Дорогі брати і сестри, добрий день! Нещодавно ми розпочали цикл катехез про надію, дуже відповідну в період Адвенту.

Досі нашим провідником був пророк Ісая. Сьогодні, за кілька днів до Різдва, я хотів би задуматися, особливо, над подією, коли, так би мовити, разом із втіленням Сина Божого надія увійшла у світ. Сам Ісая передбачив народження Месії в декількох уривках: "Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл.  " (7,14); а також: "І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. " (11,1). У цих місцях виявляється сенс Різдва: Бог виконує обітницю, стаючи людиною; він не покидає свого народу, наближається до нього, аж до “спустошення” своєї божественності. Таким чином, Бог демонструє свою вірність і започатковує нове царство, що дає людству нову надію: життя вічне.

Коли ми говоримо про надію, часто посилаємося на те, що це не єв силі людини, і є невидиме. Звичайно ж, те, на що ми сподіваємося перевершує наші сили і наш погляд. Але народження Христа, започатковуючи відкуплення, говорять нам про іншунадію, надію надійну, видиму і зрозумілу,бо спирається на Бозі.

Він приходить у світ і дає нам силу, щоб іти разом з Ним до повноти життя. Дає нам силу, щоб у новий спосіб бути в сьогоденні, хоча воноє важким. Таким чином, для християнина покладання надії означає впевненість у тому, що разом з Христом він слідує до Отця, Який чекає нас. Надія ніколи не стоїть на місці, завжди в дорозі, і чинить так, що ми йдемо в паломництві. Ця надія, яку дає нам Дитя з Вифлеєму пропонує певну мету, добре призначення для сьогодення, людства - спасіння, щастя для тих, хто довіряєтьсямилосердному Богу. Святий Павло підсумовує це все фразою: "бо ми надією спаслися " (Рим. 8,24). Це означає: йдучи в паломництві таким чином, знадією миспасенні. А тут кожен з нас може поставити собі питання: чи йду в паломництві з надією, чи моє життя стоїть на місці, є закрите? Чи моє серце є закритоюшухлядою або відкритою на надію, яка стимулює мене до паломництва не на самоті, а з Ісусом. Це прекрасне питання, яке треба собі поставити.

У домівках християн в період Адвенту підготовляють вертеп, згідно з традицією, що сягає святого Франциска з Асізі. У своїй простоті вертеп передає надію; кожен персонаж занурений у цю атмосферу надії.

Насамперед, звернімо увагу на те місце, в якому народився Ісус: Вифлеєм. Невелике село в Юдеї, де тисячу років раніше народився Давид, пастушок обраний Богом на царя Ізраїля. Вифлеєм не був столицею, і, незважаючи на це, був обраний Божим Провидінням, яке любить діяти через маленьких і смиренних. У цьому місці народився довгоочікуваний «Син Давида», Ісус, в якому зустрічаються надія на Бога і надія людини.

Потім давайте подивимося на Марію, Матір надії. Через своє "так", Вона відкрила Богу ворота нашого світу: Її серце дівчини було повне надії, повністю оживленої вірою: і так Бог Її вибрав, а Вона повірила в Його слово. Та, Яка через дев'ять місяців вона була Ковчегом нового і вічного завіту, у печері захоплюється Дитиною і бачить в Ньому любов Бога, Який приходить, щоб врятувати свій народ і все людство.

Поряд з Марією стояв Йосиф, нащадок Єссея і Давида; також він повірив у слова ангела і, дивлячись на Ісуса в яслах роздумує, що ця дитина є зі Святого Духа, і що сам Бог велів йому назвати її іменем "Ісус". В цьому імені є надія для кожної людини, тому що через цього Сина Жінки Бог спасе людство від смерті і гріха. Тому важливо дивитися на вертеп, зупинитись на трохи і дивитися, щоб побачити, як багато в цих людях надії. 
У цьому вертепі є теж пастухи, що представляють смиренних і бідних, які чекали Месію, "втіху Ізраїля" (Лк 2,25) і "визволення Єрусалиму" (Лк 2,38). У цьому Немовляті бачать виконання обіцянок і надії, що спасіння Боже досягне, нарешті, до кожного з них. Хто вірить у власнезабезпечення, особливо матеріальне, не сподівається на спасіння Бога. «Вбиймо” це собі в голову: наше власне забезпечення нас не врятують. Єдиний забезпеченням, яке нас спасає є надія на Бога. Вона є сильна і чинить, що ми йдемо вперед по життю з радістю, волею творити добро, бажанням бути щасливими протягом усієї вічності. «Маленькі”, пастухи завжди покладають надію на Бога, на Нього сподіваються і радіють, коли в цьому Немовляті розпізнають знак, вказаний ангелами (пор. Лк 2,12).

Саме хор ангелів проголосив з висоти великий план, який реалізує це Немовля: "Слава в вишніх Богу, і на землі мир людям Його благовоління" (Лк. 2,14). Християнська надія виражається у прославленні та подяці Богові, Якийзапочатковує своє царство любові, справедливості і миру.

Дорогі брати і сестри, уці дні споглядаючи вертеп готуємося до Різдва. Це буде справжнє свято, якщо ми приймемо Ісуса, зерно надії, яке Бог вкладаєу борозни нашої особистої та загальної історії. Кожне "так", вимовлене Ісусу, Який приходить є закваскою надії. Ми покладаємо надію на цю закваску надії, у цьому "так", "так" Ісусе, Ти можеш мене спасти. Всім бажаю добрих, повних надії різдвяних свят!