Зустріч студентів Богословського Інституту у Львові з Кардиналом Антоніо Марія Вельо, Президентом Папської ради в справах душпастирства мігрантів та подорожуючих відбулася 23 листопада 2013 року, в коференційному залі Богословського Інституту ім. Св. Йосипа Більчевського.

Пропонуємо Вашій увазі його лекцію про душпастирсво міргації, яку кардинал Вельо виголосив студентам та семінаристам Вищої Духовної Семінарії Святого Йосипа у Львові.

Ваше Високопреосвященство, професори,

Шановні студенти Богословського інституту,

вдячний архієпископу Мечиславу та його співробітникам, які організували нашу зустріч, користуюся нагодою, щоб вшанувати разом з вами, власне цього дня, 80-ту річницю трагедії Голодомору, цього страшного явища, який торкнувся Радянської України в 1932-1933 рр. та привів до загибелі мільйонів людей. Духовно ми єднаємось із Блаженнішим Святославом Шевчуком, Київсько-Галицьким Архієпископом, який в римській базиліці Св. Софії разом з єпископами Української Греко-Католицької Церкви, звершує Божественну літургію в пам’ять про невинні жертви цієї жахливої трагедії.

Ця зустріч також дає мені можливість поміркувати з вами про важливі актуальні теми, які стосуються мобільності людей. З ними я безпосередньо стикаюся кожного дня, від моменту, коли Святіший Отець Бенедикт XVI в лютому 2009 р. призначив мене Президентом Папської ради в справах душпастирства мігрантів та подорожуючих. Ця дикастерія Святішого Престолу співпрацює з Єпископами, Конференціями Єпископів та з регіональними організаціями з метою сприяння розвитку специфічного церковного душпастирства у світі людської мобільності, тобто беручи до уваги потреби мігрантів, біженців, депортованих осіб, іноземних студентів, моряків і рибалок, авіапасажирів і авіаслужби, кочівників, працівників цирку, учасників дорожнього руху і тих, хто живе на вулиці (жінки, діти і бездомні), туристів та паломників. Ви добре розумієте, що тут йдеться про численні і складні види діяльності, особливо у підтримці та заохоченні помісних Церков, стимулюючи їх, щоб вони піклувалися про специфічну підготовку священиків та мирян, про організацію Комісії пастирської турботи про людську мобільність, де це можливо, щоб втілити конкретну душпастирську опіку над мігрантами у звичайне душпастирське служіння в парафії та дієцезії. Іншими словами, Папська рада в справах душпастирства мігрантів та подорожуючих має за завдання допомагати Святішому Отцю здійснювати його найвище пастирське служіння на благо всієї Церкви та локальних Церков.

1. Світовий погляд

Подумайте про те, що за даними ООН, опублікованими у вересні минулого року, численність міжнародних мігрантів сягає близько 232 млн., тобто 3 % населення планети, в той час як Міжнародна організація з міграції (МОМ) налічує, що число мігрантів становить близько 740 млн. людей. Додаючи ці два числа, отримуємо, що близько 1 млрд. людей, тобто одна сьома населення планети сьогодні мігрує. До них слід додати близько 1,2 млн. моряків, які перевозять морем 90% усіх товарів планети, одночасно оцінюється, що в області рибальства в промислових масштабах займається близько 36 млн. людей. Крім того, близько 3 млн. молодих людей проживають за кордоном, беручи участь у спеціалізованих програмах та стажуваннях у вищих навчальних закладах. Важко, однак, визначити кількість тих, хто працює і живе на вулиці: перевозячи вантажі і пасажирів, але також дітей і жінок, які живуть на вулиці, і тисячі людей, які залишилися без даху над головою.

Приголомшує факт, що сьогодні нараховується більше 27 млн. людей, які живуть у рабстві. Факт жорстокості, який неухильно зростає – торгівля жінками, чоловіками та дітьми, стосується майже всіх країн світу. Уявіть, що нинішня торгівля людьми є третім за величиною джерелом доходу для організованої злочинності, після наркотиків та зброї. І якщо торговці в основному дорослі чоловіки, громадяни країни, в якій вони працюють, жертви, здебільшого, жінки: близько 60 % становлять дорослі жінки, а якщо говорити про дітей, то на 3 дитини припадає 2 дівчини і 1 хлопець; 75 % загального обсягу жертв (між неповнолітніми і дорослими) складають жінки та дівчата.

