своїми діями єдність та створюють організації, що простягають руку допомоги тим, хто найбільше цього потребує.

Я також хотів би вступити в діалог з багатьма літніми людьми, які є скарбом мудрості, викарбованої досвідом, і які прагнуть багатьма способами, особливо через волонтерську роботу, поділитися своїми історіями та ідеями. Я знаю, що багато з них на пенсії, але як і раніше активні; вони продовжують працювати, щоб побудувати цю землю. Я також хочу вступити в діалог з усіма тими молодими людьми, які працюють, щоб реалізувати свої великі і благородні прагнення, яких не ввели в оману поверхневі пропозиції, і які стикаються з важкими ситуаціями, часто в результаті незрілості. Я хочу діалогу з усіма вами, і я хотів би зробити це через історичну пам'ять вашого народу.

Мій візит відбувається в той час, коли чоловіки і жінки доброї волі відмічають річниці декількох великих американців. Незважаючи на складнощі історії та реалії людської слабкості, ці чоловіки та жінки, при всіх відмінностях і обмеженнях, завдяки напруженій роботі та жертовності були здатні - деякі ціною свого життя - побудувати краще майбутнє. Вони сформували фундаментальні цінності, які назавжди ввійшли в дух американського народу. А люди з таким духом можуть пережити багато криз, конфліктів, завжди знаходячи сили, щоб рухатися вперед, і робити це з гідністю. Ці чоловіки та жінки пропонують нам спосіб бачити й інтерпретувати реальність. Вшанування їх пам'яті надихає нас, навіть на тлі конфліктів, “тут і зараз” кожного дня зазирати в наш найглибший культурний спадок.

Я хотів би відмітити чотирьох з цих американців: Авраама Лінкольна, Мартіна Лютера Кінга, Дороті Дей і Томаса Мертона.

Цього року настає сто п'ятдесята річниця вбивства Президента Авраама Лінкольна, поборника свободи, який працював не покладаючи рук, щоб "цей народ, під Богом, [міг] мати нове народження свободи" [цитата з Геттісбурзької промови — прим. пер.]. Створення майбутнього в свободі вимагає любові до загального блага і співробітництва в дусі субсидіарності [принцип, згідно якого всі соціальні та політичні проблеми мають вирішуватися на якомога нижчих рівнях, а не “згори”, доки це можливо та ефективно, а центральна влада виконує допоміжний характер та вирішує лише ті задачі, виконання яких на місцевому рівні неефективне — прим. пер.] та солідарності.

Всі з нас добре обізнані та глибоко стурбовані тривожною соціальною та політичною ситуацією в світі на сьогоднішній день. Наш світ все більш перетворюється на місце жорстокого конфлікту, ненависті та жахливих звірств, скоєних навіть в ім'я Бога  та релігії. Ми знаємо, що жодна релігія не застрахована від форм індивідуальної омани чи ідеологічного екстремізму. Це означає, що ми повинні бути особливо уважні до кожного типу фундаменталізму, чи то релігійного чи то будь-якого іншого його виду. Для боротьби з насильством, вчиненим в ім'я релігії, ідеології або економічної системи, потрібен тонкий баланс, який в той же час забезпечить свободу віросповідання, інтелектуальну свободу та особисті свободи. Але є ще одна спокуса, якої ми повинні особливо остерігатися: тенденція до спрощення, яке бачить тільки добро чи зло; або, якщо завгодно, праведних та грішників. Сучасний світ з його відкритими ранами, які зачіпають так багато наших братів та сестер, вимагає, щоб ми боролися з кожним видом поляризації, які ділять його на ці два табори. Ми знаємо, що в спробі звільнитися від ворога зовнішнього, виникає спокуса годувати ворога внутрішнього. Імітація ненависті та насильства тиранів і вбивць - є найкращим способом зайняти їх місце. Це те, що ви, як народ, відхиляєте.

Наша відповідь, натомість, повинна бути актом надії та зцілення, миру та справедливості. Від нас вимагається проявити мужність й інтелект, щоб вирішити багато геополітичних та економічних криз сьогодення. Навіть у розвинених країнах світу наслідки несправедливих структур і дій занадто очевидні. Наші зусилля повинні бути спрямовані на відновлення надії, виправлення неправильного, дотримання зобов'язань і, таким чином, сприяння добробуту людей і народів. Ми повинні рухатися вперед разом, як один, в новому дусі братерства і єдності, плідно співпрацюючи заради загального блага.

Завдання, які стоять перед нами сьогодні, закликають до оновлення цього духу співробітництва, який досяг так багато доброго протягом всієї історії Сполучених Штатів. Складність, важливість та актуальність цих проблем вимагають, щоб ми об'єднали наші ресурси й таланти, і вирішили підтримувати одне одного, з повагою до наших відмінностей і наших переконань.

На цій землі різні релігійні конфесії внесли великий вклад у будівництво і зміцнення суспільства. Важливо, щоб сьогодні, як і в минулому, голос віри продовжував звучати, бо це голос братерства й любові, який намагається виявити краще в кожній людині і в кожному суспільстві. Така співпраця - є потужним ресурсом у боротьбі за усунення нових глобальних форм рабства, що народжені в результаті несправедливостей, які можна подолати тільки завдяки новим стратегіям і новим формам соціального консенсусу.

[Тут Папа в усній промові пропустив трохи заготовленого тексту, тому наступне речення дещо неочікуване — прим. пер.]

Політика, натомість, є вираженням нашої нагальної необхідності жити в єдності, для того, щоб в єдності будувати загальне благо: благо громади, яка жертвує деякими своїми інтересами, щоб ділитися, в справедливості й мирі, своїми благами, своїми інтересами, своїм соціальним життям. Я не недооцінюю складність цієї справи, але я закликаю вас зробити зусилля.

Я також роздумую  про марш, який Мартін Лютер Кінг вів з Сельми до Монтгомері п'ятдесят років тому [перший з трьох маршів-демонстрації з метою звернути увагу на расову та національну дискримінацію, а також дискримінацію за рівнем освіти в південних штатах, які закінчилися прийняттям федерального закону про голосування, що забезпечував меншинам можливість реалізувати право голосу — прим. пер.] в рамках кампанії, щоб виконати свою "мрію" [відсилка до промови Мартіна Лютера Кінга “Я маю мрію”, в якій він закликає покінчити з расизмом — прим. пер.] про  громадянські та політичні права для афро-американців. Ця мрія продовжує надихати всіх нас. Я радий, що Америка продовжує бути для багатьох землею "мрій". Мрій, які ведуть до дій, до участі, до присвячення себе. Мрії, які пробуджують найбільш глибоке і справжнє в житті народу.

В останні століття, мільйони людей прийшли на цю землю вслід за своєю мрією про побудову майбутнього в свободі. Ми, люди цього континенту, не боїмося іноземців, тому що більшість з нас самі колись були іноземцями. Я кажу це вам як син іммігрантів, знаючи, що багато з вас також є нащадками іммігрантів. На жаль, прав тих, хто були тут задовго до нас, не завжди дотримуються. Цим людям та їх народам я хотів би від серця висловити мою високу повагу та  вдячність. Ці перші контакти були часто бурхливі й насильницькі, але важко судити минуле за критеріями сучасності. Тим не менш, коли незнайомець звертається до нас з нашого середовища, ми не повинні повторювати гріхи та помилки минулого. Ми повинні вирішити зараз жити так благородно і так справедливо, наскільки це можливо, бо ми виховуємо нове покоління так, щоб не відвертатися від наших "сусідів" і всього, що навколо нас. Побудова нації закликає нас визнати, що ми повинні постійно покладатися на інших, відхиляючи настрій ворожості, щоб прийняти настрій взаємного доповнення у постійному прагненні зробити все можливе. Я впевнений, що ми можемо це зробити.

Наш світ переживає кризу, пов'язану з біженцями, небаченої з часів Другої світової війни величини. Це приносить великі випробування та багато жорстких рішень. І на цьому континенті теж тисячі людей відправляються у подорож на північ [тобто з бідних латиноамериканських країн до США та Канади — прим. пер.] у пошуках кращого життя для себе та своїх близьких, у пошуках більших можливостей. Хіба це не те, що ми хочемо для наших власних дітей? Нас не повинна відлякувати їх кількість, ми маємо сприймати їх як особистостей, бачити їх обличчя та слухати їх історії, намагаючись відреагувати на їх ситуацію якнайкраще. Відреагувати по-людськи, справедливо й по-братньому. Ми повинні уникати спокуси, так притаманної сьогоденню: відкинути все клопітне. Згадаймо Золоте Правило: "Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм" (Мф 7:12).

