Бенедикт ХVІ і молитва, «мистецтво», що відкриває перед Богом людське серце
  • Чтв, 07/03/2013 - 16:51

28 лютого 2013 року Папа Бенедикт ХVІ завершив свій понтифікат, щоб, «ставши невидимим для світу», посвятити своє життя молитві. І саме молитві він присвячував катехизи під час загальних аудієнцій 2011-1012 року, що стали справжньою «школою» молитви. Пригадаємо деякі з цих роздумувань Папи Бенедикта ХVІ.

У сучасному світі, пропорційно до затьмарення сенсу божественного та святого, молитва практикується дедалі менше. Якщо порівняємо, хоча б з минулим сторіччям, не кажучи вже про попередні, то побачимо, що молитва, на жаль, стала досить рідкісним фактом, навіть і серед християн. А байдужість збільшує віддаленість, – пояснив одного разу Святіший Отець. – Запал молитви не є вогнем, який можна запалати за бажанням та потребою, а є, скоріше, полум’ям, яке палає, зростає та зігріває тільки тоді, коли його постійно підтримуємо.

«У дійсності, ми добре знаємо, що молитва не є чимось само собою зрозумілим: потрібно навчитися молитися, майже щоразу заново набувати цього мистецтва. І навіть ті, хто вже далеко зайшов у духовному житті, – наголосив Бенедикт XVI під час загальної аудієнції у травні 2011 року, – потребують увійти до Ісусової школи, щоб вчитися молитися по-справжньому». Першою лекцією у цій школі є саме Христове життя та Його приклад. Євангелії описують Ісуса «в постійному внутрішньому діалозі з Отцем: це – глибока єдність Того, Який прийшов у світ не для того, щоб сповняти Свою волю, але – волю Отця, Який Його послав для спасіння людини».

Під час загальних аудієнцій, протягом тижнів і місяців, роздумуючи на псальмами, словами Отців Церкви та християнських мислителів, Папа запропонував відповіді для тих, хто свідомо шукає контакту з Богом, а також і для тих, хто, на перший погляд, не думає про Бога, але швидше чи пізніше зрозуміє, що не всі прагнення серця можуть знайти задоволення у відчутному світі. В душі кожної людини існує голос, який ніщо не може заглушити, і який шукає відповідей поза межами сприйнятливого. Бенедикт ХVІ називає цей голос «ностальгією за вічністю».

Папа вказує, що в прикладах молитви різних епох та цивілізацій можемо розрізнити усвідомлення людською істотою свого стану створіння та залежності від Когось вищого. «Людина всіх часів молиться, оскільки не може проігнорувати запитання про сенс свого життя, який залишається темним та знеохочуючим, якщо його не розглядати стосовно таємниці Бога та Його спасенного задуму для світу. Людське життя є перехрестям добра і зла, незаслуженого страждання та радості й краси, що спонтанно та невпинно спонукає просити в Бога того внутрішнього світла й сили, які допомагають нам на землі та відкривають надію, що виходить за межі смерті».

Це має сенс також і для сучасної людини, яка, – як ствердив Бенедикт ХVІ, – дуже часто зваблена спокусою ухилитись від божественного, будуючи собі фальшивого земного ‘божка’, що відповідає власним планам та прагненням.

За словами Папи, і «печерна людина» і «людина цифрової епохи» шукає в релігійному досвіді шляхів для подолання своєї скінченності. Життя без трансцендентних горизонтів не мало б довершеного сенсу та щастя, до якого прагне кожна людина.

Папа пригадав, що в релігіях людина шукає відповіді на питання, які глибоко турбують її серце, а це: хто я, який сенс і ціль життя, що таке добро і гріх, якою є дорога до справжнього щастя? І людина знає, що сама ніколи не зможе дати на це відповіді, а тому потребує відкритися на Того, Який здатний наповнити глибину її прагнень.

«Людина носить у собі спрагу нескінченного, ностальгію за вічністю, пошук краси, прагнення любові, потребу світла й істини, які спонукують її до Абсолюта. Людина носить в собі прагнення Бога», – сказав Бенедикт XVI під час загальної аудієнції 11 травня 2011 року, додаючи, що людина також відчуває, що може до Бога звертатися, може молитися, або, як навчав святий Тома Аквінський, що молитва – це вираження прагнення Бога, яке існує в людині. І саме різні способи відкритості на Іншого породили різні форми молитви.

Відповідаючи на питання, якою ж є мета молитва, Святіший Отець вказав, що її першочерговим завданням є навернення: Божий вогонь перетворює людські серця, вчиняючи їх здатними побачити Бога, жити, згідно з Богом і для ближнього. Божий вогонь – вогонь любові – обпікає, перемінює, очищає, але не руйнує, а радше, творить істину про наше життя, наново створює наше серце.

Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це виявили тоталітарні режими, а різні форми нігілізму вчиняють людину залежною від ідеологій. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та людям.

Звичайно, цей короткий перегляд «школи» молитви Бенедикта ХVІ є далеко неповним, а сам Папа є тепер молитовним серцем Церкви. На закінчення пригадаємо, що Святіший Отець наголошував на тому, що оскільки молитва є вписана у серці людини, потрібно пам’ятати, що вона, перше ніж бути серією практик і формул, є внутрішнім наставленням, а через те її непросто описати. В цьому сенсі слід розуміти вислів, що «молитися є важко», а також пам’ятати, що «досвід молитви для кожного є викликом, благодаттю, про яку слід просити, даром від Того, до Якого звертаємося».

Бенедикт ХVІ пригадував, що треба молитись не як біблійний фарисей, а як митар, у глибині храму, з похиленою головою. Наново відкрити жест стати навколішки. В молитві людина пізнає себе та свій стан перед Богом, а жест клячання носить у собі радикальне протиріччя: у дійсності, можна бути примушеним впасти на коліна, що є умовою негідності та рабства, або можна приклякнути спонтанно, визнаючи свої обмеження, свою потребу Іншого».
Усі пошуки людини знаходять своє сповнення лише у Бозі. І молитва, як відкритість та піднесення серця до Бога, стає «особистим стосунком із Ним. І навіть якщо людина забуває про свого Творця, Живий і Правдивий Бог не перестає першим кликати людину на таємничу зустріч на молитві», – пригадував Бенедикт ХVІ, закликаючи вчитись дедалі більше ставати навколішки перед Господом, перед Богом, Який об’явився в Ісусі Христі, вчитись у тиші та у глибині свого серця пізнавати Його голос, що кличе та повертає нас до глибини нашого існування, до джерела життя, до витоків спасіння, щоб змогти переступити межу нашого життя та відкритися на велич Бога, на стосунок із Ним, Який є Безконечною Любов’ю.

Джерело: Радіо Ватикан


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць