Своєрідною модою стає виходити з Церкви. Цьому сприяють як серйозні випадки зловживань частини духовенства, так і людська природа, що бунтує проти важких моральних імперативів. Представляємо на противагу п’ять вибраних причин, чому варто залишатися католиком. Особливо, якщо мислити тверезо та реалістично.

1. Церква захищає Істину

Основна причина, через яку варто залишатися в Церкві – це істина. Постмодерний і сентиментальний світ нав’язує переконання, що її неможливо пізнати. На думку модних інтелектуалів, об'єктивне розуміння дійсності неможливе. Існують лише думки. Наскільки раніше їх висловлювали в книгах, настільки зараз домінують соціальні мережі. Саме на них проповідуються скороминущі “істини”, які часто не переживають більше одного дня.

У цьому світі людині легко заблукати. Часто замість релігії вона обирає ідеології, які дають ірраціональні надії на побудову раю на землі.

Тим часом Церква проголошує існування вічної і об’єктивної Істини, яку можна пізнати розумом і вірою. Наука показує дивовижний устрій світу. Так званий антропний принцип доводить, що якби певні закони фізики (наприклад, постійна гравітація) були хоча б трохи іншими, світ і життя не могли б існувати.

Впевненість в існуванні абсолютної істини сьогодні не популярна. Тому що це означає, що існує також помилка. На думку філософських лібералів, істина веде до тоталітаризму, насильства та переслідування меншості. Однак, історія спростовує ці твердження теоретиків. Вона показує, що найбільше крові на руках у режимів, які відійшли від концепції постійної істини до дарвінізму чи гегелізму. Всі ми пам’ятаємо, скільки руйнувань завдав марксизм, який обіцяв людям заміну релігії, а також націонал-соціалізм. Багато що вказує на те, що до подібних наслідків також призведе крайній екологізм.

Сам страх перед істиною має в собі багато тоталітарного духу. Бо коли є можливість об'єктивного пізнання, залишається тільки сила. Дехто заперечує це, стверджуючи, що йдеться про любов, яка не дискримінує. На такі квазі-хіпі марення влучно звернув увагу Бенедикт XVI в енцикліці Caritas in Veritate. “Без істини, – зауважує Папа, – любов стає сентименталізмом. Любов стає порожнім словом, яке можна розуміти довільно. У цьому неминучий ризик, якому піддається любов у культурі без істини. Вона стає жертвою емоцій і швидкоплинних думок окремих людей, стає словом, яким зловживають і спотворюють, і набуває протилежного значення”.

Турбота Церкви про істину також виражається у турботі про освіту. Бо ж саме у нібито темне Середньовіччя, а не всіма шановане Відродження, були засновані навчальні заклади для простих людей. Ба більше, Церква відповідає за заснування університетів, сучасна структура походить зі Середньовіччя. Та Зрештою середньовічні університети в Оксфорді, Болоньї, Парижі, Кракові та інших діють і досі.

2. Церква практикує Добро

Сьогодні невіруючим важко знайти етичний спосіб поведінки. В ареопагах ХХІ століття одні проголошують бачення екологічного катаклізму і вважають найбільшим злом з'їсти котлету. Інші заперечують існування відмінностей між чоловіком і жінкою, а аборт до 9-го місяця вагітності вважають “правом жінки”. Є й ті, хто вважає війну, замахи та вбивства законними способами боротьби зі злом.

У шумі соціальних медіа Церква вже 2000 років навчає дотримуватися об’єктивної моралі, заснованої на заповіді любові до Бога та ближнього. Вона навчає цих принципів молодих і старих, одружених і тих, які живуть у целібаті, духовенства і мирян, бідних і багатих.

Незважаючи на нинішнє замішання в Церкві, Учительський Уряд і вчення про внутрішньо злі вчинки, яких ніколи не можна чинити, все ще залишаються в силі. Добро залишається добром, а зло залишається злом. Згадаймо вчення Івана Павла ІІ, який в енцикліці Veritatis Splendor наголосив, що “негативні норми природного права мають універсальну силу: вони зобов’язують усіх і кожного, завжди і в будь-яких обставинах. Ідеться про заборони, які забороняють певну дію, semper et pro semper, без винятку, тому що вибір такої поведінки абсолютно не сумісний з доброю волею особи, що так діє, з її покликанням до життя з Богом і до спілкування з ближнім. Ніхто і ніколи не може порушувати заповіді, які абсолютно зобов’язують всіх не ображати в іншій людині, а насамперед у собі, гідність людини, спільну для всіх людей”.

Церква повсякчас проголошувала необхідність абсолютно утримуватись від зла. І водночас пропагує добро. Це можна побачити в незліченних ділах милосердя ,заснуванні дитячих будинків, лікарень, шкіл, а також у самовідданій праці місіонерів для спасіння душ людей у бідних країнах.

Не лише перші університети, а й найдавніші лікарні були творінням середньовічної Церкви. Саме християни під час епідемії в Римській імперії, ризикуючи власним життям, рятували заражених поган. Нині також є багато людей, які виявлять героїчну любов до ближнього. Залишаючись у Церкві, можна черпати з цих прикладів.

3. Церква надихає Красою

Ще одним аргументом для того, щоб залишатися в Церкві, є можливість насолоджуватися архітектурою, музикою та мистецтвом, натхненним католицтвом. Згадаймо тут старовинні собори в Кельні, Страсбурзі чи Барселоні. А також григоріанський спів або “Аве Марія” Моцарта. А також прекрасну літургійну спадщину та пишність старих папських і єпископських церемоній. А також скромний шарм сільської церковці. Усе це та багато іншого свідчить про піклування Церкви про красу.

Особливим вираженням цієї турботи є мистецтво. Згадаймо, наприклад, картини Рафаеля чи скульптури Мікеланджело. І всього цього могло не було, як того хотіли іконоборці. На заваді став святий Іван Дамаскин, який у “Викладі правдивої віри” писав “Оскільки не всі вміють читати і не читають, отці вирішили, щоб ці важливі події були представлені в іконах, щоби про них було легше пам’ятати. Часто буває так, що хоча зараз ми не думаємо про Страсті Христові, та коли бачимо ікону розп’ятого Христа, ми одразу згадуємо спасительні Страсті і покірно адоруємо – не матерію ікони, а те, що вона зображає. Адже ми вшановуємо не матерію Євангелія чи матерію хреста, а те, що вони представляють. Бо ж яка різниця між хрестом, на якому немає зображення Господа, і тим, на якому є?”

Протестанти не сприймали це релігійне мистецтво, відкидаючи пишність церковних церемоній та архітектуру разом із живописом. Тому варто залишатися католиком ще й для того, щоби насолоджуватися красою, створеною митцями, яка підносить душі до Бога.

4. Віра сприяє щастю

Католицтво дає не тільки істину, добро і красу, але також сприяє щастю людини та благу суспільства. Дослідження, проведене престижним американським дослідницьким центром Pew Research Center, показує благотворний вплив релігійності.

Як зазначає Джої Маршалл на веб-сайті Pew Research Center, “активно релігійні люди частіше, ніж їхні менш релігійні ровесники, називають себе “дуже щасливими” приблизно в половині опитаних країн. Іноді відмінності вражають: у Сполучених Штатах, наприклад, 36% активних релігійних людей описують себе як “дуже щасливі”, у порівнянні з 25% неактивних релігійних і 25% невизначених. Значні відмінності в рівнях задоволеності серед цих груп також існують в Японії, Австралії та Німеччині.

Більше відчуття щастя у віруючих є результатом їх відчуття близькості до доброго і люблячого Бога. У цьому сенсі глибока релігійність нагадує (і перевершує) людську дружбу. Це дає відчуття зв’язку самотній в сучасному світі людині. Ба більше! У Католицькій Церкві ця спільнота включає зв'язок із Богом, а також зі святими, душами померлих у чистилищі, ангелами та іншими віруючими. Католицька віра дає заблуканій людині відчуття спільності, що перевершує межі віку, соціального становища, багатства та народу. І навіть межі життя і смерті.

Дослідження також показує інші цікаві залежності. Майже в усіх 19 опитаних країнах (частина з яких католицькі) практикуючі релігійні люди курять менше тютюну, ніж непрактикуючі та нерелігійні люди. Крім того, практикуючі частіше беруть участь у виборах та є учасниками громадських та благодійних організацій. Вони також, як правило, рідше беруться за чарку.

Церква благословляє щасливі моменти у житті людини і супроводжує її в сумних. Віруючий католик знає, що смерть — це не кінець реальності, і замість того, щоби впадати у відчай, він молиться за душі близьких. Навіть під час хвороби він знаходить розраду в роздумах про Христові Страсті та труднощі, з якими боролися святі. Знає, що Бог особливо близький до бідних і страждаючих. І тому варто залишатися католиком.

5. Доступ до Таїнств

Та насамперед Церква супроводжує вірних упродовж усього їхнього життя через таїнства. Вже маленьких дітей хрестять, приймаючи їх у велику спільноту віруючих. Коли дитина досягає розуму, вона годує її Тілом Господнім, також зміцнює в таїнстві миропомазання. Представники Церкви терпляче чекають грішників у сповідальницях, а хворих підкріпляють освяченим єлеєм. Церква урочисто висвячує покликаних до священничого служіння, наказуючи їм бути особливо відданими та піклуватися про вірних. Наречених вона супроводжує у приготуванні, а потім благословляє укладення ними шлюбу.

Для порівняння, лютерани визнають лише хрещення і таїнство вівтаря. Зрештою, це останнє, як каже католицька теологія, є недійсним через відсутність апостольського спадкоємства (і таїнства священства). Грішники-протестанти не мають видимого, сакраментального способу очищення від гріхів, а їхній шлюб не має рангу таїнства. Послідовники ісламу чи іудаїзму не можуть користуватися подібними перевагами. Тож, також і через це варто залишатися в Церкві.