Це Правило вказує нам чіткий напрямок. Давайте ставитися до інших з тією ж пристрастю та співчуттям, яких ми хотіли б у ставленні до себе. Шукаймо для інших тих же можливостей, яких ми шукаємо для себе. Допомагаймо іншим зростати, як ми хотіли б, щоб допомагали нам. Одним словом, якщо ми хочемо безпеки, даваймо безпеку; якщо ми хочемо життя, даваймо життя; якщо ми хочемо можливості, надаваймо можливості. Мірило, яке ми використовуємо для інших, буде мірилом, яке час використає для нас. Золоте Правило також нагадує нам про нашу відповідальність у захисті і відстоюванні людського життя на кожному етапі його розвитку.

Це переконання змушувало мене з самого початку мого служіння виступати на різних рівнях задля загального скасування смертної кари. Я переконаний, що цей шлях є найкращим, оскільки кожне життя священне, кожна людина наділена невід'ємною гідністю, і суспільство може тільки виграти від реабілітації осіб, засуджених за злочини. Нещодавно мої брати єпископи у Сполучених Штатах повторили заклик про скасування смертної кари. Я не тільки їх підтримую, але також заохочую всіх, хто переконаний, що справедливе та необхідне покарання ніколи не повинне виключати вимір надії та реабілітації.

У ці часи, коли соціальні проблеми так важливі, я не можу не згадати слугу Божу, [людину, для канонізації якої вже збирається матеріал — прим. пер.] Дороті Дей, яка заснувала Рух католицьких робітників. Її соціальна активність, її пристрасть до справедливості та справ пригноблених були натхненні Євангелієм, її вірою та прикладом святих [Дороті Дей була бенедиктинським облатом— прим. пер.].

Якого прогресу досягнуто у цій галузі в багатьох частинах світу! Скільки було зроблено в ці перші роки третього тисячоліття, щоб підняти людей з крайньої вбогості! Я знаю, що ви поділяєте мою переконаність у тому, що набагато більше ще має бути зроблено, і що в період кризи й економічних труднощів не можна втратити дух глобальної солідарності. У той же час я хотів би закликати вас мати на думці всіх тих людей навколо нас, хто застряг у бідності. Їм теж треба дати надію. З бідністю та голодом потрібно боротися постійно й на багатьох фронтах, а особливо — з їх причинами. Я знаю, що багато американців сьогодні, як і в минулому, працюють, щоб впоратися з цією проблемою.

Зрозуміло, що частиною цього великого зусилля  - є створення та розподіл багатства. Правильне використання природних ресурсів, правильне застосування технологій та опанування духу співробітництва - є найважливішими елементами економіки, яка прагне бути сучасною, всеосяжною та стійкою. "Бізнес — це благородне покликання, спрямоване до виробництва багатства та покращення світу. Він може бути плідним джерелом процвітання для області, в якій діє, особливо, якщо він бачить створення робочих місць невід'ємною частиною своєї служби загальному благу "(Laudato Si', 129). Це загальне благо також включає в себе землю, яка є центральною темою енцикліки, яку я нещодавно написав, щоб "вступити в діалог про наш спільний дім з усіма людьми" (там же, 3). "Нам потрібна розмова, яка включає в себе всіх, оскільки екологічний виклик, який ми переживаємо, і його антропогенне коріння турбує і впливає на нас всіх" (там же, 14).

У Laudato Si' я закликаю до мужнього та відповідального зусилля "перенаправити наші кроки" (там же, 61) і запобігти найсерйознішим наслідкам погіршення стану навколишнього середовища, викликаного діяльністю людини. Я переконаний, що ми можемо це змінити, і я не сумніваюся, що Сполучені Штати — і цей Конґрес — мають відіграти важливу роль. Тепер настав час для сміливих дій і стратегій, спрямованих на впровадження “культури піклування" (там же, 231) і "комплексного підходу до боротьби з бідністю, відновлення гідності знедолених, і в той же час, захисту природи" (там же , 139). "У нас є свобода, необхідна для обмеження й направлення розвитку технологій" (там же, 112) ; для "розробки інтелектуальних способів ... розвитку та обмеження нашої сили" (там же, 78) ; для того, щоб поставити технології "на службу іншого типу прогресу, більш здорового, більш людяного, більш соціального, більш цілісного" (там же, 112). У зв'язку з цим, я впевнений, що видатні академічні та дослідницькі заклади Америки можуть внести істотний вклад у найближчі роки.