Не забуваймо, врешті, про всіх туристів, які вирушають у міжнародні поїздки, щоб відвідати зарубіжні країни. Їх за даними Всесвітньої Туристичної Організації у 2011 р. було 980 млн.

Ось саме людством в русі займається наша Рада.

2. Україна та факт міграції

Під час нашого сьогоднішнього діалогу я сконцентруюсь на аспекті міграції, враховуючи особливо вашу місцеву реальність.

Наприкінці минулого століття і початку нового тисячоліття в країнах Східної Європи перехід від радянської планової економіки до ринкової призвів до суттєвого безробіття, особливо в таких секторах, як школи, охорона здоров’я, університети і, зокрема, в сільському господарстві, що поступово спричинило відмову людей жити у сільській місцевості, де вони не мали гідних умов життя.

До політичного класу, обвинуваченого в корупції, впала довіра. До цього додається соціальна несправедливість, іноді відсутність громадянської самосвідомості та незнання демократичної системи, нерівний розподіл ресурсів, падіння загального благоустрою і зростання цін. В останнє десятиліття спростили перетин кордону, збільшились прохання про об’єднання сімей та транскордонних зв’язків. Всі ці фактори лежать в основі української еміграції .

Міграція з економічних причин, насправді, є безперервно зростаючим явищем. На сьогодні Україна займає п’яте місце в списку країн, з яких виїжджають мігранти (після Мексики, Індії, Росії та Китаю). На даний час число громадян України, які працюють за кордоном, набагато перевищує офіційну статистику Міністерства праці та соціальної політики України. За офіційними оцінками, на даний час близько 6,6 млн. громадян України виїхали за кордон, особливо до Російської Федерації, Польщі, США, Казахстану, Ізраїлю, Німеччини, Молдови, Італії, Іспанії та Білорусі. Багато інтелектуалів та професіоналів, емігруючи з країни, збіднюють державу та затримують її розвиток. Звертає на себе увагу той факт, що еміграція українських жінок (в основному жінки у віці 20-40 років), які працюють як опікуни, вихователі або помічники по господарству, часто змушені покинути чоловіка і дітей на досить довгий час, що часто призводить до розпаду сім’ї .

З іншого боку, вважається, що 5,258 млн. людей іноземного походження перебувають сьогодні в Україні, в основному із сусідніх держав. Таким чином, Україна вже не тільки країна походження та транзиту мігрантів, але в останні роки вона стала також країною призначення для мігрантів та біженців.

3. Явище нерегулярності і торгівля людьми

На додаток до цих даних, широко визнається, що міграція до, з або через Україну в основному нерегулярна та походить в основному з Молдови, Грузії, Афганістану, Росії та Пакистану. Насправді, мігранти з Молдови, Грузії та Афганістану складають більше 50 % нелегальної міграції. Ми не знаємо точної кількості нелегальних іммігрантів з України, але нараховується принаймні близько 100.000. Це люди, які намагаються потрапити у Євросоюз, перетинаючи кордон України з Польщею, Словаччиною та Угорщиною. На жаль, таким чином, Україна знаходиться в центрі одного з основних маршрутів нелегальної міграції. Існують канали, які використовуються для торгівлі бідними людьми, що походять з В’єтнаму, Пакистану, Індії, Шрі-Ланки, Бангладешу, Афганістану, Китаю, Курдистану, Узбекистану, Таджикистану і Чечні. За даними Європейської Ради цей міграційний шлях, навіть якщо він не використовується у дебатах про вступ України у Євросоюз, породжує багато проблем власне для самої України.

4. Основи в Навчанні Церкви

Міграція була постійно в центрі уваги Святішого Престолу.  Первинний погляд на міграцію, який вбачав багато небезпек пов’язаних з міграцією, змінився, завдяки чому  у цьому явищі можна побачити духовний і культурний потенціал, згідно з божественним планом історії, навіть не беручи до уваги людського досвіду міграції та багато соціальних, економічних і політичних чинників.

