Ваше Високопреосвященство Владико Мечиславе, Архієпископе Митрополите Львівський,
Преосвященні Владики, співбрати у єпископстві,
Дорогі священики та богопосвячені,
Високодостойні представники братніх Церков східного обряду,
Вельмишановні представники обласної та міської влади Львова,
Дорогі брати і сестри,
Дорогі та улюблені молодь і діти!

З великою радістю вдруге прибуваю до Львівської Архієдієцезії; у це прекрасне місто, про яке від віків говориться: “Leopolis semper fidelis” (Львів завжди вірний).

Це гасло змусило мене замислитися, і я задався питанням, звідки взялося це окреслення “Leopolis semper fidelis”.

У пошуку відповіді я звернувся до євангельської Мудрості, тому що я переконаний — лише там можна знайти відповідь. Дійсно, історія цього міста — це історія воістину мудрих особистостей, котрі від багатьох століть обрали шлях, вказаний Ісусом Христом. Ця приналежність засвідчується, наприклад, численними храмами, що прикрашають ваше прекрасне місто. Вони були зведені не лише для того, щоб захоплюватися ними як свідками історії чи культури, але передусім для того, щоб в них міг знайти помешкання наш Спаситель, Ісус Христос, присутній у Пресвятому Таїнстві.

Божа присутність посеред свого народу дарується кожній людині, що, входячи до цих місць, може приклонитися перед Ним та адорувати Його; може знайти джерело очищення від гріха в Хрещенні, і в тиші й тайні сповідальні отримати прощення й відновлення життя. Це саме тут особа може живитися Тілом Господнім та отримати інші таїнства. Багато речей діється в стінах церков дякуючи вірі. Якщо з одного боку ми покликані мати віру та довіру, то з іншого знаємо, що вона є лише відповіддю на ще більшу вірність Того, кого ми називаємо Першим і Останнім, Початком і Завершенням, Альфою і Омегою.

Таким чином, це гасло пригадує нам про наш обов`язок вірності та віри, що конкретно проявляється в нашому житті — особистому, родинному, суспільному, державному; вірність здоровим засадам, що з неї випливають, Божим Заповідям, закону любові Бога і ближнього, істині, що веде до свободи, пошані життя, зрозумілій як Божий дар, і, нарешті, пошані самого себе та інших, тому що кожна людина носить у собі образ і подобу живого Бога.

Гасло “Leopolis semper fidelis”, отож, пригадує, що справжня велич християнина полягає у вірності Богу, об’явленому в Ісусі Христі.

Сьогодні я перебуваю між вами, щоб скласти подяку Найвищому Богу за витривалість Львівської Церкви в дуже важкий період її історії: сумні роки під час війни та після війни. Незважаючи на таку велику наругу та знищення цієї землі, християни вистояли, витримали. Можемо запитати: Чому? Лише тому, що ваша віра була заснована на скелі. І хоча багато людей спричинили великі спустошення і завдали численних ран, Церква у Львові не зламалася, тому що була побудована на тривалому фундаменті, тобто на Ісусі Христі. Саме за це дякую Богу і вітаю вас із цим двадцятип’ятирічним ювілеєм відновлення структур Католицької Церкви.

Схиляюся з великою шанобою перед тими священиками, котрі в той час працювали в небагатьох відкритих храмах, віддаю данину таємному життю богопосвячених осіб та відвазі, проявленій сотнями простих мирян, котрі дійсно були воїнами Божими, не ставлячи нічого вище за любов і служіння Богу. З пошаною звертаю погляд на кожну родину, в котрій зберігалася католицька тотожність через школу молитви, відмовляння Розарію, читання катехизму та Святого Письма. Схиляюся з пошаною перед бабусями, дідусями та батьками, які не боялися і посвятилися релігійному вихованню своїх синів та онуків.

В такому жесті вдячності зміцнює святий Йоан Павло ІІ, котрий тут, у Львові, п`ятнадцять років тому сказав: «Хочу віддати шану всім вам, дорогі священики, монахи й монахині, що залишилися вірними цьому Божому народові. І також вам, що тепер поруч із цими благородними робітниками Євангелія стараєтеся продовжувати їхню місію, кажу: Не бійтеся! Христос не обіцяє легкого життя, але Він завжди запевняє свою допомогу».

Після п’ятнадцяти років повторюю ці слова в урочистий день подяки, пригадуючи ще один важливий заклик святого Папи: «Duc in altum! Виплинь на глибінь, львівська латинська Церкво! Господь з Тобою! Не лякайся труднощів, які також і сьогодні є на твоєму шляху. З Христом здобудеш перемогу».

Ці слова відкривають значення тайни та пастирської місії Церкви. Ми не можемо забути їх, дорогі священики, богопосвячені та всі вірні. Ми повинні викарбувати ці слова у нашому серці. Якщо хтось полишає човен Христа, то знаходить лише безодню смерті та знищення, залишається лише пісок, на якому не зможе вирости надія та істинне життя, і людина залишається слабкою, неспроможною бачити та встояти перед найважчими життєвими проблемами.

Дивіться як діяли ваші святі, що посвятили своє життя, аби всім вказати, що єдиний фундамент спасіння є в Христі Ісусі.

З чого почав блаженний Яків Стрепа, францисканець, котрий ніс всім людям, як Бідняк з Ассізі, «Мир і добро!»? Його не прийняли мирно в Галичі, більш того, як каже історія, його зустріли з камінням. Але це каміння не злякало убогого францисканця. Навпаки, воно підштовхнуло його до ще більшої любові.

Ви пам’ятаєте, що зробив святий Зигмунт Гораздовський? Ця особистість є чудовим прикладом людини з «добрими очима», що так прекрасно вписується в загальну картину надзвичайного ювілейного Року Милосердя. Він побачив бідність і почав діяти; він не пройшов мимо, байдуже дивлячись в інший бік, але простягнув до потребуючого руку, наповнену щоденним хлібом.

Згадуємо блаженну Марту Вєцку, медсестру, повну милосердя, що належала до Конгрегації Сестер Милосердя, беатифікацію котрої я мав радість очолювати 24 травня 2008 року, саме у вашому гарному місті.

Ці постаті, пов’язані з вашою рідною землею, являються прикладами для всіх християн: що може зробити вірна й щедра відповідь на заклик Христа виплисти на глибінь. Також і сьогодні ми можемо сказати: якщо їм вдалося, то чому це не має вдатися і нам?

Дорогі брати і сестри!

Дозвольте мені коротко згадати під час цієї ювілейної відправи у львівській катедрі, першого Архієпископа Митрополита післявоєнного часу, Його Еміненцію кардинала Мар’яна Яворського. Хвороба і лікування після хірургічного втручання не дозволили йому бути тут із нами. Хочу сказати: Ваша Еміненціє, щиро дякуємо Вам за дар Вашого життя і просимо Господа, щоб поправив Ваше здоров`я і щоб дав Вам сил ще жертвувати свої страждання за Архідієцезію, якій Ви служили з великою посвятою. Всі ми знаємо, як кардинал пов`язаний від народження зі Львовом, щоб повернутися як митрополит і подвигнути з руїн цю Церкву. Не можемо забути про нього і тому завжди Вам дякуємо.

Не можна в цьому місці забути про відважних єпископах вашоої Церкви. З великою шаною згадуємо померлих пастирів: потаємного єпископа Яна Цєнського, єпископа Яна Ольшанського і отця Рафала Керницького і також емеритованих ординаріїв єпископів: Яна Пурвінського і Станіслва Падевського. Вони є дуже вислуженими в справі тривання Церкви в Україні.

Вітаю також всіх священиків. Перш за все старші, що навчалися в Ризькій Семінарії, потім покоління молодших священиків, котрі відкрили своє покликання до священства у вже вільній Львівській Церкві. Не можу забути тут польських священиків: ви залишили ваші Дієцезії і звершуєте ваше душпастирське служіння тут з великодушністю і великою самовідданістю. Складаймо подяку Богу за ваше щедре рішення та за вашу допомогу.