Століття тому, на початку Першої світової війни, яку Папа Бенедикт XV назвав «безглуздою бійнею”, народився ще один видатний американець: цистерціанський чернець Томас Мертон. Він залишається джерелом духовного натхнення і орієнтиром для багатьох людей. У своїй автобіографії він писав: "Я прийшов у цей світ, вільний по природі, за образом Бога, я, тим не менш, був у полоні власного насильства та власного егоїзму — за образом світу, в якому народився. Цей світ був картиною пекла, повний людей, які, подібно  мені, люблять Бога, і все ж Його ненавидять; народжений, щоб любити Його, жив в страху безнадійних суперечливих бажань". Мертон був, насамперед, людиною молитви, мислителем, який кинув виклик впевненості свого часу й відкрив нові горизонти для душ і для Церкви. Він також був людиною діалогу, проповідник миру між народами та релігіями.

З точки зору діалогу, я хотів би відзначити зусилля, докладені в останні місяці, щоб допомогти подолати історичні розбіжності, пов'язані з болючими епізодами минулого. Мій обов'язок — будувати мости і допомагати всім чоловікам та жінкам будь-яким чином робити те саме. Коли країни, між якими були конфлікти [Папа натякає на відносини Куби та США— прим. пер.], відновлюють шлях діалогу —  діалогу, який був перерваний з найбільш законних причин, —  нові можливості відкриваються для всіх. Це потребувало і потребує мужності та сміливості, що не є тотожним безвідповідальності. Успішний політичний лідер -це той, хто, пам'ятаючи про інтереси всіх, встановлює контакти в дусі відкритості та прагматизму. Успішний політичний лідер завжди вибере ініціювати процеси, а не заповнювати дірки (пор Evangelii Gaudium, 222-223).

Перебувати на службі діалогу та миру також означає бути по-справжньому спрямованим звести до мінімуму і, в довгостроковій перспективі, закінчити багато збройних конфліктів у світі. Тут ми повинні запитати себе: «Чому смертоносна зброя продається тим, хто планує нанести жахливі страждання людям і суспільству?». На жаль, відповідь, як ми знаємо, проста: це заради грошей: грошей, просочених кров'ю, часто невинною кров'ю. Незважаючи на це ганебне і злочинне мовчання, нашим обов'язком є протистояння проблемі та припинення торгівлі зброєю.

Три сини та донька цієї землі, чотири людини і чотири мрії: Лінкольн - свобода; Мартін Лютер Кінг - свобода та громадянські права; Дороті Дей - соціальна справедливість та особистісні права; і Томас Мертон, - здатність до діалогу та відкритість до Бога.

Чотири представники американського народу.

Я закінчу свій візит у вашу країну у Філадельфії, де буду брати участь у Всесвітній зустрічі сімей. Я хотів, щоб протягом мого візиту сім'я була постійною темою. Якою важливою була сім'я в побудові цієї країни! І якою цінною вона залишається для нашої підтримки та заохочення! Тим не менш, я не можу приховати своє занепокоєння за сім'ю, яка зазнає загроз, можливо, як ніколи раніше, зсередини та ззовні. Фундаментальні відносини, які є основою шлюбу та сім'ї, зазнають сумнівів. Я можу лише підтвердити важливість і, насамперед, багатство і красу сімейного життя.

Зокрема, я хотів би звернути увагу на тих членів сім'ї, які є найбільш уразливими, на молодь. Для багатьох з них майбутнє, сповнене незліченних можливостей, манить, в той час як багато інших, здаються дезорієнтованими та позбавленими мети, які потрапили в безвихідний лабіринт насильства, наруги та відчаю. Їхні проблеми - є нашими проблемами. Ми не можемо уникати їх. Ми повинні протистояти їм разом, говорити про них і шукати ефективні рішення, а не загрузати в дискусіях. Ризикуючи надто все спростити, ми могли б сказати, що живемо в культурі, яка вимушує молодь не створювати сім'ю, тому що їм не вистачає можливостей у майбутньому. І ця ж культура дає іншим таку кількість можливостей, але й вони відмовляються від створення сім'ї.

Народ може вважатися великим, коли він захищає свободу, як це робив Лінкольн, коли він виховує культуру, яка дає людям "мрії" про загальні права для всіх братів і сестер, як прагнув зробити Мартін Лютер Кінг; коли він прагне справедливості та захисту пригноблених, як це робила Дороті Дей своєю невтомною працею;  коли він прагне плодів віри, що стають діалогом і сприяють миру в стилі Томаса Мертона.

У цих словах я прагнув представити деякі з багатств вашої культурної спадщини, духу американського народу. Я хочу, щоб цей дух продовжував розвиватися й рости, так, щоб якнайбільше молодих людей могли успадкувати та жити на землі, яка надихнула так багато людей мріяти.

Боже, благослови Америку!


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць