Ціле наше життя — це подорож до вічности, яку нам приготував Господь. Тому прагнім жити цим розумінням так інтенсивно, як ми на це здатні. Допоки не усвідомимо і не відчуємо смаку вічного життя, постійно будемо незадоволені.

Багато говоримо про подвиг, стриманість, дотриманням заповідей. Також Євангеліє каже, що Царство Боже здобуваємо силою, адже воно не дається тим, які лише чекають на нього. Однак воно прийде до всіх несподівано, як суд Божий, якого ніхто не очікує.

Нашій природі непросто радісно очікувати на прихід Господа, на день Його суду. Так є тому, що ми насправді ще не стали християнами й продовжуємо жити на психофізичному рівні. А прихід Господа нашого Ісуса Христа буде судом над тим, як ми тепер думаємо, як живемо і що робимо. Допоки не усвідомимо, що нас очікує вічність, будь-які наші зусилля не можуть бути для нас радістю.

Прийде день, коли ми станемо перед Господом і будемо суджені-оцінені. Однак тепер наша життєва подорож продовжується. Це час, коли можемо зростати в Господі. Значною мірою це наше зростання відбувається через сумління, бо ж пам’ятаємо слова Євангелія: «Зі своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули» (див. Мт. 5, 23–25). Отці бачили в супротивникові наше сумління, адже саме в ньому — ціле наше життя, всередині нас відбувається цей постійний діалог із Господом.

Тому примирімося зі своїм сумлінням, бо прийде час, коли станемо перед Богом — і цей супротивник, наше сумління, нас осудить. Тому коли ми ще на життєвій дорозі, в нас постійно відбувається суд-діалог наших думок, емоцій, почуттів, учинків. Наше сумління постійно все оцінює-осуджує.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький