У липні 1949 року в італійських парафіяльних церквах по всій країні з'явилися важливі оголошення проти комуністичних активістів і прихильників марксистської ідеології. Згідно з папським указом, усі вірні бачили однозначне засудження цієї політичної доктрини кожного разу, коли приходили до дому Божого.

«Оголошення церкви. Наступні люди вчиняють смертний гріх і не можуть отримати відпущення:

1. кожен, хто є членом Комуністичної партії.

2. кожен, хто будь-яким чином сприяє їх діяльності.

3. кожен, хто голосує за них або їхніх кандидатів.

4. кожен, хто пише, читає або поширює комуністичну пресу (…)».

І далі: «кожний, хто сповідує, захищає і поширює матеріалістичну та антихристиянську доктрину атеїстичного комунізму, тим самим відлучений від Церкви і відійшов від віри», — йшлося у оголошеннях, вивішених на парафіях.

Кампанію ініціював декрет Ватикану від 1 липня 1949 року, в якому Святий Офіціум, як тоді називалася Дикастерія віровчення, відповів на чотири запитання про Комуністичну партію. Відповіді були подібні до тих, що містилися в парафіяльних оголошеннях. За день до того декрет затвердив сам Папа.

Рішення опублікувати оголошення було ще одним доказом того, наскільки добре Пій XII розумів загрозу комунізму. У березні 1946 року Святіший Отець переконував священників Риму, що правом і обов’язком Церкви є «навчати вірних щодо всього, що несумісне з вченням і тому неприйнятне для католиків, чи то філософські чи релігійні системи…».  У різдвяному посланні він закликав: «Жоден християнин не має права втомлюватися боротися з антирелігійною хвилею сучасності».

Незважаючи на переважну перемогу християнських демократів на парламентських виборах 1948 року, набравши трохи менше 49 відсотків, Італійська комуністична партія (PCI) та Італійська соціалістична партія (PSI) десятиліттями залишалися домінуючими партіями в країні. Той факт, що в церковній забороні членства в комуністичних організаціях згадувалися лише італійські асоціації, показав, що Римська курія в першу чергу займалася італійськими комуністами.

Цей декрет викликав гострі суперечки навіть серед деяких католицьких рухів, які сприймали свої постулати так само як ті, які представляли комуністи. Всього через п'ять тижнів Святому Офіціуму довелося заспокоїти їх: виключення з таїнств не поширювалося на церковне вінчання.

Коли незабаром після цього ліві «католики» скерували до Ватикану запитання, чи можливий хоча б тимчасовий діалог з комуністами, Святий Престол однозначно заперечив це. Це вдарило б по вірних у країнах, де правлять комуністи.

У квітні 1959 року заборона була поширена на партії та кандидатів, які «об’єдналися з комуністами та допомагали їм своєю поведінкою». Тільки наступник Пія XII, Іван XXIII, погодився на співпрацю. Незважаючи на зміну ставлення, укази формально не скасовані й досі.