Виступаючи на конференції, присвяченій 40-річчю Кодексу канонічного права, кардинал П’єтро Паролін підкреслив його узгодженість із усією доктринальною системою, закріпленою в навчанні ІІ Ватиканського Собору.

У вівторок, 7 листопада 2023 р. в Болонському університеті відбулася конференція «40-річчя Codex Iuris Canonici», яка була присвячена значенню чинного Кодексу канонічного права. Участь в заході взяв також кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, який вказав на актуальність цього нормативного збірника.

Особливості попереднього Кодексу

Пригадуючи перший Кодекс канонічного права, укладений в 1917 році, кардинал Паролін сказав, що він був позначений моделлю сильної централізованості та зосередженості на соціальній одноманітності, включаючи «традиційні елементи канонічної дисципліни високої душпастирської цінності», що є вираженням «неминучої еластичності, необхідної для різних культурних контекстів». Ця модель стала плодом «церковного суспільства, яке переживало період місіонерської експансії, зміцненого доктринальним багажем, переданим йому Першим Ватиканським Собором», але в якому, після втрати Папської держави, існувала нагальна потреба «в реформах, які зберегли б Церкву об'єднаною навколо Наступника Петра», а в юридичному сенсі «сприяла б діалогу з державним устроєм».

Державний Секретар зазначив, що, попри сприяння єдності Церкви в усьому світі, перший Кодекс мав прогалини. «Якщо чогось не вистачало, можливо, так це більшого зіставлення з соціальною реальністю Церкви, яка в той час вже переживала глибоку трансформацію, – зауважив він, – викликану також конфліктами воєнного часу, і, в особливий спосіб, адекватної рефлексії над буттям Церкви». Як наслідок, Папа Іван XXIII попросив провести реформу кодексу згідно з принципами і пропозиціями II Ватиканського Собору. «Мова йшла також і перш за все про реформування норм, пристосовуючи їх до нового менталітету і нових потреб, хоча стародавнє право повинно було служити основою», – сказав кардинал Паролін, посилаючись на слова Папи Павла VI.

Потреба оновлення внаслідок суспільних змін

На думку Держсекретаря Святого Престолу, Кодекс 1983 року «добре відповідає своєму завданню служити кістяком канонічного порядку, а богословська і доктринальна основа його канонів виражає адекватну перспективу для інтерпретації його приписів». Внаслідок введення в дію нового Кодексу відбулася децентралізація, яка збільшила «здатність канонічного порядку адаптуватися до різних культурних ситуацій, в яких Церква повинна діяти в усьому світі». З іншого боку, з появою нових канонів, з'явилося бажання «забезпечити церковний порядок своєрідним хребтом, навколо якого можна було б розвивати різні дисциплінарні предмети». За словами кардинала Пароліна, це пояснює, чому не було кодифіковано все те, що вимагало б прогресивних змін для адаптації до реальності, наприклад, літургійні норми, процеси беатифікації, організація праці Римської курії тощо.

Актуальність наявного Кодексу

За його словами, якщо за ці сорок років, що минули з часу оприлюднення Кодексу, кілька канонів зазнали модифікацій, то це не спричинило дисбалансу всередині системи. «Це, я вважаю, пов'язано з особливою узгодженістю, досягнутою нормативним цілим, заснованим на еклезіологічних засадах, і з тим, що кожна інституція пов'язана з власним канонічним співвідношенням, з якого і повинна оцінюватися необхідність зміни тексту канонів», – зауважив дипломат. Він сказав, що, безумовно, необхідно внести нові поправки до канонів, однак на сьогодні не існує можливих реалістичних альтернатив нинішньому Кодексу канонічного права, який, серед іншого, для того, щоб бути зміненим, вимагав би попереднього внесення поправок до Катехизму Католицької Церкви, «тому що саме там питання доктринального змісту, описані в канонах, були чітко окреслені». Водночас він не виключив, що «в деяких конкретних ситуаціях Святому Престолу може бути доцільно створити спеціальне законодавство, щоб мати можливість діяти в особливо складних ситуаціях державного правопорядку».