У червні 1915 року біля Львова тривали бої між російською та австрійською арміями. За кілька днів до звільнення міста у Чишках під Львовом священник-францисканець Венантій Катажинець* звернувся до парафіян з особливим словом: як християнину поводитись у час, коли на землі стріляють, а з неба летять бомби?  

Улюблені у Христі Господі! 

Коли Петро побачив велике чудо, яке вчинив Христос Господь, чудо, яким апостоли зловили велику кількість риби, він налякався. Він чітко знав, що в особі Господа Ісуса він мав перед собою істинного, всемогутнього Бога. Господь Ісус заспокоює св. Петра, ​​кажучи йому: «Не бійся».  

Нехай Христос Господь заспокоїть і наші страхи. Страх може бути різним. Люди бояться втратити своє майно та чесне ім’я, бояться страждань і, напевно, найбільше на цій землі бояться смерті. І це правильно, тому що хто втратив своє життя, той втратив усе на цьому світі; ні багатство, ні почесті, ні одяг, ні задоволення для нього вже не мають вартості. Але ми, християни, повинні пом’якшити цей страх смерті, бо знаємо, що зі смертю закінчується все на цій землі, але у вічності починається інше, краще життя. 

Тому, щоб надихнутися цією християнською відвагою перед лицем смерті, сьогодні, з Божої ласки, ми розглянемо, як нам поводитися в небезпеці життя і насамперед: 1) Усвідомлювати, що в такій небезпеці нам потрібно покладатися на Бога; 2) Не наражати своє життя на небезпеку без потреби; 3) І нарешті – в хвилину небезпеки ми повинні пробудити в собі досконалий жаль за гріх, щоб запевнити собі вічне спасіння. 

І 

Мушу вам признатися, дорогі брати і сестри, що я мав сьогодні говорити про інше, і тільки вчора, коли гуркіт гармат був чутний голосніше, ніж раніше, я змінив свій намір. Однак я говорю це не для того, щоб склалось враження, що нам загрожує небезпека — бо ці жахливі гармати не націлені на нас, солдати не воюють проти нас — але випадкова куля може влучити в цивільного, а бомби, скинуті з літальних апаратів, іноді вибухають над беззахисним населенням, про що ви, мабуть, мали нагоду прочитати в газетах, тому ми всі повинні згадати про це зараз і бути готовими до смерті. Крім того, те, що я вам скажу, завжди потрібне, тому що завжди – не тільки на війні – наше життя завжди може легко обірватися, як павутина. 

Те, що я вам розповім, не має на меті налякати вас, а надихнути вас стати відважнішими. Отже, ми спочатку розглянемо правду про те, що Бог піклується про нас і що ми повинні довіряти Йому.

Ми всі віримо, що є один Бог, який все створив і всім управляє. Бог керує сонцем і зірками, керує рухом вітру – без Його волі ми не можемо ступити й кроку, без Його волі лист на дереві не ворухнеться, без Його волі жодна волосина не впаде з нашої голови. А кулі та бомби, що розносять смерть на полі бою, падають – де Бог хоче чи допускає. Тому наше прислів’я говорить: Людина стріляє, а Бог кулю несе. Отже, якщо Бог не хоче, щоб з нами сталося щось погане, з нами нічого не станеться. 

Співаємо в псалмі (CXII), що Господь Бог «що мешкає на висоті, знижується, щоб побачити те, що на небесах і на землі». І Він нас бачить, але не тільки бачить – а й піклується про нас. Тому ми знову промовляємо до Нього в пісні: Твої очі, звернені вдень і вночі, дивляться туди, де людська неміч чекає Твого порятунку. Як квочка кличе і захищає своїх курчат, коли з’являється ворона чи яструб, так і Бог особливо піклується про нас, коли ми в небезпеці.  

Мати не залишить дитину саму, якби в хаті сталася пожежа, якби близько підійшла тварина; то хіба Господь Бог покине нас, коли нам загрожує якесь зло? Ніколи! Бо сказано в Святому Писанні: Чи може жінка забути немовля своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? Адже навіть якщо вона забуде, Я тебе не забуду. 

Тому ми можемо почуватися в безпеці, коли маємо такого могутнього опікуна. Довіряючи Богові, ми можемо спокійно заснути, бо Він дбайливо стежить за нами вночі. Знаймо, що надмірний страх навіть ображає Бога, бо таким страхом ми показуємо Йому, що або Він не дбає про нас, або що Він не в змозі захистити нас від небезпек. Тож запам’ятаймо слова пісні: Хто ввіряє себе на захист Господа свого, і щиро довіряє Йому всім своїм серцем, той може сміливо сказати, що має Бога за свого покровителя, не прийде до мене страшна тривога, тому що Бог тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під Його крила. 

Австрійські війська входять у Львів, після відступу росіян, червень 1915

II 

Але довіряючи Богові, ми не повинні наражати себе на небезпеку. Якби, наприклад, біля нас був район бойових дій, ми були б змушені сховатися в якомусь сховищі чи підвалі або принаймні залишатися вдома і не виходити на вулицю. Береженого Бог береже – говорить прислів’я. Кожен, хто необачно наражає себе на небезпеку, не заслуговує Божого захисту. Сам Бог говорить у Святому Письмі: Хто любить небезпеку, той у ній загине. 

Тому селянин вчинив погано, бо під час найзапеклішого бою працював на полі, а коли солдати попередили його, щоб він захищався від куль, він відповів: «Я нікому нічого не винен – тому ніхто в мене не стрілятиме». Потрібне було чудо, щоб уникнути смерті, але Бог не творить чудес для зухвалих людей. 

