Молитва за примирення між поляками і українцями відбулась в Любліні
  • Суб, 18/05/2013 - 20:25

Поляки та українці спільно молилися 9 травня в Люблині за жертв Волинської трагедії та за примирення двох народів. Святкування очолили греко-католицький митрополит Іван Мартиняк та римо-католицький митрополит Станіслав Будзик. Вірні молились у храмі святого Анджея Боболі перед символічним для цієї ініціативи іконостасом – на ньому поруч зображені польські та українські святі. Спільна літургія стала частиною прощі примирення: її учасники, відвідуючи міста в Польщі та в Україні, несли хрест з мощами о. Єжи Попєлушка та гасло «Зло добром перемагай».

 

Вірні повинні вміти прощати

Проповідь під час екуменічної літургії святого Івана Золотоустого виголосив митрополит С. Будзик, який відзначав, зокрема, що трагічних волинських подій не можна забути. Що важливо: він ані разу не назвав їх «геноцидом» – а так над Віслою роблять ті, хто переконаний, що за злочини повинні просити вибачення лише українці. Проте польський ієрарх так само ані разу не згадав про українські жертви волинського конфлікту.

Посилаючись на слова папи Івана-Павла ІІ, митрополит С. Будзик говорив про пам’ять як вихідну позицію людської ідентичності: «Ідентичність народів будує не лише пам’ять про дні слави, героїзм, але також пам’ять про дні поразок та ганьби. І в одному, і в другому випадку історія є вчителькою життя. Народ, який забуває про свої трагічні помилки, готовий робити їх наново», – говорив латинський митрополит. Він також пригадав слова кардинала Любомира Гузара, який під час візиту в Україну папи Івана-Павла ІІ 2001 р. перепросив за зло, скоєне деякими вірними Греко-католицької церкви. Кардинал Гузар тоді заявляв, що для примирення і кращого майбутнього представники очолюваної ним Церкви радо простять провини, від яких страждали й вони самі.

У своєму слові до вірян митрополит С. Будзик пригадав також слова папи Івана-Павла ІІ, який в 60-ту річницю Волинської трагедії говорив до поляків та українців про те, що «віруючі повинні вміти прощати взаємні кривди й просити про прощення власних провин». Наприкінці своєї проповіді римо-католицький ієрарх закликав стати понад політичні погляди, історичні конфлікти, конфесії та національність – і молитися до єдиного Бога: «Щоб наша молитва принесла бажаний результат, скажімо одні одним слова: „Прощаємо і просимо прощення”, – адже вони мають уже свою історичну силу в ділі примирення народів», – говорив С. Будзик.

Не лише український шовінізм

Практично всі цьогорічні ініціативи, пов’язані з польсько-українським примиренням, напередодні 70-річчя Волинської трагедії проходять під лінією напруги. Причина в тому, що частина польських політиків, громадських організацій і духівництва вимагає від української сторони однобічного каяття. Така ситуація спричиняє появу конфронтаційних жестів з українського боку, чим є хоча б нещодавні заклики до офіційного визнання польської Армії крайової злочинним формуванням. Саме тому важливою була поміркованість під час люблинських молінь. Вона простежувалася, зокрема, в історичній доповіді, яку виголосив перед літургією історик Інституту національної пам’яті Маріуш Зайончковський. Що цікаво: дослідник на початку року був співорганізатором конференції, яку також організовано в Люблині, але яка, на жаль, страждала саме на однобічність і спроби перекинути повну відповідальність за конфлікт на українську сторону. Щоправда, в цьому питанні М. Зайончковський поглядів не змінив. Називаючи серед причин конфлікту спір за землю, історик говорив: «Землю, яка в задумі авторів конфлікту в майбутньому мала становити частину об’єднаної незалежної української держави». Однак цього разу, на відміну від конференції тримісячної давнини, дослідник не обминав і ширшого контексту: «Звичайно, на перебіг конфлікту вплив мали також зовнішні сили. Тим, що, зокрема, до нього призвело, була ненайкраща, непродумана національна політика часів міжвоєнної Польщі. Це й „особлива” національна політика німецького та радянського окупантів, метою якої було розсварити два народи лише для того, щоб легше було ними управляти і використовувати для своїх цілей. Нарешті, це теж ідеологія націоналізму й шовінізму – тут зазначмо, не приписана лише до українців, але, на жаль, траплялося, що таким націоналізмом-шовінізмом характеризувалися і деякі поляки», – говорив історик.

 

Згадуючи про «найбільшу данину крові» в цьому конфлікті з боку поляків, М. Зайончковський відзначав, що треба пам’ятати про тисячі українських жертв польських відплатних акцій. Найбільш драматичним у конфлікті дослідник назвав те, що більшість його жертв було серед цивільного населення, а лише невеликий відсоток становили представники збройних формувань – партизани Української повстанської армії, жовніри Армії крайової, партизани Селянських батальйонів та інші. В оцінці М. Зайончковського, шляхом до примирення не є такі ситуації, коли деякі українські історики заперечують масовий характер убивств поляків на Волині, а з другого боку такі, коли польські історики називають українські жертви випадковими, ненавмисними і такими, що постраждали від «заблуканої кулі»: «Слід про ті події пам’ятати, проте не роздмухувати, тому що це ні до чого доброго не веде», – ділився на закінчення доповіді своєю, як назвав її, «неісторичною рефлексією» М. Зайончковський.

 

Джерело: nasze-slowo.pl


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць