Попереднього разу йшлося про події, що передували безпосередньому відкриттю ІІ Ватиканського Собору, а саме про паломництво Папи Івана ХХІІІ до Лорето та Ассізі. Цього разу зосередимо нашу увагу на урочистому відкритті цієї важливої події та інавгураційній промові папи.

Отже, настав так довгоочікуваний день 11 жовтня 1962 року. День, в який було заплановано урочисте відкриття ІІ Ватиканського Собору. Його відкриття транслювалося в прямому ефірі по телебаченні в усьому світі. Серед учасників Собору найбільшу кількість складали єпископи католицької Церкви, які прибули до Риму з усього світу – понад дві з половиною тисячі. Вони виходили довгою процесією з апостольського палацу, перетинаючи площу Святого Петра та заходили до однойменної базиліки, де кожен займав своє місце. Вперше в історії Церкви можна було побачити разом усіх єпископів з Європи, Азії та Африки. Для віруючих це видовище складало неймовірне враження, даючи змогу «доторкнутися» до вселенськості Церкви та її присутності в кожному кутку світу. Невіруючі через таку процесію, яка, здавалося, ніколи не закінчиться, були вражені величчю Церкви.

Таке видовище було справді надзвичайним та справляло не лише враження того, що Христова Церква є величною в своїй вселенськості, але й, і це передусім, що вона є Церквою живою. Слід сказати, що з цієї нагоди на площі перед базилікою Святого Петра зібралася також незліченна кількість людей, які декілька годин підряд залишалися на площі для того, щоб взяти участь у всіх заходах того дня. В усіх італійських храмах одночасно звучали дзвони, щоб підкреслити урочистість цієї події. На італійському державному телебаченні була окрема передача, присвячена висвітленню тем, пов’язаних із Собором, що виходила в ефір з жовтня 1962 до грудня 1965 року.

Щоб зрозуміти не лише урочистість моменту, але й масштаб усіх організаційних приготувань та зусиль, що були зроблені для вдалого проведення ІІ Ватиканського Собору, наведемо ще деякі цікаві та варті уваги факти. Базиліка Святого Петра була перетворена на величаву та урочисту залу засідань завдяки зведенню в ній спеціальних трибун та сидінь, щоб розмістити усіх соборових отців та запрошених експертів. Сотні кілометрів телевізійних та електричних кабелів розміщувались під цими трибунами та по всій базиліці, щоб дозволити усім учасникам виразно чути кожен виступ. Однією із новинок була участь, і то досить активна, акредитованих журналістів при прес-службі Святого Престолу. Понад 1200 журналістів були постійно присутні та висвітлювали усьому світові цю подію, що в суттєвий спосіб вплинула на хід історії. Такі спільні зусилля для успішного проведення цього заходу сприяли епохальному переходові як у Церкві, так і в суспільстві.

Однак повернімося до урочистої процесії 11 жовтня 1962 року на площі перед папською базилікою Святого Петра у Ватикані. Після всіх учасників Собору до базиліки увійшов Папа Іван ХХІІІ, який в такому радісному та урочистому середовищі розпочав читати свою промову з нагоди відкриття Собору. Промову, яка складається із восьми частин та тривала 37 хвилин. Промову, яка в радикальний спосіб перемінила хід історії сучасної Церкви. І до цієї промови ми приглянемося більш детальніше в другій частині цієї нашої передачі.

Інавгураційна промова, якою Папа Іван ХХІІІ відкрив ІІ Ватиканський Собор, розпочинається словами «Радіє Мати Церква» (Gaudet mater Ecclesia). Більшість ватиканістів та дослідників того церковного періоду вважають дану промову найважливішою працею усього понтифікату Папи Івана ХХІІІ. Інші йдуть ще далі та припускають, що вона є знаковою та важливою для всієї католицької Церкви нашого часу.

Промова складається із восьми частин і в першій із них розповідається про попередні вселенські Собори в історії Церкви. Як також підкреслюється важливість різних місцевих – провінційних та регіональних – Соборів. В другій частині папа роздумує над своїм персональним задумом та причинами, які привели до скликання вселенського ІІ Ватиканського Собору. Далі його думка зосереджується над тими можливостями, які дарує проведення даного Собору. У четвертій частині йдеться про головне завдання Собору, а саме захищати та поширювати християнське вчення. В наступній частині роздумується над тим, в який спосіб християнське вчення має розвиватися. Шоста частина розповідає про способи, якими варто боротися із помилками. Передостання, сьома частина, заохочує нас до тих жестів, якими ми можемо сприяти єдності, християнській зокрема та людській загалом. І, зрештою, восьма частина містить у собі висновки та підсумовує усю промову.

Працюючи над цієї промовою, папа доклав неабияких зусиль, висловлюючи свої найглибші переконання, що надихнули його до скликання вселенського Собору. Початок підготовки цього тексту сягає принаймні ще до 25 січня 1959 року, тобто дня, коли він оголосив кардиналам про рішення скликати новий Собор, врахувавши їхню реакцію на таке оголошення. Більш ґрунтовніша підготовка розпочалася після 2 лютого 1962 року, тобто коли папа встановив дату урочистого відкриття ІІ Ватиканського Собору. Рукопис тексту промови він корегував декілька разів. І підходив до цієї справи з великою відданістю та уважністю. В рукописі помітні виправлення, переставлення частин тексту та додавання. Текст промови зазнавав часткової ревізії та вдосконалення. З цього стає зрозуміло, що папа досить трепетно ставився до кожного слова промови, адже розумів значення слів, сказаних під час відкриття такої важливої події в житті католицької Церкви.

Отже в даній передачі ми розповіли про день урочистого відкриття ІІ Ватиканського Собору, про різні важливі деталі, що сприяли його успішному проведенню. А також почали розглядати інавгураційну промову Папи Івана ХХІІІ, виголошену перед соборовими отцями, зібраними в базиліці святого апостола Петра. Наступного разу ми детальніше зупинимося над різними частинами цієї промови та спробуємо зрозуміти в чому полягає її важливість та вплив не лише на розвиток соборових засідань, але й подальший розвиток католицької Церкви.

________________________________

Джерела: Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 17-18.

Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 31-32, 39.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 43-44.