Дрогобицькі мученики: о. Северин Бараник, о. Яким Сеньківський, о. Володимир Байрак
  • Птн, 22/06/2018 - 11:10

27 червня згадуємо 28 новомучеників нашої УГКЦ, яких було проголошено блаженними папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту в Україну у 2001 році. Серед тих, хто життям та мученицькою смертю засвідчив свою вірність Богові, Церкві та українському народові, були і дрогобицькі отці-василіяни Северин Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак, які служили у храмі Святої Трійці, нині – Катедральному соборі Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.

В архівах місцевого музею «Дрогобиччина» зберігаються документи, листи, світлини, пов’язані з іменами свято троїцьких мучеників. Просто дивом вцілілі, зважаючи на радянську атеїстичну минувшину, ці реліквії, цікаві тим, що не лише підтверджують уже відомі, але й відкривають нові факти із життя священиків.

Отець Северин (Стефан) Бараник народився 18 липня 1889 року в Угневі, біля Рави (Львівська обл.). 1900–1903 рр. – навчався у Перемишльській гімназії. До Чину Святого Василія Великого вступив 24 вересня 1904 року у Крехові. У 1907 році склав свої перші чернечі обіти, а схиму – 21 вересня 1910 року.

Філософсько-богословські студії проходив у монастирях Провінції, а довершував їх, у зв’язку з російською окупацією Галичини, у Загребі, де у монастирі хорватських францисканців 14 лютого 1915 року прийняв святу Тайну Священства. Після повернення на рідну землю його було призначено до Жовківського монас тиря, де він працював як катехит і редагував дитячий журнал «Наш приятель», відкриваючи дітям очі на Божу любов.

26 листопада 1931 р. ієром. Северіян прибуває до Дрогобича, куди його призначено ігуменом монастиря оо. Василіян та адміністратором церкви Св. Трійці. У Дрогобичі був провідником Апостольства Молитви, Марійської дружини для хлопців і домогосподарок, письменником, сповідником, проповідником, місіонарем. Його ревне служіння не обмежується тільки працею у храмі, але виходить й поза нього.

Ієром. Северіян скоро став добрим приятелем молоді, цікавився і спортивним життям Дрогобиччини, був енергійним громадським діячем і членом Міської Ради, у 1932–1939 рр. – заступник голови «Просвіти» Дрогобиччини.

У 1938 р., а саме 5 жовтня, зі Львова до Дрогобича призначено сотрудником парафії Пресвятої Трійці о. Якима Сеньківського, який з перших днів здобув прихильність своїм блискучим проповідницьким хистом та вмінням бути зрозумілим інтелігентові й робітникові, старшому й молодшому. Був завжди ввічливий та привітний. Відчувалося, що в цій людині за вродженими скромністю та гідністю криється справжній Христовий слуга. З його приходом у Дрогобичі пожвавилась душпастирська парафіяльна праця.

А народився майбутній ієромонах 2 липня 1896 року в с. Великі Гаї коло Тернополя. Батько його  ̶  досвідчений господар, який вміло обробляв 40 морґів орної землі, доглядав багато худоби, тримав пасіку, яка налічувала триста вуликів. Це була важка робота, яка вимагала участі всіх членів родини. Тому всі діти виростали працьовитими, з почуттям обов’язку й пошани до людей. Батько Івана не шкодував грошей на навчання й виховання своїх дітей, а виховувались вони в християнсько-релігійному та національно-патріотичному дусі. Такі дії і життєва позиція батька були добрим прикладом для дітей і родини. Тому зрозуміло, що обидва сини: Іван (пізніше Яким, ЧСВВ) та Володимир вирішили стати священиками.

Теологічні студії Іван закінчив у Львові. 4 грудня 1921 року в катедральному соборі Святого Юра був рукоположений на священика. Згодом у м. Інсбрук (Австрія) здобув ступінь доктора богослов’я. Однак його праведна душа не задовольнилася тим на духовній дорозі, а бажала піти далі на вибраному життєвому шляху – постригтися в ченці, що він і здійснив, бо вже 10 липня 1923 року він вступає на новіціят оо. Василіян у Крехові.

У період від 1925 р. до 1927 працював сотрудником на парафії с. Краснопуща на Тернопільщині, а в 1927–1931 рр. був професором гуманістичних наук при монастирі у Лаврові, де навчав українознавства, латини, загальної історії, географії та хімії. Крім того йому доручили ще й катехизацію в місцевій школі та в с. Лінина.

Із 1932 року ієрм. Яким був призначений до Львова, де провадив Марійське товариство домогосподарок й гімназійних хлопців, Апостольство молитви. Часто, особливо під час Великого Посту, проводив реколекції, а серед року – місії. Написав хроніку Львівського монастиря. Ієрм. Яким Сеньківський мав дар від Бога у спілкуванні з людьми, особливо з молоддю.

