Рм 13,11-14,4; Мт. 6,14-21.

Ісус Христос добровільно прийшов у світ, щоб спасти увесь людський рід. Любов до людського роду вчинила його людиною, перебуваючи бути Богом, він - Боголюдина. Син Божий знав, що його чекають важкі випробування.
 
Його дуже боліло те, що вибраний ізраїльський народ, зокрема, політичні та релігійні провідники відкинуть його, вчення, збунтують народ проти нього, неправдою звинуватять його й постараються, щоб Ісус отримав несправедливий вирок та був розіп’ятий на хресті. І не лише те, але Господь знав, що значна частина народу не прийме його вчення та злегковажить його місією, багато відмовляться від пропозиції, щоб прийняти спасіння, однак, його це не зупинило.
 
Він прибув у світ, принизивши себе, навчав, зорганізував апостолів-учнів, заснував Церкву, як видиму інституцію, що сприяє у спасінні людей. Господь сповнив усе, що необхідне для спасіння й освячення кожної людини. Людям залишається прийняти у життя просте й легке до здійснення навчання Христа, щоб бути щасливими у вічності. Нічого важкого, наукового й неможливого не пропонує Спаситель людям, навпаки, усе те, що полегшує життя людині на землі та чинить щасливою у вічності.
 
Господь спрямовував погляд людей, щоб простити провини ближнім супроти покривджених. Людині неприємно й важко на серці, коли її ображають, кривдять й несправедливо звинувачують. Мимо такого стану, Ісус закликає прощати ближнім, кривдникам, тим, хто не любить інших. Це – високий ступінь релігійного життя, життя, віруючої людини! Люди, радше, керуються способом строгості й бажають кари для гордовитих кривдників, ніби, висувають діло справедливості відносно себе на перший план. А Бог велить прощати, миритися, не нагадувати про вчинену образу. Впроваджує людину в сферу духовного милосердя, у ступінь праведної любові, щоб вона не зазнавалася, не мислила про свою вищість й непогрішність, а прощала ближнім, пам’ятаючи, що й сама перебуває у великих боргах перед ближніми та Богом.
 
Господь чинить залежним своє прощення кожній людині від її прощення тій особі, яка заподіяла їй образу. Люди – грішні, часто вчиняють образу своїм ближнім, а Господь нікому нічого не завинив, нікого не скривдив, не образив, не «надломив очеретини і навіть, ґнота тліючого не загасив» (пор. Мт 12,20).
 
Святий Учитель Церкви, роздумуючи про предмет прощення так висловлюється: «… якщо ти пробачиш своєму співбрату, то від Мене (Бога) отримаєш таке ж благо-дійство… Ти прощаєш іншому тому, що сам маєш необхідність у  прощенні, а Бог прощає, сам не маючи жодної у тім потреби; ти прощаєш співбратові, а Бог рабові…» (св. Ів. Золот., Бесіда XIX на Мт п.6).
 
Людині трудно коритися перед подібною їй, бо своя гідність та певної ступені гординя не легко нагинається, навіть, перед начальниками й можновладцями. Господь бажає прощати, він знає людську погрішність, неміч, легку підлеглість пристрастям. Він ставить на перше місце прощення, бо від нього залежить доля вічного щастя у потойбічному світі. Господь свідомий того, що людині трудно прощати своїм ближнім образи чи урази, бо вона завжди уважає себе невинною, а усіх інших таких, що проштрафилися проти неї? Стається так, що людина тяжче прогрішиться перед Богом, як ближні скоять їй образу, але вона більше глядить на себе, як на Бога, тому  домагається сильніше, щоб її перепрошували, ніж вона спішить падати на коліна перед Всевишнім.? Це - людська слабість, тому що бракує правдивої покори та істинного смирення перед Господом.
 
Бог невидимий, а ближній завжди перед очима, відчуваємо його любов або неприхильність, натомість, Господь, ніби захований, відсутній, тому так багато несправедливих претензій і до Бога, і до ближніх. Диявол не спить, він нападає на людину різними способами, спокушує її до зла, у підступний спосіб стається приятелем людини, коли вона потурає його пропозиціям. Люди не вчинили жодного зла нечестивому духові, а він жорстоко воює з ними, щоб наклонити їх до ворожого ставлення до Бога через беззаконні вчинки.
 
Кожна людина в добровільний, а не в насильницький спосіб вибирає добро або зло. «Зло залежить не від природи, а від свободи» (св. Ів. Золот., Бесіда XIX на Мт п.6). Диявол сам не може шкодити людині, якщо Господь не дозволить йому перевірити її вірність своєму Творцеві. Жаль, але людина часто упадає в гріховні сіті злого духа. Тому дуже важливо те, щоб щиро каятися за свої провини та постійно примирюватися із Господом.
 
Час Великого посту в свій спосіб спонукує християн, щоб вони чинили добрі діла та відверталися від поганих вчинків, зростали у вірності та любові Бога й ближніх! Час Великого посту – пора прокидатися зі сну, щиро поглянути на своє життя, застановитися над ним й повертати його в бік кращого служіння Богові. Очевидно, додаймо можливого посту до нашого життя, бо це – добре діло для нашої душі! Чинімо гідні вчинки перед Богом, приховуючи їх по можливості від ближніх й, не очікуючи жодного признання чи похвал. Дбаймо про небесні скарби, бо земні - короткочасні й довго не тривають.
 
Щиро погляньмо на наше духовне життя, скажімо правду про нього, просімо Бога, щоб допоміг нам пізнати себе та наш духовний стан. Кожного року час Великого посту наштовхує нас на те, щоб ревніше служити Господу й приносити плоди покаяння. Пам’ятаймо про духовні та матеріальні милостині, бо вони відпускають гріхи! Хай мати Божа допоможе нам вчинити позитивний переворот в нашому житті!
 
Необхідно розважливого майдану в кожній душі, щоб негативні прояви не відсувати, а знищувати, викорінювати, заспокоїтися у Господі, у ньому спочивати! На землі - добробут  зрадливий, тому збираймо духовні скарби на небі. Пресвята Богородице, допомагай нашому народові!  
 
+Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
 
13 березня 2016 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юрія