У Церкві важливу роль відіграють чернечі спільноти. Знаю, який потенціал маєте в своєму розпорядженні та про вашу добру волю. Розпочинаю перш за все дякувати тим братам й сестрам, які втілюють власну чернечу харизму в тайні під час болісного періоду переслідувань, і, осягнувши свободу, могли нарешті вдягнути чернечий одяг відкрито, привертаючи до цієї форми богопосвяченого життя нові покоління. Сьогодні в Архідієцезії є багато чернечих спільнот. Не можна не визнати великих заслуг у цій праці, які мали брати і сестри, що прибули з Польщі. Багато з них повернулися відразу до попередніх місць життя й діяльності, як тільки повіяв вітер свободи. Дякую за вашу невимірну працю: за медичний догляд, за турботу про хворих та літніх людей, за катехизацію та навчання у ваших школах дітей і молоді. Я дуже задоволений, бо і я являюсь сином святого Йоана Боско.

Вітаю на цій Євхаристійній відправі всіх вас, зібраних в кафедральному храмі, і прошу вас занести моє вітання до ваших парафій та до ваших родин.

Знаю, що жити сьогодні в Україні непросто. Знаю, як багато є бідності, як багато несправедливості та страху перед майбутнім. Війна, що лютує вже кілька років, збільшує відчай та біль. Тисячі могил вбитих на Сході України та щораз більше число покалічених через війну.

Думаю, що двадцять п’ять років тому, коли Україна стала незалежною державою, ніхто не очікував на подібну ситуацію. Залишилася непочутою Загальна Декларація Прав Людини Організації Об’єднаних Націй, що у першій статті проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства». Цитуючи ці слова, відчуваю біль, коли розумію, що після двадцяти п’яти років від проголошення незалежності України, ця земля ще не вільна від війни. З усіх сил благаю: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний! Від мору, голоду, вогню і війни… від війни, врятуй нас, Господи!»

Дорогі брати і сестри!

Є ще одна подія, за яку маємо дякувати Богу. Маю на увазі п’ятнадцяту Архідієцезіальну Зустріч Молоді. Це теж річниця, ювілей. Дозвольте мені скерувати кілька слів до молоді, що сьогодні молиться з нами.

Цьогорічна зустріч проходить під гаслом: «Йдіть і проповідуйте». Зостановімось коротко над ціллю, до якої треба йти, та над тим, що проповідувати.

Святий Йоан Павло ІІ одного разу сказав до молоді: «Будьте вимогливі до самих себе, навіть якщо інші не вимагатимуть від вас».

Ці слова передусім спонукають «іти вперед»: бути вимогливими до самих себе, ставити собі високі цілі й намагатися їх осягнути шляхом, вказаним в Євангеліях, “висока мірка християнського життя”. Не називайте ніколи гріх любов’ю, брехню істиною, зло добром, лицемірство дружбою. Ввійдіть в самих себе і дослідіть своє сумління, аби бути чистими й справжніми перед Вічною Красою.

“Йдіть і проповідуйте”. Що значить проповідувати? Відповім вам словами Папи Франциска, промовленими до молоді під час Всесвітнього Дня Молоді в Кракові: “Тепер ми не станемо кричати проти когось, не станемо сваритися, ми не хочемо нищити, не хочемо ображати. Ми не хочемо перемогти ненависть ще більшою ненавистю, перемогти насильство ще більшим насильством, перемогти терор ще більшим терором. І наша відповідь цьому світові в стані війни має ім`я: це називається братерство, називається співдружність, називається сопричастя, називається родина”. Отож, мої молоді друзі, проповідуйте те, що нас просив Папа: товариськість, братерство, сопричастя і родину.

Дорогі брати і сестри!

Перед тим, як завершити, передаю вам вітання і благословення Папи Франциска, котрого я зустрів у неділю на площі святого Петра після канонізації матері Терези з Калькутти, та вислуженого Папи Бенедикта XVI, котрий єднається з владикою Мечиславом та з усіма вами пам`яттю та молитвою. Дякуємо їм від щирого серця, і обіцяю вам передати їм вашу любов та вашу молитву.

Тепер звернімо наш погляд на Богородицю, яку ви взиваєте як Прекрасну Зірку Львова і просімо в Неї, щоб вона завжди нам допомагала витривати у вірі, нехай навчить нас надії та визволить від розпачу. Вона є Матір`ю прекрасної любові. Ми потребуємо Матері, котра нам допоможе проголошувати не лише устами, але всім нашим життям: “Leopolis semper fidelis!”

Нехай Бог благословить Львівську Церкву! Амінь.

Львів, Україна, субота, 10 вересня 2016 р.