Жодна розумна людина не залишає свої двері відчиненими вночі, щоб запобігти проникненню злодіїв, жодна чесна жінка не вступає в розмови з підозрілими людьми, щоб не поставити під загрозу свою честь, — так само будь-яка людина, яка хоче уникнути смерті, повинна уникати небезпеки. 

І тому, коли ми довіряємо Богу і коли ми не наражаємо себе на небезпеку без потреби, ми збережемо життя тіла — якщо на це буде Божа воля; а якщо Бог розпорядиться інакше — ніякий захист нам не допоможе: Господь Бог може взяти наше життя навіть без пострілів. 

Конфесіонал (сповідальниця) о.Венантія Катажинця в Чишках. Фото: wenanty.pl

III 

Ми боїмося смерті — але чому, хіба вона така страшна? Адже смерть звільняє нас від страждань та земної біди. Багато людей хочуть померти, щоб закінчилися їхні страждання. 

Тож не треба боятися смерті, а тільки того, щоб не вмерти в тяжкому гріху, щоб не опинитися на суді Божому винним. Тільки тоді наша смерть була б страшною – бо це був би не кінець страждань, а початок вічної муки. 

Тож що нам робити, щоб уникнути поганої смерті, у тяжких гріхах? Приступити до Таїнства Покаяння у святій сповіді. У цьому Таїнстві всі гріхи стираються і Бог прощає. Кожен, хто вчинив дрібну провину, розгнівався на хвилину, трохи обманув чи зробив малу крадіжку, навіть якщо він помер без сповіді, буде спасенний; але ті, хто має великі, смертні гріхи, що тяжіють на сумлінні, повинні примиритися (поєднатися) з Богом якомога швидше. 

Якби хтось образив суддю і мав би з’явився до нього на судове засідання, то, мабуть, спробував би порозумітися з цим суддею раніше запланованого засідання, інакше суддя міг би в гніві винести йому обвинувальний вирок. Точно так само всі люди з тяжким гріхом на душі розгнівали на себе Бога-Суддю, і, можливо, незабаром їм доведеться зустрітися з Ним після смерті — тому вони повинні якнайшвидше примиритися з Богом. 

Але що повинні робити ті, які відчувають, що вчинили тяжкий гріх, але не можуть висповідатися, не мають поруч священника, який би дав їм розрішення? Невже для них немає спасіння, коли смерть застає їх зненацька? Є! Нехай вони пожалкують про свої гріхи досконалим жалем, нехай покаються не тільки тому, що заслужили Пекло і втратили Небо, але головним чином тому, що вони образили Бога, такого доброго, такого милостивого, найкращого Отця. І якщо вони мають намір висповідатися при найближчій нагоді, то Бог одразу простить їм їхні гріхи без сповіді, тому що вони мають (досконалий, ред.) жаль, що вчинили їх. 

Як можна розбудити в собі цей досконалий жаль (за гріхи)? Ви можете, наприклад, сказати устами і серцем: Боже мій, я каюся всім своїм серцем за всі мої гріхи, не тільки тому, що через них заслужив Твою справедливу кару і в цьому житті, і в наступному, але ще більше тому, що я образив Тебе, мій найкращий Отче, якого віднині я повинен і хочу любити понад усе. Твоєю милістю, Боже, я вирішив виправити своє життя і більше ніколи не грішити. За браком часу достатньо короткого зітхання, наприклад: О, як я жалію, що піддався гріхові, лише задля Твоєї любові.

Але щоб у смертну годину не забути про жаль за гріхи, треба за життя звикнути до цього акту. Особливо це треба робити, якщо ми мали таке нещастя вчинити тяжкий гріх – треба негайно перепросити Бога, бо не знаємо, чи доживемо до сповіді.  

В одній хаті батько раптово захворів — у нього почалася сильна кровотеча, і послали покликати священника. Тим часом його маленький син, який нещодавно прийняв своє Перше Святе Причастя, взяв у руки хрестик, показав батькові і сказав слова: О, як я жалію, що піддався гріхові, лише задля Твоєї любові. До того часу, як прийшов священник, батько помер, але гадаю, що він примирився з Богом. Подібно й нам потрібно збуджувати в собі досконалий жаль щодня, ввечері, тому що може статися, що смерть настане уві сні, і тоді ми не зможемо думати про жаль (за гріхи). 

———————————————————- 

Ісус сказав Симону: не бійся. І говорить нам Христос Господь у наших бідах: Не бійтеся нічого, і не бійтеся смерті, бо це залежить від Моєї всемогутньої волі, не бійтеся, бо Я піклуюся про вас. Тільки не наражайте себе на небезпеку, а в небезпеці жалійте за свої гріхи. 

Бог безмежно милосердний, Він не гнівається, як люди, Він швидко прощає. Лише просімо в Нього вибачення і гидуймося нашими провинами, і Він дасть нам Свою благодать і благословення нині і навіки. Амінь. 

Джерело 

* О. Венантій Катажинець народився недалеко біля Кам’янки Струмилової 7 жовтня 1889 року у бідній родині. Отримав формацію у Львові. Був священником-францисканцем, магістром новіціяту. Він прожив святе життя, був приятелем св. Максимілана Марії Кольбе — у першому номері місячника за січень 1922 р. отець Кольбе оголосив отця Венантія Катажинця, який помер у 1921 р., покровителем «Лицаря Непорочної». Станом на сьогодні о. Венантій проголошений Слугою Божим, і щодо нього триває беатифікційний процес, який супроводжується великим потоком свідчень – відповідей на молитви за його заступництвом. Через це Венантія уже назвали «Польським Шарбелем».