Четвер 34-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мр.13,31-14,2

«Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть»

Ми вже за своє життя себе багато зрозуміли і пізнали, як би мали жити по-християнськи. А більше кажучи, точніше – ми знаємо, яким би мав бути християнин, яким би мало бути життя християнське. З іншої сторони бачимо, наскільки ми і наше життя є далеко від того християнського життя, наскільки наші ідеали є інші від нашої реальності. Ми вже звикли жити у такій подвійності. З одної сторони знаємо, як має бути, а з іншої сторони живемо, як нам живеться. А причина є саме в тому, що ми не віримо в слово Боже, не сприймаємо його серйозно, не розуміємо того, що слово Боже свідчить про правду і свідчить про Бога. Не є справа знати про Бога, не є справа знати Євангеліє, не є справа знати ті чи інші катехизмові частини, але дуже важливо тим жити. Ті маленькі речі, маленькі знання, які ми маємо, втілювати в своє життя. Пробуймо те, що ми пізнали, також втілювати в своє життя.

Апостол

1 Ів. 1, 3–2, 6

«Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає»
Як правило, ми забувають, що всі ми носимо зранену природу Адама і Єви. Ця природа нас схиляє до гріха, часто навіть тоді, коли ми цього не бажаємо. Як казав апостол Павло, що те, що хочу робити не роблю, а що не хочу робити, те чиню.

Кожна людська дія завжди є уражена недосконалістю. Тому ніколи не можемо з себе сподіватися досконалих вчинків. Так само не можемо сподіватися досконалості від інших. Бо досконалим є один Господь, але ми маємо стриміти до тієї досконалості та просити Його про поміч!

У житті кожного християнина проходить хвилини труднощі і падінь, але завжди маємо йти далі. Добрий приклад маємо в житті нраших праведників, святих людей. Тому маючи усвідомлення своєї гріховності, своєї обмеженості та своєї слабості, але водночас не забуваймо про силу Всемогутнього Бога, у владі Якого нас підіймати і вести далі!

+Венедикт