Сьогодні для нашої Церкви потрібно молитовного Духа, який був у підпіллі. Про це заявив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії  прот. д-р Іван Говера під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

“Відколи себе пам’ятаю, я виховувався в релігійній атмосфері. У нас вдома проходили підпільні Літургії, хрещення, вінчання, інші позаслужбові зібрання. З 14 років я вже навчався у підпільній Церкві. Саме цей Дух молитви, Дух почитання Євхаристії був присутній в підпільній Церкві і він зберігається на ціле життя. І я стараюся це пропагувати та донести до сучасних поколінь”, - зазначив о. Іван.

Він розповів, що під час навчання у Римі багато хто нехтував щоденною Службою Божою, а люди, які вийшли з Підпілля, дорожать тим, щоби кожен день бути на Службі Божій і приймати Євхаристію.

“Сьогодні молитву ми намагаємось звести до мінімуму. Бо у нас є багато інших важливих справ – Фейсбук, душпастирська праця, молодь. А в підпіллі було навпаки. Хоча дійсно було важко викроїти час на молитву – бо кожен мусив чи вчитися, чи працювати – все ж ми додавали собі до обов’язкових молитов ще - до якого святого чи в якихось обставинах”, - зауважив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії.

Він підкреслив, що підпільна молитва є особлива. І презентував учасникам спецкурсу свою книжку “Літургія підпільної Церкви”, яка заснована на живих свідченнях про підпілля. І зачитав уривок, як одна їмость підпільного священика давала свідчення: “Нас вчили: молитва горе рушить, камінь крушить і з дна моря піднімає. У цьому ми переконувалися не один раз. До третього чину отців-редемптористів прийшла дівчина Ліда, а трохи пізніше - Марія. Їм було близько 40 років і обидві незаміжні, та дуже хотіли мати родини, бо виросли в багатодітних сім’ях. На кожній Літургії ми молилися за добру долю Ліди і Марії і в дуже скорому часі вони вийшли заміж, народили дітей і були щасливі у шлюбі”.

Коментуючи цей уривок, священик відзначив, що це була така домашня Церква, коли в хату приходив священик, довірені люди і відбувалася Служба Божа, а після молилися у різних потребах. “Люди вірили, що Господь допоможе. І вони щиро молилися”, - додав отець Іван.

Він наголосив, що молитва має посідати особливе місце в житті священика. І найважливішою є молитва Євхаристії. “У підпіллі це було непросто здійснювати. Але, як не дивно, саме у підпіллі священик кожного дня старався відправляти Службу Божу. Очевидно, це було дуже примітивно. Але там був Дух. Впевнений, саме сьогодні для нашої Церкви потрібно молитовного Духа, який був у підпіллі”, - підкреслив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії.

Розповідаючи про різні ситуації з життя підпільної Церкви, він навів і спомини Митрополита Василя Семенюка. “Він на Львівщині приїжджав уночі, люди відкривали церкву і відбувалося богослужіння. І якось на Йордан він вже почав Службу Божу - і тут заходять енкаведисти. Що робити? Отець вдягнув пухову хустину і під виглядом жінки пробирається до входу. Міліція очевидно не думала, що священик прямо на них буде йти. А навколо кажуть: жінці стало погано, розступіться. Люди розійшлись, зокрема і міліціянти, отця вивели за село і переховали. Люди звісно були злостні, що енкаведе залишило їх без Служби на Йордан - вони вивели міліцію на вулицю, облили водою і почали колядувати, веселитися. Лишилися без Служби, але з духом жертвенності, що вони врятували свого священика”, - розповів протоієрей.

Він відзначив, що у тюрмах і таборах священикам було ще складніше. Але вони вдавалися до різних способів, щоби кожного дня правити Богослужіння і приймати Євхаристію.

“Треба вміти пристосовуватися до певних умов. І наші священики сьогодні можуть правити Службу Божу в АТО в окопах або в літніх таборах у лісі просто неба з дітьми, чи в готелях на Святій Землі. Підпілля дає добрий досвід і треба їм скористатися. Вміти молитися і поважати Євхаристію - цим треба наповнити себе сьогодні”, - закликав священиків семінаристів.