Спільне служіння оо. Бараника та Сеньківського у Дрогобичі було дуже насиченим, але недовгим. Бо у скорому часі прийшли в Галичину «визволителі», нав’язуючи нові порядки, і забажали припинити діяльність монастиря. Енкаведисти заборонили ієром. Северіяну залишати стіни Святотроїцького монастиря, мотивуючи це воєнним часом, хоча їм йшлося про обмеження діяльності ревного священика, що голосив правди Божі. Так само і популярність та проповіді золотоустого проповідника о. Сеньківського, що сіяв в серцях вірних глибоку любов до Ісуса Христа і Матері Божої, були сіллю в оці більшовиків. Своїми проповідями о. Яким умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. На його проповідях, що були палкими, повними любові до Бога і України, церква була вщент заповнена віруючими. Професора о. Сеньківського не раз викликали на «розмови», в часі яких у нього вимагали припинити душпастирську діяльність. Але він ще з більшою силою та завзяттям організовував людей на збереження вірності Церкві. Вірні неодноразово радили ієром. Баранику та о. Сеньківському якнайшвидше вийти з монастиря і перечекати гарячий час, але ті не хотіли цього слухати, відповідаючи: «Як нас не застануть, можуть на всіх помститися, краще вже ми потерпимо». Вони знали, що їх може очікувати смерть, але за Христа на все були готові. Безпощадний ворог не міг цього простити.

Вранці 26 червня 1941 р. ієромонах Яким Сеньківський відправив останню у своєму житті Святу Літургію, а перед полуднем більшовики заарештували його разом з ігуменом Северіяном Бараником, і їх більше живими ніхто не бачив.

Фронт наближався до Дрогобича, більшовики поспіхом відступали… У неділю 29 червня 1941 р. дрогобичани зійшлись на території в’язниці НКВД на вул. Стрийській з надією звільнити своїх рідних, але яким жахом для них було побачити сотні закатованих тіл! Серед них люди впізнали спотворене тортурами тіло ієрм. Северіяна. Зі слів п. Йосифа Ластов’яка, на грудях священика був вирізаний хрест. Тіла о. Сеньківського не було знайдено. Очевидці говорили, що його, ймовірно, зварили в казані, давши з’їсти голодним в’язням. Вірогідність цього є велика, бо люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, котрою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті. А також після закінчення війни тодішній прокурор Дрогобича сказав служниці Ганні Вітошинській, що отця зварили в казані…

Місцем захоронення ієром. Северіяна, як вказують численні свідчення, стала спільна «братська» могила на цвинтарі на вул. М. Грушевського в Дрогобичі.

Отець Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім’ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Церкву. У 1922 році поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, організатором громадської роботи.

4 вересня 1924 року він вступив до монастиря оо. Василіян. Після новіціяту у Крехові приступив до студій, які проходили по монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (нині Червоноград). 26 лютого 1933 року склав довічні обіти, а 13 серпня 1933 року був рукоположений на священика в Жовківському монастирі.

Перебуваючи від 1943 р. вже у Дрогобицькому монастирі, о. Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність. Вдячні вірні поважали й любили цього привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, але й за талант вислухати, підтримати, дати влучну духовну пораду тощо. Його любов до Церкви, до свого народу надихала й інших.

Однак такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували о. Віталія Байрака (в миру – Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у богослужінні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре "Миссионар" за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року його було засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна. Його «провина» була в тому, що він був ревним священиком, невтомним Христовим воїном.

Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року, її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі. Поховали його «на Бриґідках». Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. А у будівлі, що тривалий час була у Дрогобичі символом тоталітаризму та репресій, а нині знаходиться Інститут фізики, у 2012 р. було облаштовано меморіальний комплекс «Тюрма на Стрийській». Адже саме тут у жовтні 1990 р. були проведені розкопки, що наробили багато галасу у пресі тоді ще Радянського Союзу.

486 людських останків, жертв кривавого радянського терору кінця червня-початку липня 1941 р., вже 14 липня 1991 р. з почестями були поховані на Алеї слави міського кладовища. А за зведеними даними про знищення в’язнів у тюрмах Західної України того часу кількість жертв становить понад 24 000, з яких 1 200 у Дрогобичі.

Господи, Ісусе Христе, Боже наш, що пролив свою кров на Хресті задля нашого спасення. Ти послав своїх учнів навчати і проповідувати Євангеліє Правди всім народам, щоб той, хто увірує, мав життя вічне. Ти дав і нашому народові великих та ревних проповідників свого Слова, які, наслідуючи Тебе, віддали своє життя як викуп за багатьох.

Ми дякуємо Тобі за наших мучеників та ісповідників. Серед яких Твої вірні слуги ієромонахи дрогобицького Святотроїцького монастиря Северіян Бараник, Яким Сеньківський і Віталій Байрак. Тому просимо Тебе, так як вони прославили всесвяте Твоє ім’я своєю мученицькою смертю, так і Ти прослав їх на святих своїх Престолах, щоб повіки славилося ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Для «ХГ» Ірина Сенюра,
працівник фондів музею «Дрогобиччина»
«Християнський голос», червень, № 12 (2992)


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць