Понеділок п'ятнадцятого тижня

Мр. 5, 24-34

З Євангелія ми довідуємося, що тисячі людей ходили за Ісусом. Кожен з них мав свої причини: хтось почув і йому було цікаво це побачити, хтось захопився тим, що говорив Христос… Проте в Євангелії читаємо, що не так багато зцілялося, не так багато отримало поміч від Господа, але ж практично всюди Ісус творив чуда, зціляв через віру людей.

Христос був і буде той самий.

 Отже, так само стається в житті кожного з нас тепер, бо Христос діяв, діє і буде діяти. Він допомагав і бажає допомогти кожному в будь-яких сферах життя, але мусимо для себе усвідомити цю потребу і вірити, що для Бога немає нічого неможливого. Річ не в тім, чи Бог може чи не може, або хоче чи не хоче, а лише в тому наскільки я вірю. Віра – це та підстава, яка дає Богові діяти в житті кожного з нас.

Гл. 2, 11–16 «Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому, що заслужив на докір.»

Щось перед нами постає дуже дивне, а одночасно дуже миле і приємне. Павло новонавернений докоряє Петрові, знаючи, що Христос сказав: ти Петро – Кифа, і на тобі збудую Церкву. Чому так робить? Тому що кожній людині властиво помилятись, і Петрові. Він виходячи з єврейських традицій, тому не завжди міг відважно засвідчити свою віру і поступав по-людськи.

Павло боронив правду, стояв за правду в той момент, коли Петро не міг піти до кінця за правдою, за духом християнським. І тому, які б наші стосунки не були в нашому житті, хто б не був перед нами, ніколи не біймося свідчити правду. Не нападати на когось, не дорікати комусь, не критикувати когось, але свідчити правду.

+Венедикт