Так, після другої світової війни, коли у різних країнах були започатковані різні соціальні та релігійні ініціативи, щоб забезпечити мігрантів, відчувалась необхідність особливого втручання Святішого Престолу, яке б створило і організувало душпастирську опіку та релігійну допомогу у цій великій і складній сфері. Цей замір сформувався в Апостольській Конституції Папи Пія XII Exsul Familia в серпні 1952 р. Exsul Familia вважається magna charta (Велика хартія вольностей) мислення Церкви з питань міграції. Це перший офіційний документ Святішого Престолу, який займається темою душпастирської опіки мігрантів глобально і систематично, як з історичної, так і з пасторальної та канонічної точки зору.

Шістдесяті роки ознаменували великий період Другого Вселенського Ватиканського Собору, відновлення структур Церкви та її нове завдання євангелізації. Навіть проблеми міграції знайшли своє місце на Соборі. Він захищав гідність та права мігрантів і підкреслював культурний вимір міграції. Собор засуджував принципи старої і нової міграції, а саме – невпорядкований розвиток економіки і неадекватні політичні та економічні рішення; було стверджено переконання, що Церква, у своїй соборності, може бути знаком та інструментом нового порядку, навіть для мігрантів.

Насправді, Собор та соціальні документи Павла VI заклали основу для оновлення також пастирської опіки мігрантів, щодо основних тем Церкви, розвитку і миру.

Отже, на національному рівні в той час, як творились та єднались різні єпископські конференції і спеціалізовані органи для еміграції, здавалося бажаним також централізовано, заново сформулювати сутність проблеми в цілому. Саме це було зроблено в Motu proprio Pastoralis migratorum cura (Душпастирська опіка мігрантів) з відповідною інструкцією De pastorali migratorum cura у 1969 р. Ці два документи ставлять складні питання стосовно сучасної мобільності. У процесі інтеграції в приймаючому суспільстві відкидалася пасивна асиміляція та некритична інтеграція, шкідлива для людини і для етнічної групи. Іммігранта, говорилось, слід поважати як такого, з усіма його формами вираження, чи то культурними, чи соціальними, чи релігійними. Еміграція тягне за собою права та обов’язки, першим з яких є право на еміграцію, що відповідає обов’язку емігранта – внести свій вклад у розвиток країни свого перебування.

Погляд на міграцію збагатився, коли в 1970 р. появилися спеціалізовані структури, створені папою Павлом VI під назвою Папської комісії в справах пастирської опіки про міграцію та туризму (перетвореної у 1989 р. на Папську раду у справах душпастирства мігрантів та подорожуючих), завдання якої було координувати, розвивати та стимулювати окремі єпископські конференції.

Згадаймо також лист під назвою Церква і людська мобільність Папської комісії в справах душпастирської опіки міграції і туризму, в якому було широко представлена душпастирська опіка Церкви відносно різних категорій людей в широкому контексті людської мобільності.

Насправді, Церква постійно шукає нові способи виразити свою пастирську турботу, яка кристалізувалась в інструкції Erga Migrantes Сaritas Cristi (Любов Христова до мігрантів) Папської ради у справах душпастирства мігрантів та подорожуючих, яка була опублікована 1 травня 2004 р. Затверджуючи попередні постулати навчання Церкви та вносячи багато нових аспектів у душпастирську опіку Церкви в контексті міграції, ця інструкція представляє глобальний погляд на явище міграції, торкається особливо релігійного та соціально-культурного аспекту, а також не забуває заохочувати до справедливого етичного, економічного та політичного принципу. Документ підкреслює необхідність комплексного підходу, в якому мігранти відчують, що їхній досвід, часто болючий та драматичний, допомагає творити світ більш справедливий і процвітаючий, в якому розвиток розуміється не тільки з точки зору економіки, але по-новому, що сприяє і захищає центральність і святість людської особистості, одним словом проголошує «культуру прийняття» (ЕМСС, 39). Церква, таким чином, висловлює впевненість, що людина займає центральне місце в суспільстві, так і «мігрант спраглий ’жестів’, які дозволяють зрозуміти, що його прийняли, визнали і оцінили як людину» (ЕМСС, 96).

5 . Пастирські відповіді

Відповідь Церкви на виклики міграції йдуть різними шляхами. Приємно відзначити, що відчувається особлива турбота про мігрантів на дієцезіальному та національному рівнях, з багатьма прикладами співпраці між єпископськими конференціями різних країн, що в свою чергу позитивно впливає на державні відомства і співпрацю з ними на стадіях догляду, проводу та підтримки мігрантів.

Розглядаючи це питання більш детально, виявляється, що, відповідно до розвитку душпастирської опіки мігрантів Вселенської Церкви, у багатьох країнах світу виникли окремі парафії для іммігрантів різних національностей, а також капеланство та місії cum cura animarum, створюючи системи територіальних багатомовних парафій різного типу. Таким чином, на даний час існують численні можливості для віруючих приймати участь у Літургії і Таїнствах їхньою рідною мовою, а також поширилась увага до католицьких меншин східного обряду. Крім того, є багато органів, які під керівництвом єпископських конференцій у своєму душпастирському служінні опікуються людською мобільністю. Їхнім завданнями є, зокрема, безпосередня допомога і супровід, захист прав людини, допомога конкретній особі чи окремим сім’ям, особливо в душпастирській сфері.

Конференції єпископів створюють свої власні «секретаріати» або «департаменти» людської мобільності, щоб краще допомагати іншим категоріям мігрантів, а саме біженцям і жертвам торгівлі людьми, морякам, подорожуючим, водіям вантажівок і т.д.

Інститути богопосвяченого життя і товариства апостольського життя, як правило, готові надати в розпорядження своїх членів для пастирської опіки над конкретними етнічними групами (напр.: Сестри Доброго Пастиря, Братство з Ла Салетт, Товариство Ісусове, Місіонери, Товариство Христа для польських мігрантів, Дочки Милосердя, Сестри Францисканки Місіонерки Марії, Сестри Непорочного Зачаття і багатьох інших).

У цьому контексті важливо об’єднати вплив Церкви на органи державної влади та державних чи громадських установ. Це виявляється особливо актуальним для більшої ефективності та постійного контролю, чи Церкви, чи державних силових структур на кордоні, де двосторонні договори часто не дотримуються, де збільшується трафік і торгівля людьми, різні злочини, які загрожують правам людини, де потрібне безпосереднє втручання в прикордонних районах з транзитом найбідніших мігрантів. Крім того, потрібно зміцнювати співробітництво між єпископськими конференціями, а також розвивати співпрацю з іншими релігійними конфесіями, з громадськими організаціями та інституціями. В цьому процесі, звичайно, не потрібно недооцінювати формацію душпастирів, особливо в дієцезіях з високим рівнем імміграції. Врешті, слід створити координацію між різними пасторальними регіонами різних країн, а також між установами, які піклуються про мігрантів, для більш узгоджених і ефективних дій в інтересах самих мігрантів.

У всьому цьому Папська рада у справах душпастирства мігрантів та подорожуючих відіграє важливу роль у заохоченні, підтримці і розвитку так, щоб «у місцевих Церквах можна б було запропонувати ефективну та необхідну духовну підтримку при необхідності, з допомогою відповідних пастирських структур, біженцям і емігрантам, подорожуючим, кочівникам та людям цирку», як читаємо в Конституції Pastor Bonus, 150.

Висновок

У своєму посланні з нагоди Всесвітнього дня мігрантів та біженців, який ми відзначатимемо 19 січня, Святіший Отець Франциск написав, що «наші суспільства переживають, як ніколи раніше в історії, процеси взаємозалежності та взаємодії на глобальному рівні, навіть якщо вони включають в себе проблематичні чи негативні елементи, вони призначені поліпшувати умови життя людської родини не тільки в економічній сфері, а й у політичній та культурній. Кожна людина, зрештою, належить людству і поділяє надію на краще майбутнє всієї родини народів». Насправді, явище людської мобільності сьогодні закликає нас розширити горизонти нашого душпастирства так, щоб побудувати разом кращий світ в різноманітній єдності.

Все це особливо стосується вас. Блаженний Йоан Павло II, приймаючи посла України 7 травня 2004 р., говорив про вашу націю такими словами: «Розміщена на перехресті Сходу і Заходу, Україна зможе краще виконувати свою місію зустрічі різних народів і культур, якщо збереже недоторканою свою християнську ідентичність (...) вірна Євангелію, яке сформувало її життя, культуру та установи, які не були знищені навіть смертельною диктатурою комунізму». Ось ця місія, прекрасна, а одночасно вимоглива, яку Господь довірив своїй Церкві в Україні .

Джерело: http://rkc.lviv.ua